«Неяскравим у книжці місця не вистачило»: Павло Вольвач презентував на Book Forum «20+1, або Земля мертвих»
Book Forum знову занурює Львів у ярмарковий гамір: видавці, письменники, книгарі бігають між стендами, подіями, спілкуються, сперечаються і літературять. Однією із перших відбулася презентація книжки в жанрі кросовер Павла Вольвача. «Література, кримінал і жодних вигадок», — як зазначили в темі розмови, що зібрала у Книгарні-кав’ярні Старого Лева кілька десятків охочих до спілкування і кави. Модерувала захід видавчиня і письменниця Мар’яна Савка, ставила уважні питання і ділилася враженнями про прочитане. Як зазначив автор, поруч із класиками української літератури в книжці опинилися кримінальні авторитети, контркультурні діячі і призабуті вітчизняні політв’язні. Поетизовано і відверто зафіксовано спогади про тих, хто заселяє Землю мертвих. Хочемо поділитися з читачами сайту львівською атмосферою та деталями розмови. Кілька найголовніших цитат про книжку «20+1, або Земля мертвих»:
Павло Вольвач про героїв «20+1, або Земля мертвих»
Я представник згаданих у книжці хлопців, їхній амбасадор. Говорю за друзів із Запоріжжя, і не тільки. Мені здається, що під світлом люди, які не повинні там бути. Ті, кого я любив і поважав, завжди в тіні. Всі мої романи базують на автобіографічному досвіді. Є проза або хороша, або, яку письменник прожив. Тут ідеться про космічну самотність митця. Відображений тиск часу, доби, соціуму. Наша постсовкова ментальність — все розкласти по поличках навіть у визначення жанру. Мемуари, есеї, спогади — це не те, у моєму виданні відбувається розмивання жанрів. Тут 20 героїв + 1 автор, але насправді їх 19, я прибрав одну історію, яка вийшла занадто гротескна і карикатурна. Тому одним із персонажів можна вважати читача.
Це перекличка мертвих, які на мене вплинули, захоплювали і допомагали вийти з екзистенційного небуття в буття. Ульяненко яскравий і нехарактерний для української культури чоловік. Я описав спогад: як він ішов по Петрівці і підійшов до чоловіка, що кричав посеред вулиці. Я би пройшов повз, а Ульян запитав, що сталося, а коли почув, що той не їв три дні, то повів до себе додому. І прихистив його на три роки. Ця ситуація — ключ до розуміння, хто такий Олесь Ульяненко.
У мене є історія про Івана Гнатюка. Це дуже визначна постать, Шевченківський лауреат, автор понад 10 збірок, але його не знають. Він мені розповідав про свого побратима, з яким сидів, Трохима Шинкарука, який був хлопцем в УПА, потрапив у табори і відбув там все своє життя. Основна його діяльність: захищати побратимів, він сповідував єдину релігію — «бога пімсти». Трохим писав вірші, і на одній з пересилок показував їх Стусу. Василь дивувався, що в цьому крем’яному серці є вогник поезії, витонченості. Якщо нація планує тривати в часі і розвиватися, то такі люди мають бути взірцем.
Про культурний клімат
Мені багато чого не подобається у нашому культурному кліматі, а найбільше не вистачає енергії життя. Це я вкладав у книжку — наснаження життям і енергетику. Думаю, що вдалося. Неяскравим у цьому виданні місця не вистачило.
Я розумію, що мої книжки не змінять світ. Слово девальвується, значення письменницької праці девальвується — це тривожно. Я не настільки самовпевнений, аби вірити, що писання щось змінять. Але мені хотілося в текстах зберегти чесність, змінити ракурс сприйняття.
Про літературу і письменництво
Письменництвом цікавився батько, брати, вони привозили з Києва машинописи, старі книжки Грушевського. Батько мав би бути письменником, в мене відчуття, що проживаю його долю. Тато дивився на труби «Запоріжсталі» і говорив, що це і є Україна.
Я не бачив себе як письменника, жив у Запоріжжі, дружив з химерними людьми, не говорив з ними українською, але думав рідною змалку. Зі ста шкіл в моєму місті на той час була лише одна українсько-англійська. Я завжди був націлений на українство, мене цікавила література і життя письменників, здавалося, що то небожителі. Але в Києві цей міф розвіявся. Думаю, що треба робити літературу з життя, а з літератури — життя. Люди під обкладинкою «20+1, або Земля мертвих» мені дорогі, вони змінили моє життя і вони мають бути на передньому плані.
Мар’яна Савка про «письменника-людинознавця» Павла Вольвача
У «20+1, або Земля мертвих» йдеться про український літературний процес, про нас, наші зустрічі, які не відбулися, події, які відбулися, речі, які залишилися непоміченими на маргінесі, але це не применшує їхньої важливості. Павло Вольвач – унікальний письменник із фотографічною пам’яттю на деталі, фрази, емоції. Він уміє створити опис кожного моменту, я впізнавала людей з пів оберта. Книга має багато означень, такий текст можливо написати, лише повністю проживши, отримавши різний досвід. Це особливе вміння, людинознавство в Павла є рисою характеру. Перед вами письменник-людинознавець.
Людей, які належать до клану класиків, люблять вбирати у забронзовілі речі, а в Павла відбувається все навпаки: він руйнує це, показує справжніх. Я усвідомила, що люди насправді не терплять до себе ставлення як до пам’ятника, вони люблять живе природнє ставлення.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно