Наші в Парижі
Савка Мар'яна
23.03.2018
«Побачити Париж і померти» – це було б занадто несправедливо. Бо Париж дуже живе і жваве місто. Місто, в якому життя вирує, перетікає з будинків на вулицю, в маленькі кав’ярні, парки, сквери. Париж – неймовірно елегантний і, на моє сприйняття, дуже теплий, хоч із погодою в моїй подорожі мені, м’яко кажучи, не пощастило. Це був мій перший візит до Парижа і, як то завжди буває у видавців, не просто так, а по роботі. Саме наприкінці березня тут відбувається Паризький книжковий салон – найбільший у Франції книжковий ярмарок. Українці тут бували не раз. Однак такою потужною програмою і колективним стендом – уперше.
У Парижі тісно. Парижани (звісно, тут приїжджих тьма-тьмуща) туляться переважно в крихітних квартирках. Купити тут помешкання практично нереально! Але всі звикли, що це не проблема. На виставці так само тісно, людно, гамірно – справжній пташиний, тобто книжковий базар. Український стенд – невеличкий, як паризька квартира, і такий же запруджений людьми: учасники української делегації видавців та письменників, організатори, відвідувачі. Зате жваво, людно і людяно. Перетікання акцій одна в другу, переплетення дитячих та дорослих аудиторій, трансформування стола для майстер-класів у сцену для дискусійних панелей із глядацьким залом – це справжня гра ілюзіоніста! Організатори дуже добре впоралися з цими безконечними перетвореннями.
Сам стенд, дизайном якого займалася компанія «Maїno» і Надін Кобилко, нагадував маленьку інкрустовану скриньку (скарбами були книжки, фотографії Юрія Білака і божественні витинанки Дарії Альошкіної). До слова, тут була справжня автентична скриня, яка слугувала для зберігання одягу та речей і яку, здається таки зламали до кінця виставки. Вишукане оформлення стенду у чорному кольорі відповідало виданню, в стилістиці якого воно було оформлено, – виданню нашої «Скрині», арт-бука, створеного Яриною Винницькою, Дмитром Осиповим та дизайнеркою Юлією Табенською. Довкола скрині та її французького видання крутилася і частина програма з майстер-класами.
Ірина Карпа дуже вболівала, щоб Україну представляли достойні письменники – і все вийшло добре. Вона була справжньою героїнею – передала книжку в’язня Москви Олега Сенцова французькому президенту. Вона прекрасно говорила французькою і просто була дуже гарна. Ну і як аташе з питань культури Ірена мала вплив на те, що після чотирирічної паузи цей колективний стенд України нарешті відбувся!
Я страшенно тішилася, що письменники у програмі – то переважно наші старолевівські автори або мої друзі-письменники (або і те, й інше). У кожного була своя причина тут бути. Переважно це видані у Франції твори. Софія Андрухович презентувала опублікований французькою роман «Фелікс Австрія», який, до речі, номінований на престижну літературну премію Жана Моне. Видавались у Франції (хто окремо, хто в антологіях, хто збирається публікувати свої тексти) Ярослав Мельник, Андрій Курков, Андрій Кокотюха, Гаська Шиян, Володимир Єрмоленко, Володимир Рафєєнко (до речі, тут він представляв антологію письменників Донбасу). Прекрасно впоралися з завданням як модератори, культурні дипломати і люди з вільним володінням французькою перекладачі Ірина Славінська, Ірина Дмитришин, Іван Рябчій.
Важливо було бачити, що французи говорять з дітьми про війну як велике зло. І серед ось таких чудових, інтелігентних людей із європейськими цінностями – наш французьких видавець Ален Сера, власник видавництва «Rue du Monde». Ах, як же він гарно розповідав дітям про книжку «Війна, що змінила Рондо» Романи Романишин і Андрія Лесів. Вони аж заслухалися і довго ставили запитання. До речі, саме Ален відкрив нам двері у світ іноземного ринку, бо ж він був першим покупцем прав на наші книги.
Отаким був мій перший Париж – із виступами на книжковому салоні (дуже дякую за чудові фахові запитання Ірині Славінській, яка вела зі мною розмову), у чудесній компанії українських друзів. Час від часу лише треба було вигукувати: «О, і ви тут!». З дуже цікавою зустріччю довкола «Казки про Старого Лева» в колі дітей у недільній українській школі. З неймовірною екскурсією Андрія Шкіля холодним, але таким прекрасним Монмартром. І з великою надією на те, що це тільки початок. У Парижі завжди будуть наші – ті, до кого хочеться повертатись!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно