0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Надійка Гербіш: «Культури бувають різними, і ми мусимо поважати кожну з них»
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» вийшла друга мандрівна книжка української письменниці Надійки Гербіш із серії «Мандрівки з Чарівним Атласом». Цього разу герої історії мандрують у Гринвіч, де на них чекають нові пригоди. Тож з нагоди виходу видання авторка завітала до Львова на Дитячий форум, аби презентувати читачам свою нову історію, розказати про власні подорожі й мандрівні книжки, а ще поділитися таємницею – ось-ось українські книгарні поповнить ще одна її книжка, присвячена балетові і не тільки, – «Пуанти для Анни». Вела розмову головна редакторка «Видавництва Старого Лева», письменниця Мар’яна Савка.
 
- Мандрівки з таким собі Чарівним Атласом – це дуже гарна ідея, чудовий спосіб телепортації в те місто чи місце, куди хочеться миттєво потрапити. Першою у цій серії була книжка про подорож у Венецію.  Чому Венеція?
 
- Насправді автором ідеї родинної подорожі до Італії є не я. Рішення поїхати у мандри належить моєму чоловікові. Саме він запропонував подорож Італією, забронював квитки, знайшов житло – і ми прилетіли в Мілан, звідти поїхали до Риму та у Ватикан. Тоді – в Ріміні і Сан-Марино. А вже згодом – у Венецію. Коли ми мандрували Венецією, наша донечка Дануся – їй тобі було трішки більше року – лише вчилася говорити, і кілька її перших слів були дуже венеціанські. Наприклад, «ґоґо». Дитина у рік і два місяці почала постійно повторювати: «ґоґо, ґоґо, ґоґо…». Потім я зрозуміла, що йдеться про гондоли. Данусі там дуже сподобалося, тож коли ми повернулися додому, я зрозуміла, що хочу залишити спогади про це місто для неї – спогади у вигляді мандрівної книжки. Власне, деякі моменти, які нас супроводжували у мандрівці, збереглися на сторінках цієї історії. Наприклад, смугаста червоно-біла сукня – це сукня, в якій Дануся гуляла у Венеції. І мені захотілося, щоб Терезка – героїня книжки – носила таку саму сукню.
 
- А чому наступним став Гринвіч – туманний альбіон, де не так багато сонця, а часто ідуть дощі. Це напевно якимось чином пов’язано з вашою професією і тим, що ви знавець англійської мови?
 
- Абсолютно точно. Насправді це мала бути робоча поїздка до Лондона. З відрядження у США, де ми побували в кількох штатах, мали повертатися додому через Лондон: хотіли зупинитися там і зустріти Різдво, а вже потім повернутися в Україну. Квитки були придбані, але мій тодішній керівник випадково клацнув щось на сайті і скасував нашу бронь на квитки. А оскільки ідея поїздки до Лондона напередодні Різдва виникла у багатьох людей, то усі квитки розкупили – і ми не змогли знайти варіантів полетіти туди, куди запланували. Проте у мене вже була відкрита віза у Британію, і хотілося її використати. Тож я таки полетіла в Лондон пізніше, і він приготував для мене сюрприз:  саме тоді відбувалося весілля Кейт Міддлтон та принца Вільяма.
 
 
- І ви потрапили на королівське весілля?
 
- Так. Я навіть бачила королівську праву – і сталося це випадково. Я була далеко позаду, але потік людей так швидко рухався, що мене піднесло майже під саму браму, і я змогла побачити молодят, хоч лиш на мить.
 
- А чи вдалося вам потрапити в той музей, про який йдеться в книжці?
 
- Ні, туди я тільки збираюся. Коли я була у Гринвічі, то багато гуляла, відвідала чимало закладів, що були відчинені. А у музей ми вирушимо наступного разу з Данусею.
 
 
- Венеція, Гринвіч… Що далі?
 
- А  далі була мандрівка до Парижа. Й історію про неї я уже пишу.
 
- Розкажіть, як працює Чарівний Атлас – цей чарівний спосіб переміщення в просторі?
 
- Такий спосіб переміщення запропонував також мій чоловік. Коли я писала цю казку, ми домовилася, що він перечитає і скаже свою думку. Не пам’ятаю, який був первинний спосіб переміщення, але чоловік запропонував: «А давай, це буде якесь чарівне скельце з певним символом?». І власне ми так і зробили.
 
Взагалі я думаю що Чарівний Атлас – це такі собі двері в Нарнію. Кожен з нас має цей Чарівний Атлас всередині себе, і не йдеться про смартфони, комп’ютери чи інші ґаджети. Насправді, коли дуже хочеться кудись помандрувати, достатньо просто увімкнути свою уяву, взяти кілька путівників чи просто намалювати це місце всередині себе. І вже опинившись там і почавши відшуковувати таємниці цього місця, цікавитися його культурою, ми стаємо його частиною. І якщо нам випадає нагода насправді познайомитися з цим містом, зазвичай ми відчуваємо його значно тонше – тому, що виростили його всередині себе до того, як побачили в дійсності.
 
- Ілюстрації до цієї книжки створила Богдана Бондар. Коли вона малювала, думаю, що вона теж переміщалася в ці чудові міста.
 
- Саме так. Вона розповідала, що коли почала ілюструвати історію про Венецію, відбувалися якісь дива. Наприклад, їхній двір трішки підтопило через дощ. Але в неї було таке враження, що вона бачить Венецію. Або виходить з дому – а там білборд зі зображенням Венеції. І коли я скинула їй книжку про Гринвіч, вона написала мені: «Я не знаю, чи мені її замовлять, але я намалюю її точно для себе. Бо це відчуття, коли малюєш щось і нібито переносишся туди – дуже надихає».
 
- Мені дуже відрадно, що в цих книжках є українська родина, яка живе не у столиці чи іншому великому місті, як це часто буває, а в маленькому містечку. А саме в Збаражі на Тернопільщині. Як почалася ця мандрівка з маленького містечка у великий світ?
 
- До 22-річного віку я не виїжджала за межі України. Ще за часів Радянського Союзу я їздила з мамою до на той час іншої частини Союзу (тепер то інша країна). Тим не менше увесь світ з’їжджався до мого дому. Моя мама, яка працювала в університеті, підпрацьовувала перекладачем з англійської. Тому у нас в гостях часто бували американці, корейці, а також сінгапурці. Саме з останніми в мене одного разу трапилася запальна дискусія. У них є певні особливості кухні, що стали для мене культурним шоком. Тоді – мені було десь 11 – я зрозуміла, що культури бувають різними, і ми мусимо поважати кожну з них. І дуже вдячна мові та мамі за цю можливість познайомитися зі світом у власному домі.
 
 
- Англія чи Італія – це така рафінована Європа, яка досить знайома нам. А в яких екзотичних країнах ви бували?
 
- За мене наразі відстрілюється моя мама, яка мешкає поблизу озера Вікторія в Кенії. І теж би хотілося туди в якийсь чарівний спосіб перенестися. Бо, наприклад, через бегемотів, які мені здавалися безмежно милими створіннями, на околицях озера Вікторія гине чимало людей. Дика природа цієї країни не дуже безпечна. Попри це мама там живе, їй там цікаво – вона місіонерка.
 
- А як щодо знайомства зі світом за допомогою різних програм, як-от «Google Earth»?
 
- Не все ми зможемо побачити через «Google Earth». Наприклад, якісь гроти, печери чи щось дуже особливе, приховане від людського ока. Тому так важливо мандрувати не лише через комп’ютер, а й їздити кудись насправді.
 
 
Наприклад, у моїй новій книжці «Пуанти для Анни», що ось-ось вийде друком, згадується Африка, а саме місцини, куди було б дуже складно потрапити в інший спосіб, аніж, скажімо, в старому автобусі по запилюженій дорозі. Приміром, до племені Туркана. А саме туди часом їздить моя мама.
 
- «Мандрівки з Чарівним Атласом» – це ж не просто історія про пригоди, у них є й чимало пізнавального, наприклад, книжка про Гринвіч розповідає про нульовий меридіан.
 
- Так. Гринвіч, на якому знаходиться нульовий меридіан, – це місце, де можна побувати одночасно на двох півкулях, поставивши одну ніжку по одну сторону смужки, що позначає меридіан, а іншу – по другу її сторону.
 
- У нас теж є багато чудових міст для мандрівок. Наприклад, Карпати. Як вважаєте, чи цікаво було б подорожувати туди з Чарівним Атласом?
 
- Я думаю, що так. Якщо почати розшукувати всі легенди та історії Карпат, то можна знайти безліч неймовірних історій і написати не одну книжку.
 
Я думаю, що в нашій країні є багато дивовижного, про що важливо писати для дітей – щоб вони цінували нашу культуру, історію і те, що їх оточує, а не намагалися тільки знайти щось гарне за межами України.
 
 

 

Вам може бути цікаво
«До музики» – роман про дві любові юного піаніста
Андрій Бачинський презентує книжку «З Ейнштейном у рюкзаку» у Львові
Даруємо знижку на книжку тижня: «Книжка про сміття»!
Катерина Калитко – переможниця конкурсу Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих
Інжир є метафорою єдності – кожна зернинка має знайти своє місце у ньому, – Мар`яна Савка
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати