У межах фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулась дискусія «Наш Крим: на сторінках книжок» за участі письменника Рустема Халіл («Часу немає»), Світлани Тараторіної («Дім солі»), Аліма Алієва (укладач антології «Кримський Інжир») та Анастасії Левкової («За перекопом є земля», укладачка «Кримський інжир»). Гості говорили про літературу про Крим, історію та культуру Криму на сторінках власних текстів та роль книг у поверненні півострова. Занотували для вас кілька цікавих моментів з розмови.

Алім Алієв про Крим в літературі
Крим на сторінках книжок в українській літературі до 2014 року і трішки, навіть, після 2014 року – були текстами маргіналізованими. Вони були як річ в собі: коли ці тексти переважно писались і читались тими самими людьми. Це була величезна проблема. Після 2014 року ми почали процес пізнання один одного, коли ми почали розуміти хто ми є один для одного. Скажу відверто: кримські татари зрозуміли хто для них є українці ще до 2014 року, тому ми мали ці події і той спротив, який сьогодні маємо в Криму. Саме через це. Але цього зворотного зв'язку правда не було. І сьогодні мене дуже тішить, що Крим в українській  літературі стає набагато більш прописанішим, набагато більш ґрунтовним. Він стає вже не таким романтизованим, коли ми говоримо про море, про кохання, свої туристичні  спогади. Ми починаємо говорити про пам'ять, історичні події,  культурні особливості, і т.д.  Це важливо коли ми говоримо про діалог між суб'єктами – між Кримом, його корінним населенням та великою Україною.

Рустем Халіл про літературу про Крим
Я розумію, що сприйняття Криму для більшості до окупації було таким святковим, але воно йде по синусоїді: спочатку святкове, після окупації – навпаки трагічне. Я дуже чекаю на той момент, коли воно знову буде святковим. І нарешті прийде до якогось більш стабільного стану, коли література про Криму буде сприйматись як частка загальноукраїнської літератури, і тема Криму стане звичайною. Це буде добре. 

Рустем Халіл про Крим в романі «Часу немає»
Роман «Часу немає» я задумав ще знаходячись у Криму – у 2005 році. І тоді це був роман не про місто, він був переважно подієвим. Я не можу сам казати чи є там якась кримська оптика, тому що я її не побачу, це можуть побачити хіба читачі. Сподіваюсь, що вона там є.

Алім Алієв про «Кримський інжир»
Для мене важливо щоб кримськотатарська література сприймалась як частина української літератури, як література одного з регіонів України. Щойно вийшла четверта антологія «Кримський інжир». Для мене «Кримський інжир» за ці 5 років – це інфраструктурний проект, бо, на жаль, зараз немає жодного довгострокового проекту, який розвиває кримськотатарську літературу. Він є тим острівцем, що розвиває це. У нас, навіть, з’являють тексти політв'язнів, зокрема Нарімана Джеляла, Асана Ахтемова. Це проект важливий для мене персонально, бо нам пишуть багато людей з Криму і це не лише кримські татари. Вони рефлексують про те, як відбувається війна, окупація, як вони її відчувають. Через це ми відчуваємо певний нервовий зв'язок між півостровом та материковою Україною.