Наш ринок книг ожив, став українським, а ми - господарями на ньому - Мар'яна Савка
МАР'ЯНА САВКА – українська поетеса, дитяча письменниця, головний редактор і співзасновник "Видавництва Старого Лева". У 2016 році видавниця ініціювала проект "12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину" – цикл публічних інтерв'ю з цікавими і впливовими українськими жінками. В інтерв'ю "Апострофу" Мар'яна Савка розповіла про взаємодію держави й видавництв та про наслідки обмеження на ввезення російських книжок до України.
Екатерина Козюбенко, Апостроф. Чільне фото - Elena Subach.
- Наразі завершився ваш проект "12 неймовірних жінок", вийшла книга. Розкажіть, як відбувався відбір головних героїнь?
- Ми витримали цей рік, це був прекрасний челендж, тому що зберегти цікавість такому проекту впродовж року непросто. Я взагалі люблю прив’язуватись до якихось чисел, тому така виникла ідея, що проект може тривати 12 місяців. Оскільки він у форматі інтерв'ю, то подібні зустрічі ми робили кожного місяця.
Щодо героїнь проекту – для мене було вкрай важливо, щоб співрозмовниці були людьми, на яких я сама спираюсь внутрішньо, від яких я очікую цікавих розмов і які всім своїм життям доводять те, що якась система цінностей, яку я так само розділяю, є для них життєздатною. Звичайно, важливо, щоб ці люди були так само мені близькими, щоб ми були принаймні з ними добре знайомі і щоб я мала до них довіру. Це не якась інформація, яку я просто отримала десь на телебаченні чи в інтернеті, тому що люди є не завжди такими, яким є їх фасад, важливо було знати цих людей. От таким чином і зібралось це коло 12 неймовірних жінок.
- Як часто ваші задуми перетворюються на книгу?
- Важко говорити про 100-відсотковий результат, але найцікавіші задуми намагаємось реалізовувати. З останнього, про що вже можна говорити – на форумі видавців буде презентований проект "То є Львів". Це неформальні історії дуже цікавих і відомих людей, які так чи інакше пов'язані з конкретним місцем у Львові. Такі міські історії. І це не обов'язково історії львів'ян – у книжці є Оксана Забужко, Кость Москалець, Юрій Андрухович, які так само мають якісь власні прив'язки до Львова. Ми їх усіх фотографували, фотографували ці особливі для них місця. Там буде, наприклад, фасад будинку, де Кость Москалець писав пісню "Вона". Уже на вересневому форумі видавців (24-й Форум видавців у Львові пройде з 13 по 17 вересня 2017 року, - "Апостроф") цей формат оповідей можна буде побачити на власні очі.
- Що важче – писати власну книгу чи редагувати рукописи й обирати з багатьох пропозицій те, що знайде свого читача?
- Зізнаюсь, що я вже давно не редагую. Це дуже відповідальна робота, яка потребує багато часу. Але це також цікаво, тому що дуже часто редактор є читачем. Але все-таки писати значно цікавіше, а видавати – ще цікавіше. Видавець – це людина-оркестр, яка має відчувати в руках багато процесів – від ідеї до реалізації проекту, з усіма компонентами, за рахунок яких книга прийде до свого читача. Це все дуже цікаво.
- А як ви обираєте книги?
- У різні часи у нас були різні підходи. Раніше ми чекали, поки автори нас знайдуть, зараз більше самі шукаємо. Дуже важливою в цьому пошуку є рекомендаційна складова.
- Книги "Видавництва Старого Лева" відрізняються якісними та незвичайними ілюстраціями. Скільки у вас працює ілюстраторів?
- Усі ілюстратори є вільними митцями і співпрацюють з різними видавництвами. Напрацьованих контактів, з якими ми найчастіше працюємо, не більше двадцяти. Зазвичай над однією книгою працює один ілюстратор, але є виключення.
- Хто ваш читач – де він живе, чим займається, як часто купує книжки?
- Це книжки для середнього класу переважно. А в цілому ми розраховуємо на широку аудиторію, тому що маємо велику дитячу лінійку (трохи більш половини) і дорослу літературу. Відповідно, наші книжки для різного читача. У нас є так звана "висока полиця", де зосереджені книжки, які потребують сильного інтелектуального наповнення, і книги для іншого кола читачів – для яких книги є більше розвагою, відпочинком.
- Як ви обираєте іноземних авторів, книги яких перекладатимете та видаватимете в Україні? Скільки часу займає процес від початку переговорів до випуску книги?
- Щоб обрати іноземну книгу, ми повинні мати відповідну інформацію про неї. Це можуть бути поради книжкових експертів, перекладачів. Ми можемо опиратись на різні рейтинги, на кшталт рейтингу The New York Times. Ми можемо дивитись на відомі премії і стежити за тим, хто їх отримує. Наприклад, не так давно у нас вийшла книга Матіаса Енара (французький письменник і перекладач, лауреат Ґонкурівської премії (2015) за роман "Компас", - "Апостроф"), одразу після того як він отримав Ґонкурівську премію. Ми одразу відправили запит на цю книжку, процес тривав майже рік від запиту до моменту перекладу й друку. З іноземними виданнями десь так і виходить. Видавець повинен мати таке довге планування. Зараз середина літа – а у нас вже є запланований видавничий план до середини наступного року. І частина іноземних видань планується якраз на 2018 рік, хоча права куплені вже давно. За права на хороші видання йде боротьба, ти можеш просто не встигнути.
- Скільки в середньому це коштує?
- Інколи ціна питання буває досить високою. Придбати права в середньому коштує 2 тисячі євро. Крім того, досить дорого коштує переклад, тому ми часто подаємо переклад на книгу на різні перекладацькі гранти.
- Яку частку продажу займають електронні книги?
- Ми працюємо на кількох платформах, де продаються книги. Напрямок розвивається, але це дуже невеличкий сегмент. Я би не назвала це бізнесом. Але це треба зробити. Це зручно для тих наших читачів, які живуть за кордоном. Ми поки не можемо вирішити проблему з пересилкою наших видань, бо вона дорожче від самої книжки. В Україні цю проблему ще ніхто, мабуть, не вирішив. Електронна книжка є важливою частиною того, що ми робимо. Я впевнена, що паперова книга ще буде довго жити в силу своїх традицій, але ділова література зараз переважно в електронному форматі. Я сама часто користуюсь електронними версіями, бо часом це дуже зручно. Але люблю паперові, бо вони дають емоції.
- Видавці і держава – як далеко один від одного вони знаходяться?
- Незалежність від держави – чудове відчуття. Завдяки законодавчим ініціативам держави в українських книгарнях з’явилось більше україномовних книжок – і це добре. Багато видавців попрокидалися і зрозуміли, що їм треба набирати обертів і робити перекладну літературу, бо раніше це все приходило з Росії.
- Як обмеження на ввезення російськомовних книжок позначилося на українських видавництвах та попиті?
- Ринок ожив, він став українським, ми стали господарям на цьому ринку – і це найважливіша допомога держави. Що стосується державних закупівель, це невеликі обсяги. Не можу сказати, що ми на це розраховуємо. Коли ми туди потрапляємо, це добре, але ми розраховуємо більше на свої сили і свій шлях. І чим менше ми від когось залежимо – тим більше ми міцніше почуваємося.
- Зараз дорогі книги, переважно пов’язані з мистецтвом, друкують у Китаї. В яких ще країнах можуть друкувати книги для України?
- Якщо книжки складного рівня, мають якісь особливі фактурні елементи, різні поп-апи, то найбільшим експортером цієї продукції є дійсно Китай, рідше Тайвань чи Південна Корея. Ми думаємо над співпрацею з Китаєм. Цей ринок неминуче треба освоювати. Але наразі у нас не було таких складних завдань, тому потреби в цьому не було. У нас був прецедент з книгою "Карти", яка є великого формату, ми могли не отримати права на її друк в Україні. Поляки працюють з цим виданням, збирають замовлення, а потім розсилають по всьому світу. Але це дуже повільний процес. І для нас це було б невигідно, бо книжка продається динамічно. Але так складалось, що саме через нестабільну політичну ситуацію, пов'язану з Майданом та війною, наші польські партнери дозволили нам друкувати в Україні, тисячі разів звіряючи якість, щоб вона абсолютно відповідала оригіналу. І ми досі маємо таку преференцію друку в України, це дуже зручно, вигідно. Вони побачили, що якість абсолютно відповідна, тому заспокоїлись. Я розумію, що це не дуже позитивна ситуація, але для нас це вийшов непоганий варіант.
Ми би хотіли, звичайно, і щоб іноземці друкували в Україні свої книжки, багато хто приглядається до наших типографій: тут все-таки дешевше і якість не гірша.
- Як зробити українську книгу популярною?
- Це складна щоденна робота. Таких людей, як ми, має ставати більше. Це має бути концентричне коло, яке має ставати більшим і охоплювати ще більшу частину нашого суспільства. У цій індустрії треба мислити креативно. Оскільки швидко втрачають популярність традиційні формати, люди хочуть щоразу нового. Ми змінюємо майданчики, презентації, ми залучаємо новаторські інструменти промоцій. Якщо популярні YouTube і Instagram, то треба розвивати так само ці напрямки. Але це кропітка робота.
- Яка, на вашу думку, екранізація українських авторів стала кращою за останні роки?
- Я не маю ілюзій щодо сучасних екранізацій. Принаймні екранізація прекрасного роману "Століття Якова" не вразила, на жаль. А от "Тіні забутих предків" Параджанова й Іллєнка – це безсмертна робота, класика світового кіно.
- Хто ваші улюблені сучасні українські автори?
- Я люблю тих авторів, які з нами співпрацюють. Мені дуже подобається, як пишуть наші українські поети, тому що така сильна поетична школа, як в Україні, мало де є, це визнають не тільки в Україні. Із трохи старшого покоління – Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Іван Малкович. З мого покоління – Галина Крук, Маріанна Кіяновська, той самий Сергій Жадан. З молодших – скажімо, Оксана Куценко. Загалом дуже багато класних поетів.
- Яка книга має стати головною для кожного українця зараз?
- Складне питання. "Долгота дней" (або "Довгі часи") Володимира Рафєєнка – абсолютно унікальна книжка, яка написана на досвіді життя в Донецьку вже в період окупації. Але це не реалістична проза, це дуже крутий сюрреалістичний твір, який має пацифістське звучання. Дуже якісна література. Але я не впевнена, що багато українців готові читати такі твори. Я би дуже хотіла, щоб саме такі книжки читали, тим паче в такий час, але вона не така проста для вичитування сенсів і метафор.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно