Мистецтво любити: дитячі книжки про справжнє кохання
Поетично, патетично, іронічно, жартівливо, драматично, трагічно — писати про кохання можна по-різному, присвячуючи цій делікатній темі довжелезні романи, збірки короткої прози, серйозні дослідження та дитячі книжки. Якщо говорити про останні, то вони не рідко бувають не менш серйозними за філософські трактати, але водночас, попри всю глибину текстів і підтекстів, часто зберігають особливу легкість. Про кілька таких проникливих ліричних книжок, які намагаються дати відповідь на запитання про те, що ж таке справжнє кохання, і розповім сьогодні. Книжок чудових, книжок прекрасних, які, хоч і написані нібито для дітей, здатні спонукати замислитися будь-кого. Саме тому раджу читати їх усім.
Міра Київська, Букмоль
День коли я став пташкою, Інгрід Чабберт, Рауль Гуріді
В основі книжки-картинки Інгрід Чабберт і Рауля Гуріді «День, коли я став пташкою» лежить знайома багатьом метафора про кохання, що окрилює людину. Метафора, хоч і банальна, але напрочуд складна і плідна, здатна допомогти побачити глибину навіть у вельми простенькому, на перший погляд, сюжетику. Отже, сюжетик. У перший день у школі головний герой закохується у дівчинку на ім’я Сильвія. Вперше. Усе ж буває вперше? Але, як це не рідко трапляється у житті, Сильвія абсолютно не звертає на нього уваги. Єдине, що цікавить дівчинку, — це пташки. Вона тихо спостерігає за ними у дикій природі та бережно піклується про них, коли вони хворіють. Вона має пташок на шпильках у волоссі, на сукенці, на блокнотах… Усюди. Отож, аби привернути увагу дівчинки до себе, головний герой вирішує і собі стати пташкою. І тут метафора вже починає працювати — адже кохання часто спонукає нас змінюватися, чи не так? Але нічого фантастичного у книжці-картинці Інгрід Чабберт і Рауля Гуріді немає. Хлопчик просто створює собі велетенського пташиного костюма. Метафора продовжує розгортатися. Чи завжди ці зміни щирі? Чи не є вони лише частиною маскараду? Метафора вибухає смислами вже на перших сторінок книжки. У костюмі птаха хлопчик відчуває себе дуже красивим, але водночас буквально страшенно скутим… Метафора розгортається в усіх напрямках. І, на щастя, завдяки вишуканості вербальної та візуальної оповіді, інтерпретувати цю метафору читачі вільні на свій розсуд. Зрештою, Сильвія нарешті помічає хлопчика-птаха. Їхні погляди зустрічаються, Сильвія підходить ближче і… знімає з хлопчика костюм:
Я більше не пташка, але, здається, я можу літати.
Здається, коментувати сюжет цієї чарівної, символічної та напрочуд проникливої історії зайве. Єдине, що ще заслуговує згадки — це сама нарація. Як у найкращих книжках-картинках, текст і малюнки тут стають повноцінними гравцями, такими собі акторами головних ролей, за стосунками яких не менш цікаво спостерігати, ніж за відносинами між хлопчиком-птахом і Сильвією. Ось вони ще зовсім не синхронізовані та говорять про різне, тут уже починають доповнювати одне одного, тут продовжують одне за одним речення, а тут — нарешті співають в унісон. При цьому як Інгрід Чабберт, так і Рауль Гуріді залишаються відданими мінімалізму та лаконізму: нічого зайвого тут не знайдуть навіть найприскіпливіші читачі.
Ingrid Chabbert, Raúl Nieto Guridi The Day I Became a Bird / text by Ingrid Chabbert, illustrations by Raúl Nieto Guridi. – Kids Can Press, 2016.
Самотній шматочок зустрічає Велику О, Шел Сільверстайн
Ще одна чудова мінімалістична розповідь про кохання належить перу та олівцю Шела Сільверстайна. Мова про книжку-картинку «Самотній шматочок зустрічає Велику О», що вийшла друком майже 40 років тому, проте аж ніяк не втратила своєї актуальності — кохання ж вічне. Принаймні як тема у художній літературі.
…справжнє кохання може бути лише між самодостатніми партнерами, бо воно не доповнює, не рятує, не обмежує, а допомагає бути вільними, бути собою і водночас спонукає зростати та рухатися далі.
У самому серці цієї книжки лежить вже не метафора, а алегорія про те, що справжнє кохання може бути лише між самодостатніми партнерами, бо воно не доповнює, не рятує, не обмежує, а допомагає бути вільними, бути собою і водночас спонукає зростати та рухатися далі. Певна річ, разом. Герої Сільверстайна максимально абстрактні — на просторах білих сторінок книжки нас чекають кружечки, скибочки, прямокутники… Головне те, що однією з визначних рис майже усіх є незакінченість, така собі присутність відсутності, яку вони намагаються заповнити одне одним. Та, як показує сюжет, дарма, бо навіть якщо героям щастить віднайти шматочок, який їм ідеально пасує, в якийсь момент хтось із них може почати несподівано змінюватись… І тоді їхньому союзу приходить кінець. У цьому й переконується наш головний герой. Розчарований і засмучений, він міг би так і залишитись самотнім шматочком, але одного дня йому трапився дехто зовсім інший, дехто, кому нічого не бракує, — Велика О, яка переконує шматочок у тому, що він і сам може навчитися котитися та бути таким же «повноцінним» і «самодостатнім». Звісно, шматочок певний час сумнівається у собі: Тривалий час, він просто собі лежав. Та зрештою, наважується спробувати котитися… І тут спрацьовує елементарна фізика. Самотній шматочок намагається котитися, його кути округлюються, форма починає змінюватися і, коли він нарешті стає достатньо круглим, мовчки і без пояснень з’являється Велика О. В останній сцені ми бачимо, як обидва котяться поряд, бо, як писав Антуан де Сент-Екзюпері:
Кохання полягає не у тому, щоби дивитися одне на одного, та у тому, щоби дивитися разом у тому самому напрямку.
Shel Silverstein The Missing Piece Meets the Big O / text and illustrations by Shel Silverstein. – HarperCollins, 1981 (1976).
Золоте серце, Ульф Старк
«Любов — це мистецтво. Якщо так, тоді вона потребує знань та зусиль» — із такого твердження Еріх Фромм розпочинає свою знамениту працю «Мистецтво любові», такий же пасаж міг би стати епіграфом до дитячої повісті Ульфа Старка «Золоте серце». Та, якщо у своєму тексті соціальний психолог, філософ і психоаналітик Фромм докладно, ґрунтовно та зрозуміло розповідає переважно про теорію кохання, то один із найвідоміших шведських дитячих письменників Старк насамперед веде мову про практику такого мистецтва. Про кохання як творчість. І, можливо саме тому, історія про перше кохання у його книжці так тісно переплітається з історією про любов до мистецтва. Щирим, натхненним, безпосереднім, справжнім, живим і від чистого серця — як би банально це не звучало, але саме таким Ульф Старк показує це почуття.
— Я не розумію, як ти витримуєш, — сопе Симон. — Чорт забирай, ти ж просиджуєш за тим роялем по кілька годин на день!— Атож. Невже ти ніколи не стомлюєшся? — питає Юган.— Ні, — відповідає Людвіґ. — Я тоді ніби говорю з Богом.
Як це завжди буває з книжками Ульфа Старка, усе у повісті «Золоте серце» на поверхні, і водночас усе має особливу глибину, кожен колір розбивається спектром різноманітних відтінків, кожна деталь зрушує десятки хвиль на воді. Якщо коротко окреслити сюжет повісті, то тут усе максимально просто: дванадцятирічний Людвіґ, який саме готується зіграти на роялі Бетховена на важливому для нього та його мами конкурсі, закохується у дівчинку на ім’я Катаріна, тому намагається вразити її, щоби вона погодилася з ним зустрічатися. Він випробовує кілька «популярних прийомів», але вони не спрацьовують, бо Катаріна хоче отримати від Людвіґа щось справжнє, а не «те, що можна подарувати кому завгодно». І врешті-решт Людвіґ знаходить те справжнє, яким може поділитися з нею. Те, що не можна покласти до скрині, з’їсти чи поставити у вазу. Щось невловиме та справді щире.
До теми. Купити книжку «Золоте серце»
Ульф Старк Золоте серце / текст Ульфа Старка, ілюстрації Марти Кошулінської / пер. зі швед. Галина Кирпа. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. – 64 с.
Двоє закоханих, Юрґ Шубіґер, Вольф Ерльбрух
Кохання надихає, кохання окриляє, кохання єднає, кохання доводить до божевілля, кохання обпікає, кохання болить, а ще кохання… смішить (і, звісно ж, на додачу трошки кепкує та насміхається). І дуже часто робить усе це з нами, безтямно закоханими, одночасно. Адже справжнє кохання воно яке? Воно завжди різне. А гарним підтвердженням усьому цьому – буквально речовим доказом! – можна вважати проілюстровану Вольфом Ерльбрухом збірку віршів Юрґа Шубіґера «Двоє закоханих». Збірку з вісімнадцяти віршів, у кожному з яких про «вічне» і справді, як переконують видавці на обкладинці книжки, говориться безтурботно, але водночас незмінно зворушливо, глибоко й іронічно.
Моє серце стрибає,коли ти тут.Моє серце стрибає,коли ти десь,але згадую я, як було,коли ти тут, а не десь.
З особливою віртуозністю Юрґу Шубіґеру вдалося зберегти тендітну та тонку межу між дитячим і дорослим, серйозним і смішним, веселим і сумним, завдяки чому кожен вірш розкривається з кожним новим прочитанням з дещо іншої грані – в залежності від настроїв самого читача чи/та читачки. Проте заслуга в цьому не лише автора текстів, але й ілюстратора. Новими, надзвичайно цікавими та не рідко неоднозначними смислами кожен вірш доповнюють і наповнюють емоційні, харизматичні, динамічні та сюжетні малюнки Вольфа Ерльбруха. Закохані зайці, лосі, жаби, равлики, собаки, коти, лиси, рибки та інші представники нашої розмаїтої фауни додають у розмову про таку часто важку й травматичну тему, як кохання, особливої легкості та безпосередності.
Юрґ Шубіґер, Вольф Ерльбрух Двоє закоханих / текст Юрґа Шубіґера, ілюстрації Вольфа Ерльбруха / пер. з нім. Олександра Григоренко. – Чернівці : Чорні вівці, 2018. – 40 с.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно