Книга Кім Крабел «Найсамотніший кит у світі» в перекладі Ірини Коваль — це видання, яке вийшло завдяки програмі Європейського Союзу «Креативна Європа». Затишна книжечка з неймовірними ілюстраціями Себастіаана ван Донінка розповідає про дівчинку Лілю, її татка і найсамотнішого в світі кита, якого не чують інші. Розповідає про дружбу маленької дівчинки і величезного кита. Про любов, яка зігріває навіть на далекій півночі. Про уяву, яка рятує від самотності.

Нещодавно на Facebook-сторінці «Видавництва Старого Лева» відбулося онлайн-обговорення цієї новинки для дітей. Перекладачка Ірина Коваль і письменниця Євгенія Завалій поспілкувались про книгу Кім Крабел, її зворушливу тему і дитячу самотність. Сьогодні пропонуємо вам почитати найцікавіші думки спікерок.

 

ПРО РОБОТУ НАД ПЕРЕКЛАДОМ

Ірина Коваль: Перекладати деякі речі було доволі складно. Оскільки ця книжка про дівчинку Лілю, яка жива на далекій півночі, і її тата-океанографа, який досліджує океан, то в тексті було досить багато біологічної  термінології. Мені доводилося шукати правильні українські відповідники і перевіряти їх.  У книжці також трапляється цікава гра слів, перекладати яку теж було досить складно. Але загалом «Найсамотніший кит у світі» читається дуже легко. Текст легкий і милозвучний, тому в цьому плані я отримувала велике задоволення від роботи над перекладом.

 

ПРО ТЕМУ КНИГИ

Євгенія Завалій: Це книжка про Лілі, яка живе зі своїм батьком у дуже мальовничому північному фіорді. Вони мешкають в маяку, і тато-океанограф має відрядження, тож Ліля часто залишається сама. Вона справляється з маяком, встигає вмикати його кожні чотири години, але все одно почувається дуже самотньою і сумує за батьком. Батько привозить їй подарунки з океану — різні красиві мушлі, з якими вона розмовляє і про які придумує історії. Батько розповідає про різних тварин, про все, що він бачить в океані.

Тим не менше, це книга про самотність і про те, як бути наодинці. Мені здається, що в ситуації, у якій ми живемо останні роки, тема самотності дуже актуальна. І для дітей також.

ПРО САМОТНІСТЬ ДІТЕЙ

Ірина Коваль: Мені здається, що дітям зараз дуже складно. Багатьох дітей позбавили їхнього нормального життя. Позбавили можливості ходити в школу, відвідувати гуртки. Їм довелося сидіти на карантині. Тож ця тема зараз справді дуже актуальна. Мені б хотілося, щоб діти змогли повернутися до нормального життя.

Самотність  — це, звичайно, дуже особиста тема, і в цій книжці вона добре висвітлена. Але все-таки мені здається, що нам усім потрібні друзі. Ліля знайшла кита, і я сподіваюся, що всі діти теж зможуть знайти собі друзів. І добре було б, якби ці друзі були не лише вигаданими, а й реальними.

 

ПРО АВТОРКУ

Ірина Коваль: На жаль, я не знайома з авторами книги особисто. Та я читала біографію Кім Крабел, дізнавалася, як вона написала цю книжку, як їй спала на думку ця ідея і як вона взагалі стала письменницею.

Спершу Кім Крабел працювала вчителькою іноземної мови, якщо не помиляюсь. Але ще з самого дитинства вона багато мріяла і створила в своїй уяві, коли була маленькою, власний світ. Їй дуже подобалася ідея створювати власний світ, у якому все можливо. У якому є неймовірні тварини й різноманітні істоти. Зрештою, їй вдалося зробити це своєю професією.

 

ПРО НАЙСАМОТНІШОГО КИТА

Євгенія Завалій: Одна з історій, яку тато привіз маленькій Лілі з океану була про кита, якого він зміг почути. Але його не чують інші кити... Це така абсолютно символічна і важлива історія. Ми живемо зараз у світі, де складно почути інших, а інколи й себе. Тому історія про кита, який настільки самотній, що його не чують інші, переплетена з історією самої Лілі, бо вона живе в маяку одна, коли тато десь в океані. Але в неї є уява. Вона може уявити цього кита, уявити спілкування з ним та цілу історію. Їй сняться надзвичайно живі сни з найсамотнішим китом.

Власне, завдяки своїй уяві ми можемо сьогодні певним чином виживати і зберігати психічне здоров’я на самоізоляції. Історія Лілі та кита видалася мені дуже щемкою. Зворушливою до сліз на очах…

 

ПРО УЛЮБЛЕНИЙ ОБРАЗ У КНИЗІ

Ірина Коваль: Мені надзвичайно сподобалася одна метафора, яку вжила авторка. Ліля казала, що її тата тягнуть ниточки на глобусі. На глобусі є меридіани і паралелі, і це такі нитки, які тягнуть і тягнуть його в мандри.

Я можу це зрозуміти, тому що також дуже люблю подорожі. Люблю відкривати для себе нові світи, нову мову. Поклик цих ниточок на глобусі мені також дуже зрозумілий.

 

ПРО «КРЕАТИВНУ ЄВРОПУ»

Євгенія Завалій: Книжка «Найсамотніший кит у світі» вийшла завдяки Європейському Союзу та його програмі «Креативна Європа». Це програма підтримки різноманітних європейських культурних проєктів. І це дуже класно. Ми маємо можливість долучатися до європейської культури, а європейська культура має змогу долучатися до нас.