Назар Гайдучик: «Дизайнер – універсальний солдат, адже доводиться працювати з дуже різними книжками»
Під час Міжнародного фестивалю «Зелена Хвиля» відбулася відкрита лекція арт-директора «Видавництва Старого Лева» Назара Гайдучика про специфіку книжкового дизайну. Разом із модератором зустрічі, поетом Любомиром Серняком говорили про речі, яких не може дозволити собі дизайнер на відміну від художника, про тактильність книжок й способи подолання кризи «білого аркуша».
До вашої уваги кілька найцікавіших цитат лектора:
«Я спробував себе у різних сферах дизайну, але книжка – це причетність до великого, того, що буде вражати покоління. Це синергія змісту і форми. І це водночас велика відповідальність».
«Я не вмію малювати. І хочу знайти сміливість використати це невміння в оформлені книжки. Між художником і книжковим дизайнером є принципова різниця. Дизайнер має мати спонтанність, сміливість вражати. А ілюстратор працює над впізнаваністю свого стилю. Для мене книжковий дизайнер – не стиль, а спосіб мислення».
«Важливо прислухатися до шрифту. Деякі елементи шрифту можуть бути повноцінним доповненням до ілюстрації».
«Дизайнер – універсальний солдат, адже доводиться працювати з дуже різними книжками».
«Зазвичай, коли я читаю книжку, яку ілюструю, то формую ланцюжок образів, роблю нотатки. Інколи ідея приходить на перших 7 сторінках, інколи треба "перетравити" історію, повглядатися трохи в білий аркуш, а часом – відкинути першу вже сформовану ідею, щоб прийти до чогось кращого».
«Унікальним для мене був досвід роботи з антиутопією Касареса "Щоденник війни зі свиньми" – я слухав її в аудіоверсії. Фото, що лягло в основу композиції, я знайшов в інтернеті серед альбомів фотохудожників. Написав автору, домовився про ціну на використання фото, а потім вже почав "бавитися" з цим зображенням, обробляти, вписувати в обкладинку, малювати тушшю шрифт. Тобто робота над цією обкладинкою, яку я вважаю вдалою, була чистим імпульсом».
«Імпульс – так, момент удачі – так, осяяння – так. Єдине, чого не можна допускати в оформленні книжки, – власних амбіцій. Це жахливо, коли дизайнер, вивчивши новий прийом, починає навмисно його "впихати" в кожен проект».
«Для книжки дуже важливим є тактильність. Тому особливий ритуал – вибір поліграфічних матеріалів. Важливо зважити на доцільність, не дублювати ефектів і не брати "все найкраще одразу"».
«Інколи, коли настає проблема "білого аркуша", рішення може прийти дуже несподівано. Наприклад, коли я працював над трилером в стилі нуар "Білий попіл", то довго не міг знайти класну ідею, аж поки не переглянув свої фото. Я використав свій силует у пальто, змінив обличчя (бо дуже впізнавався я), зробив його чорно-білим, додав ефектів... І автору – Ілларіону Павлюку – все сподобалося, окрім пальто (сміється). Бо воно не відповідало моді ХІХ ст., коли й відбувалася дія роману. Тоді я "перекроїв" пальто – і обкладинка була готова».
«Підходи до шрифтів також можуть бути божевільні. Наприклад, на книжці Халеда Госсейні я використав звичайну картоплю, щоб добитися повітряності шрифту. Я брав картоплину, вирізав з неї букви, мачав у туш і робив відбиток на папері».
«Чи задоволений я всіма обкладинками, які робив? Ні. Інколи критика в собі задовольнити неможливо. Але в жодному разі не можна "кидати" обкладинку, бо натхнення не приходить – це те, що книжковий дизайнер дозволити собі не може».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно