Надійка Гербіш: «Мені хотілося показати, що мрії – це не тільки про дитину, а й про дорослого»
12 лютого до книгарні-кав’ярні «Видавництва Старого Лева» у Києві завітала письменниця Надійка Гербіш. Авторка багатьох книжок, серед який «Пуанти для Анни» та дитяча серія «Мандрівки із Чарівним Атласом», розповіла про те, як у її дитячих історіях відображені теми спілкування та взаємодії дорослого й маляти, та чому важливо підтримувати дитячі мрії. Про важливість читання разом, книжки про виховання та підбір казок для дітей письменниця спілкувалася разом із слухачами. Модерувала розмову Ксеня Різник.
«До моїх книжок постійно потрапляють реальні історії із нашого життя, – розпочала зустріч Надійка Гербіш. – Це наші кишеньки спогадів. Вони роблять будь-яку книжку живою. Наприклад, одна із історій – про нашу подорож за кордон, де син продавця з крамниці подарував моїй доньці прикрасу з сердечком, яку вона досі береже. «Пуанти для Анни» теж виросли з особистого. Моя донька захотіла займатися танцями. Тоді в Інстаграмі я почала шукати сторінки українських балерин, так натрапила на Анну Муромцеву. Вона написала, що хоче почати вести блог. У цей момент – я їй запропонувала робити книжку». Так мрія донечки Надійки – Данусі – стала основою для книжки. «Мені хотілося показати, що мрії – це не тільки про дитину, а й про дорослого, навіть про людину літнього віку», – додала письменниця.
Також йшла мова про спільне читання книжок із дітьми: «Моїй дитині виповнилося п’ять років, ми читаємо “Володаря перснів” та “Гоббіта” без картинок. І їй страшенно цікаво, бо в її мами горять очі, коли вона читає про ельфів та Ґендальфа. І відсутність малюнків не заважає, вони з'являються в голові. В неї зараз такий вік, що вона дуже чітко відчитує відсутність логіки, більшість запитань пов’язані із цим. Психологи не радять після тексту ставити питання, це дитину дезорієнтує і змінює фокуси. Краще попросити переказати. І не намагайтеся нав'язати своє бачення. Малечі треба робити свої спроби, тільки так вона навчиться».
Три моменти, як письменниця підбирає книжки для доньки: «По-перше, це те, що люблю я. Це для вибудування щирості, ці книжки справді провокують у мені захоплення, і донька не може цього не відчувати. По-друге, вона сама обирає, хоча це може мені не подобатися. Третій момент – це книжки, які дарують їй інші. Це також не завжди ідеальний варіант, але шлях до пізнання іншої людини».
Наприкінці Надійка розповіла про книжки, які їй допомогли у вихованні доньки: «З книг про дитяче виховання найбільш мені сподобалася “Як розмовляти з дітьми про мистецтво”. Ця книжка мене змінила. Вона не тільки про мистецтво, вона про інше світовідчуття. З часу її прочитання ми почали ходити в музеї. Мені подобається ідея максимальної поваги до дитини, але не вседозволеності. Батьки не зобов'язані знати все. Ця книжка про спільне відкриття світу. Завжди важливо залучати експертів, запитувати і цікавитися. Треба розуміти, що мама і тато знають не все. Авторка говорить про те, що музей не варто відвідувати в дощові дні. Адже похід до галереї чи музею не має асоціюватися із поганою погодою і певною відмовою від інших розваг, а навпаки з щастям. Світогляд дитини ще формується, але їй не треба розжовувати усе. Коли я пишу про історію та окупацію, то роблю це так, щоб маленькі читачі це відчитували. Такий епізод є в “Мандрівках з Чарівним Атласом”. Діти можуть зрозуміти такі моменти і теми не відразу, але так я вибудовую для них базове розуміння реальних подій».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно