Тетяна Коняєва, Високий Замок

Наталія Гайда  – художниця-ілюстраторка, котра своїми малюнками вміє зачепити і дорослих, і малих.

Її роботи нині можна побачити не тільки в сучасних українських виданнях, але й за кордоном. Про техніку створення своїх ілюстрацій, персонажа Лисого кота та чому книжка-картинка є популярною у Європі, Наталія розповіла журналістові «ВЗ».

— Наталю, розкажіть, як почали малювати? І чому ілюструєте саме дитячі книги?

— Малювала завжди. Не пам’ятаю, щоб не тримала в руках пензлика чи олівця. Проте стати ілюстратором чи художником мені навіть на думку не спадало. За першою освітою я викладач музики, за другою – системний адміністратор. Довго не могла визначитися, якій спеціальності віддати перевагу. Коли пішла працювати дизайнером, зрозуміла, що цим і хочу займатися. Знайшла графічний планшет і справа пішла (усміхається. – Т. К.). Мене захопив процес малювання на комп’ютері. Наживо теж малюю, але значно рідше, ніж займаюся комп’ютерною графікою. Часом замальовую якісь ситуації в дорозі, на природі, портрети цікавих людей…

Останнім часом ілюструю переважно дитячі книги. Дитяча література стала для мене певним арт-об’єктом, який не має певних рамок. Це океан, у який можеш пірнути з головою і творити для власного задоволення. Ілюструвати дорослу літературу – це дещо інше. Там ти сприймаєш себе на рівні дорослого, а мені подобається відчувати себе на рівні дитини, де немає однієї лінії “партії”, а все цікаве і різне.

— Всі ваші ілюстрації створені на планшеті?

— Так. Праця на комп’ютері – це теж художня майстерність. Щоправда вона полегшує роботу в естетичному плані, адже не потрібні мольберт, фарби, менше бруду, але малювати потрібно вміти так само. Програмне забезпечення зараз дуже хороше, тому наслідувати “живі” техніки та робити ескізи на комп’ютері олівцем неважко. Їх майже неможливо відрізнити від техніки малювання на папері. Графічний планшет розрахований на те, що він сприймає натиск і нахил.

— У вашій родині є ще творчі люди?

— Мої батьки прості робітники. Ніяких художників чи музикантів у нашому роду не було. Батьки полюбили мою професію, коли я принесла свої роботи і показала чим займаюся (усміхається. – Т. К.).

— На вашому рахунку є відомі проекти оформлення книг, а яка з них для вас особлива?

— Напевно, остання, адже ти постійно рухаєшся вперед. Кожного разу, коли беру до рук новий текст, є момент «зрощування» з книжкою. Адже, перш за все, це не просто малюнок, а робота з текстом. У мене є особливий проект, який і досі люблю ще з колишніх часів. Я робила обкладинку до цікавої книги австрійської письменниці Крістіне Нестлінґер “Маргаритко моя квітко” видавництва “Урбіно”, яку прочитала ще в ранній юності.

— Як довго відбувається у вас процес “зрощування” з книжкою?

— Як пощастить. Вся робота відбувається на підсвідомому рівні. І я звикла особливо не завантажуватися. Головне працювати розмірено і спокійно. Остання книга, яку ілюструвала – «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко. Я мала намалювати дуже багато котів. У якийсь момент мене “пробило” і я зробила їхні «портрети», враховуючи клички, особливості зовнішності та характеру. Так збіглося, що у книзі про котів є лиса кішка сфінкс. Саме її образ було створювати найлегше, адже у мене по хаті бігає натура. (усміхається. – Т. К.).

— Правда, що у ФБ ведете сторінку від імені цього свого домашнього улюбленця – кота сфінкса?

— (Усміхається. – Т. К.). Просто використала образ цього кота. Як жива істота він не має відношення до цього цинічного персонажу, який занадто дошкульно жартує. Я малюю коротенькі комікси. Через їхню зовнішність люди думають, що ці коти злі та агресивні. Мій кіт – добрий та ласкавий. Не думала, що цей художній прийом стане дуже популярним.

— Котячий резонанс у ФБ?

— Котяча картинка-пост про день психічного здоров’я “заполонила” ФБ. На останній Книжковий арсенал створила декілька листівок на цю тему і багатьом сподобалося. У нас є певна нестача “чорнушної” листівки, а от у Європі вона дуже популярна. У нас же, як явища, її майже немає. Мабуть, цього мені й не вистачає, адже іноді так хочеться підколоти когось жартівливою листівкою.

— Чим, на вашу думку, український ринок книговидання може здивувати світ, зокрема Європу?

— Я не політик, а це питання стосується політики нашої держави. Постійно буваю на книжкових форумах у Києві, Львові й бачу, що ініціатива представлення української книги за кордоном у нас реалізується не на рівні держави, а на рівні видавництв. Саме видавництва пропагують і просувають книги на читацький ринок, вони вирішують, які твори ітимуть до нас з Європи чи світу. Дитяча книжка там теж переживає період свого існування, як предмет мистецтва, адже візуальний матеріал став вагомішим. У Європі книжка-картинка цікавить видавців значно більше.

— Коли починаєте роботу над новим виданням, як знаходите компроміс з автором і чи зважаєте на його думку?

— Завжди намагаюся спілкуватися на такому рівні і цікавлюся думками автора. Якщо він це написав, значить мав своє особисте бачення, яке я можу сприйняти, або ні.

— Наскільки важко створювати казковий світ для сучасної дитини?

— Ставлюся до дітей, як до дорослих. Вони значно відкритіші, менше знають і багато що додумують. Років у три батько навчив мене читати, хоча я цього й не пам’ятаю. Читати мені у батьків не було часу, я сама читала багато. Мені прикро, що зараз читання стає елітарним заняттям. Це не нормально, що люди стали менше читати. Але не варто робити з нього якусь цукорку. Читання – це нормальне явище! Потрібно лише знайти цікаву книжку.

Довідка «ВЗ»

Наталія Гайда – художниця та дизайнер. Ілюструвала дитячі та підліткові книжки для видавництв «Урбіно» та «Видавництва Старого Лева», зошити у видавництві «Школярик». Серед авторів, книги яких оформляла художниця, Барбара Космовська, Крістін Нестлінґер, Йоанна Яґелло, Оксана Лущевська, Катерина Міхаліцина, Оксана Сайко, Володимир Вакуленко, Галина Вдовиченко та інші. Спів­працює із дитячими журналами «Пізнайко», «Мамине сонечко». Живе та працює у Львові.

Фото - Оксана Прохорець, ВСЛ