Назад в Україну, «перемагаючи долю»
Зубченко Олександр
28.07.2014
Олександр Зубченко розповів про свій роман «Перемагаючи долю», причини його написання та розкрив кілька сюжетних таємниць.
***
Заглядаючи у сиву далечінь історичного буття, мимоволі задаєш собі питання: чому саме так відбувалися історичні події? Чому саме так візерунки доль історичних постатей вплітаються в історичну канву і створюють той неповторний малюнок подій, які ми намагаємося розгадати? Сухий перелік історичних дат навряд чи може зацікавити школяра чи студента, але художній опис історичних подій, в якому діють як справжні герої, так і вигадані, опис, який заворожує і захоплює сюжетом з інтригою, змушує забути про все навколо і поринути в інше, повне пригод життя – це, зазвичай, приносить набагато більше користі для розвитку та пробуджує цікавість та бажання вивчити історію рідного краю.
Так і цей роман «Перемагаючи долю» народився із бажання привернути увагу до того періоду у визвольній боротьбі українського народу проти знущань польських панів, який досить мало освітлений в історичній літературі. В сюжеті роману описується доля двох братів – Іванка та Юрася, які в дитячому віці потрапили до татарського полону, переживши татарський набіг та смерть батька. Далі доля розлучає їх, і вони опиняються далеко один від одного: Іванко в Китаї, куди його повіз таємний посланець китайського принца та начальник його охорони, а Юрась потрапив до Туреччини, де за декілька років, проживши у турецькій сім'ї та звикнувши до турецьких звичаїв, мови та віри, мав вступити до яничарського корпусу, щоб потім воювати проти своїх братів-християн.
Зрештою обидва опиняються в Україні: Іванко, переживши неймовірну кількість пригод в Китаї та смерть хазяїна, що замінив йому батька та дбайливого вчителя бойових мистецтв, а Юрась, який вже став Муратом по турецькому звичаю, прибуває з загоном яничарів для інспекції фортеці Азов. Тим часом Іван подолав неймовірні труднощі, перебуваючи на порозі смерті, але дістався все ж Дону, де опинився у стані донських козаків. Він влився у їхні лави, та згодом перейшов до земляків-запорожців, які разом з донцями зібралися воювати Азов. Не маючи важких гармат, об'єднані загони козаків оточують фортецю і таємно роблять підкоп під однією із стін. За два тижні лунає вибух, стіна валиться і у пролом, наче потік, струмують козаки. Іван б'ється в перших лавах і, маючи неперевершену майстерність, кладе ворогів. У запалі бою козаки помічають двох яничарів, які тільки відбиваються, але не рубають у відповідь. Коли один з них отримав рану від списа одного з яничарів, козаки відтягли їх.
Але не будемо переказувати сюжет роману. Скажемо лиш, що, незважаючи на перебування на чужині, хлопці не забули рідного краю, ласкавого шепоту матері, люблячих очей та твердих долонь батька, якими він куйовдив їхні чуприни. Не забули того неповторного аромату рідної хати, квітчастого вбрання садочків, словом, всього того, чим славна українська земля. Тому і влилися вони у відчайдушні лави запорожців, борючись проти свавілля панів та захищаючи рідну землю і народ посполитий від панської наруги. Як би доля не випробувала їх, брати долали усі перешкоди і, дякуючи почуттю братської любові, честі і християнській совісті, завжди виходили переможцями з тих обставин, у яких опинялися.
Роман «Перемагаючи долю» здобув першу премію у номінації «Романи для дітей від 13 до 18 років» літературного конкурсу «Коронація слова» у 2011 році. Але його з цікавістю можуть прочитати не тільки школярі, але й ті, вік яких набагато перевищує ці вікові рамки.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно