0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Мистецтво дитячої книжки як територія відповідальності
2013 року на одній з найпрестижніших виставок дитячої книги Bologna Children’s Book Fair завдяки ініціативі двох видавництв: львівського «Видавництва Старого Лева» і київського «Грані Т» вперше була представлена українська дитяча книжка. А вже в березні цього року книжка від «Видавництва Старого Лева» «Зірки і макові зернята», авторами та ілюстраторами якої є Романа Романишин і Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка», Львів), була відзначена на виставці в Болоньї премією у номінації Opera Prima (конкурс Bologna Ragazzi Award 2014).
 
Це премія для дебютантів від літератури чи ілюстрування, яку присуджують за видатні досягнення, дослідження та реалізацію інноваційної видавничої продукції. Наразі відомі графічні дизайнери, у чиєму портфоліо вже більше десяти реалізованих авторських проектів книжок, Романа та Андрій вперше спробували себе в ролі письменників.
 
«Кожна доба пробує по своєму поєднати образотворче мистецтво із формуванням сторінки, папером, шрифтом у спільній справі – ілюстрованому виданні», – констатував свого часу у своїй статті про мистецтво книжкової ілюстрації відомий польський критик мистецтва Андрій Банах. Власне, від появи дитячої ілюстрації вже майже двісті років поспіль художники-ілюстратори світу старанно «заселяють» і «розфарбовують» світ дитячої уяви, пропонуючи нам все нові й нові варіанти оформлення книжки. Але якщо для «дорослого видання» книжкова ілюстрація та дизайн – це додатковий, естетичний, «ключ» до тексту, то дитяча книжка – це в першу чергу книжка для розглядання, де функція тексту – пояснювати образи. Адже дитяча книжка потрапляє до рук дитини ще до того, як вона осягне справу читання, тож перший книжковий досвід у віці від нуля до шести – не слово, а «картинка».
 
Саме «картинка» є перепусткою на територію перших дитячих пригод та фантазій, одним з найдієвіших способів пізнавати світ. Професійно скомпонована та атракційно, зі смаком і розумінням своєї виховної місії проілюстрована книжка не тільки запроваджує маленького читача до цікавого світу історії, яку оповідає, але й одночасно розвиває в дитині перші навички абстрактного мислення та вміння розуміти фабулярну наративність. Виразні картинки з улюбленої дитячої книжки не тільки запам’ятовуються на все життя, але й моделюють смак, фантазію, назагал певні емоційні аспекти психіки. Влучний образ іспірує малюка формувати власні питання, в тому числі і такі складні «дорослі», як що таке щастя, смерть, життя, хвороба, кохання?..., і шукати на них власних відповідей.
 
Поза тим перші контакти з мистецтвом книжкової графіки є для дитини її першим кроком до образотворчого мистецтва. А, відповідно, виразність, стильність, «інтелектуальність», влучна емоційність графічного знаку, кольору, лінії, плями, композиції набувають особливої відповідальності в процесі формування особистості. Відповідальності, яку розподіляють між собою батьки, які придбають для своєї дитини «саме ту книжку», художники, які її створять, і видавці, які її видадуть.
 
На жаль, більшість сучасних українських видавництв, для яких все ще першочерговим залишається справа вижити на ринку будь-якою ціною, переважно компенсують перший-ліпший книжковий дизайн та низькоякісні, або й просто аматорські ілюстрації для дитячої книжки яскравістю кольорів. Це проблема не стільки відсутності художників, скільки браку смаку у видавців, які як вогню бояться чогось оригінального. А ти, вчергове перебираючи стоси цих вибухово-яскравих палітурок з кітчовими «плюс-мінус Дісней» картинками пересолоджених принцес і страшненьких звіряток на поличках книжкових магазинів, чи блукаючи між стендами Форуму Видавців, розумієш, що знайти щось стильне-оригінальне-зі смаком видане українською для своєї дитини, окрім тої ж таки А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги, складно. Тому «продвинутих» батьків і гурманів книжкового дизайну так порадувала поява 2011 року «Рукавички» (видавництво «Навчальна книга – Богдан», Тернопіль) і «Ріпки» (творча майстерня «Аґрафка», 2011) від Творчої майстерні «Аґрафка»: мистецький тандем Романи Романишин і Андрія Лесіва, які продемонстрували візуальний потенціал вітчизняної дитячої книжки.
 
Пройшло лише два роки, і співпрацю молодих графічних дизайнерів та відомого львівського видавництва для дітей «Видавництво Старого Лева» оцінила європейська спільнота професіоналів, відзначивши відповідність книжки «Зірки і макові зернята» сучасним європейським тенденціям дитячого книговидання перемогою у престижному конкурсі Bologna Ragazzi Award 2014.
 
Тож я мала привід поговорити з переможцями про дитячу книжку взагалі і їх книжки зокрема.
 
– Ви ж оце не вперше в Болоньї?
 
Андрій: – На конкурс подалися вперше, бо нарешті вдалося вчасно подолати всі формальності участі. Але приватно відвідуємо цю виставку четвертий рік поспіль. Для нас це вже добра традиція.
 
Романа: – Минулого року «Видавництво Старого Лева» вперше взяло учать у Болонській виставці – це була така собі розвідка. Ця виставка – суто для фахівців, пов’язаних з книжкою. Тобто, це не ярмарок-продаж, тут тільки видавці, агенти, письменники, перекладачі, ілюстратори. На виставці ретельна селекція – представлене краще з кращого. Це ідеальне естетичне оточення для нас. Чудова нагода здобувати контакти і найкращий спосіб вчитися. Бачиш, як це все функціонує, вникаєш в тенденції, бо такого тобі ніде не запакують.
 
– Вже встигли відчути солодкий результат перемоги? Болонья допомогла з цікавими замовленнями?
 
Андрій: – Те, що наша книжка здобула нагороду, дуже розширило увагу до творчості «Аґрафки». Книжку «Зірки і макові зернята» вже у вересні буде перевидано французькою мовою, і зараз йде ще кілька перемовин з іншими країнами.
 
– В яких ще виставках берете участь як ілюстратори та дизайнери книжки?
 
Романа: – В тому, що стосується дитячої книжки – Болонья найпотужніша. Ще є в Братиславі поважний конкурс, Бієнале ілюстрації, де ми вже також маємо відзнаку. Дуже перспективний новий конкурс стартував зараз в Арабських еміратах, вони мають амбіції зробити його дуже престижним. Минулого року ми увійшли там в фінал, і цього року теж, але поїхати ще не було можливості. Також відбуваються цікаві конкурси в Кореї і в Португалії. Це п’ятірка найкращих міжнародних. Є ще в США, але вони закритого типу, суто для американських видавництв.
 
– Якщо коротко про враження від цьогорічної виставки в Болоньї, що в тренді?
 
Андрій: – Головний меседж, що дитяча книжкова ілюстрація має дуже широкі рамки, вона не обмежується сьогодні суто яскравою картинкою з принцом і принцесою. Це дуже сильно розширює кругозір.
 
Романа: – Абсолютна розкомплексованість і в темах, і в ілюстраціях, і в матеріалах. Сьогодні дитяча книга може бути абсолютно несхожою на книгу.
 
– А на що тоді схожа?
 
Романа: – На скульптуру, рухомий артефакт, артбук...
 
Андрій: – Ось, наприклад, одна з книжок-призерів Болоньї минулих років, де йдеться про стару пані, яка проковтнула муху, досить складна технологічно. Це вже майже паперовий конструктор. Сучасна європейська дитяча книжка декларує, що ілюстрація має спонукати думати. Вона не має ілюструвати текст, а розповідати свою паралельну історію. Перетинатись з текстом, співіснувати, але поза тим спонукати до створення інших образів.
 
– Безумовно, дитяча книжка має розвивати фантазію, образне мислення, виховувати смак і надавати перші ази розуміння сучасного мистецтва. Чого, на жаль у вітчизняній книжці для дітей дуже мало і, як результат, тотальна відсутність у дорослих смаку і розуміння чогось більшого в мистецтві, аніж банальний реалізм.
 
Романа: – Я росла на чеських і польських книжках, де вже тоді ілюстрація біла дуже вільною. Одна з моїх улюблених книжок дитинства – про закоханого робота, в якого відкривалось серце...
 
Андрій: – В польському мистецтві книги, в тому числі дитячої, присутній дуже потужний вплив польського плакату. І дитина, яка виростає на цих візуальних експериментах, згодом заходить в музей сучасного мистецтва і розуміє, що цей хід мислення вона вже десь бачила... Тому дитяча ілюстрація – це дуже відповідально.
 
– Ви дуже серйозно працюєте не тільки з ілюстрацією, але й власне конструкцією книги, з її динамікою. Для сучасного українського мистецтва книги це рідкість. Як от, наприклад, ваша книжка про молоко, чи казка про ріпку, де ви дуже доречно використали прийом обрізання сторінок. У вас там навіть футляр працює на образ: книжку з нього треба тягнути, як ріпку із землі.
 
Романа: – У нас, на жаль, у видавництві все ще окремо художник, окремо дизайнер. Художники практично створюють набір картинок – і все. А на рівні комп’ютера і макетування працює вже суто технічний виконавець. А ми робимо повний цикл самі, вибираємо і шрифт, і, якщо вдається, формат.
 
Андрій: – Мені здається, що дуже важливо в мистецтві книжки, щоби художник ще в процесі роботи не тільки подивився видруки, а й міг погортати свою книжку буквально посторінково, відчути її. Ми завжди робимо прототипи, вирізаємо, склеюємо, зшиваємо... Тоді ти зовсім інакше розумієш, що воно як буде. Наприклад, в книжці про Молоко нам було важливо зберегти певну тяглість історії: на одному розвороті легендарна єгипетська цариця Клеопатра приймає душ, а він тягнеться з молочних рік з попередньої сторінки; на наступній сторінці молочний кутик з’явився тому, що попередню сторінку хтось всю залив молоком... Книжка про Молоко ніби має бути біла, але білим є власне молоко, а щоби це акцентувати – книжка чорна. Є там і нерозрізані сторінки, які можна відчитати тільки із дзеркальцем. Це така додаткова інтрига.
 
Романа: – Про молоко – це перша книжка нового львівського видавництва для дітей «Кульбаба». І ми хочемо в цій серії зробити ще про хліб і вино.
 
– Те, що ви не вчилися в Поліграфічному, це плюс чи мінус?
 
Романа: – Технічні знання легко здобуваються з досвідом, головне – розуміти книжку як багаторівневу структуру, а не тільки як набір сторінок з картинками. Мені особисто дуже багато дало те, що я вчилася на кафедрі художнього скла, тобто, працювала з об’ємним матеріалом. Завдяки цьому я розумію тактильність книжки: її вагу, об’єм, відчуття фактури паперу. Це дуже важливо...
 
Андрій: – Після навчання в Академії Мистецтв у нас є те, що найважливіше для художника: знання щодо композиції, кольорознавства, пластичної абетки. Тому ми підходим до книжки, як до мистецького об’єкту.
 
– В склі, наскільки я знаю, не працюєте?
 
Романа: – Мені дуже важливо у творчому процесі, щоби я залежала лише сама від себе. А зі склом так чи інакше треба працювати в зв’язці з кимось. Крім того, мінус скла – воно дуже крихке. Останнього разу моя робота впала і розбилась, бо перетерся шнурок. Це дуже складно пережити, коли твоя робота раптом зникає, і складно жити з розумінням, що вона така вразлива.
 
– Є спокуса потім, після закінчення книжки, використати її візуальні ідеї вже в автономних творах?
 
Андрій: – Дуже часто. В процесі роботи над книжкою ми створюємо дуже багато графічних елементів, а потім це все переводимо в шовкографію, в графіку... І воно так постійно одне одного тягне. Наприклад, у нас є книжки, які починалися з Романиних робіт. Була робота про молоко – левкас і скло, ми від неї відштовхнулись і зробили книжку.
 
Романа: – Нас зараз якось «затягнула» книжка. Але це не означає, що крім книжок, нас нічого більше не цікавить. Вже хочемо анімацію робити. Тобто, це питання тільки матеріалу, засобу.
 
– Чи можна вижити художнику суто з книжок, тобто, працюючи тільки на українські видавництва, які й не дуже багаті, і не завжди розуміють необхідності якісного професійного оформлення?
 
Романа: – Ілюстратору – досить складно, але графічному дизайнеру завжди є робота. Ми оптимісти, сподіваємось, що у наших видавництв, а, відповідно, і у художників книги, теж будуть кращі часи. Позитивна динаміка наразі є. Потрібно ще трохи часу.
 
Андрій: – Ми бачимо по тих видавцях, з якими працюємо, що є зміни на краще. Вони починають їздити по міжнародних виставках, дивитись, як воно в світі є. Часом вони щось роблять інтуїтивно, але розуміння, що це треба робити, вже з’явилося.
 
Романа: – Для мене великою подією стала книжка Тараса і Мар'яни Прохаськів «Хто зробить сніг». Я абсолютно не сподівалась, що в нас вже оце зараз з’явиться така історія абсолютно європейського типу, зрозуміла і актуальна в будь-якій країні, яку можна хоч вже перекладати і перевидавати будь де. Це – справжній прорив в тому, що робиться для дітей в Україні. Непафосна, якісна, суперова книжка.
 
Андрій: – Ще дуже позитивно, що в останні роки у нас почали перевидавати якісні закордонні дитячі книжки. Наприклад, видавництво «LAURUS» перевидало «Три оповідки» Умберто Еко. На жаль, це якось залишилось поза увагою ширшого читача, але чудово, що це вже є як факт. Видавництво «Основа» перевидає «Лісову пісню», ілюстровану в сучасному прочитанні. Переклали українською і видали книжку чудового литовського видавництва «Нічого серйозного» (Nieko Rimto)... Тобто, ми бачимо позитивні рухи в галузі дитячої «книжки-картинки». Бо з більш дорослою літературою у нас все досить добре.
 
– А як ви працюєте з видавництвами: ви пропонуєте, вам пропонують?
 
Романа: – Залежно від проекту. Часом видавець звертається, але переважно ми маємо ідею, і на певній стадії пропонуємо її видавництву.
 
Андрій: – Головне, щоби було цікаво працювати, щоби хотілося розкрити тему.
 
Романа: – Як оце було з нашою новою серією бордбуків (картонна дитяча книжка – ред.). Ми побачили, що ця ніша незаповнена, бракує добре видрукуваних, з простими виразними формами і кольорами, великого формату книжок для дітей віком від нуля до трьох. Більшість тих, що є, чомусь маленького формату, напевне, з того огляду, що малюсінькій дитині треба дати малюсіньку книжку...
 
Андрій: – З одного боку – це певний ризик, бо ми не завжди знаємо, де ця книжка нарешті буде видрукувана, і чи буде взагалі, але з іншого – тільки так можна якось пробувати вплинути на процес.
 
– А є якийсь проект, який не був виданий?
 
Андрій: – Тільки один. Це книжка, над якою ми працювали в Польщі: поезія польської авторки Данути Вавілов, вона дуже нішова, її поезія в Польщі призабута, а у нас її взагалі не знають. Тож це такий суто авторський проект для маленького видавництва, якраз зараз ми проводимо перемовини щодо нього.
 
– Переглядаючи ваше портфоліо, я так розумію, що ваша спеціалізація в мистецтві книги – дитяча книжка і поезія?
 
Андрій: – Раніше ми проектували обкладинки, але зараз нам цікаво зробити авторську книжку повністю. А якраз дитяча книжка і поезія надають художнику найбільше простору для творчості. Проза – це вже інша специфіка ілюстрування, хоча я думаю, ми ще себе там спробуємо.
 
Романа: – Ми завжди мріяли про класичний твір для дітей, такий собі вічний бестселер. І зараз якраз починаємо працювати над казкою Андерсена «Стійкий олов’яний солдатик». Це – історія для нас.
 
Це якраз той випадок, коли нас запросили як ілюстраторів. У цьому видавництві є серія «нове прочитання класики», і кожну книжку готує художник з іншої країни: «Червону шапочку» – французький, «Бременські музиканти» - південнокорейський... До речі, Південна Корея зараз дуже активно вступає на книжковий ринок, вони дуже відкриті до експериментів.
 
– Власне, як відбувається оця робота по створенню образу книжки. Шукаєте асоціацій в тексті, в історії, в сучасному мистецтві, просто з чистого аркуша малюєте, чи відразу в комп’ютері?...
 
Романа: – Спершу малюється, ріжеться дуже багато з паперу, багато фактур-текстур різних підбирається, сканується, потім все це доробляємо в комп’ютері.
 
Андрій: – Перші зачіпки виникають від тексту: це якісь ключові візуальні образи, такі перші крапки, які розставляються. Пізніше вони насичуються, розбудовуються. Це треба відчути. Як тільки ми починаємо читати, відразу по ходу тексту в уяві виникає, наприклад, оцей розворот книжки. Ти розумієш, що це «воно». З «Олов’яним солдатиком» було саме так: ми читали, практично гортаючи книжку в уяві. Тепер залишилось перенести це на папір.
 
Романа: – Або історія твоя, або не твоя. Тут важливий кожний елемент. До прикладу, якщо герой має якесь непривабливе ім’я, то історія також не піде.
 
– В реаліях, коли текстова книжка все активніше переміщається в електронний формат, паперова книжка переходить в категорію арт-об’єктів для колекціонерів та естетів.
 
Андрій: – Немає нічого страшного в тому, що електронна книжка наступає. Ці дві форми цілком спокійно можуть співіснувати разом. Це як театр і кіно. Щось стає більш масовим, щось стає більш елітарним. Все одно дитині, особливо маленькій, потрібна реальна книжка. А нам цікавий і електронний формат теж, зараз працюємо над одним проектом.
 
Романа: – Відповідно, елітарне має бути більш інтелектуальним, більш рафінованим. Тому шліфуємо на якість.
 
– «Зірки і макові зернята» – ваша перша повністю авторська книжка: і текст, і ілюстрації, і дизайн...
 
Андрій: – В номінації Opera Prima на Болонському конкурсі якраз дуже часто беруть участь книжкові графіки, яким захотілося написати власний текст, а не ілюструвати чужий. Коли дуже багато працюєш з іншими текстами, поступово з’являється розуміння, що от ти би щось своє зробив. Перейти цей Рубікон дуже страшно, бо думаєш, а як письменники відреагують, а як колеги-художники?
 
Романа: – Головне почати. Ми паралельно працювали над трьома історіями, але так склалося, що «зернятка» вийшли першими. Ми просто знали, що ми хочемо зробити книгу з короткою історією, які зараз дуже популярні в світі. З універсальним сюжетом, який був би зрозумілим для міжнародного читача.
 
Андрій: – Тобто, ця книжка створювалася одночасно: паралельно формувався і текстовий ряд, і візуальний. Ми спершу означили основні візуальні параметри такої собі історії про рахування вічності, уявили собі героїню, яка намагається полічити все, що є на землі і в небі, зробили один розворот, побачили, як він «витягує історію» в свій бік. Текст і візуалізація у нас співіснували як інь-ян, постійно закручуючись між собою. Працювати було дуже цікаво. Ми старалися не тільки зробити естетично привабливу книжку, але й хотіли, щоби вона чомусь навчила дитину. Головна ідея тексту, яку озвучили батьки головної героїні: треба йти до мети крок за кроком, не можна побудувати вежу без фундаменту.
 
– А ви перед тим щось вже пробували писати, принаймні для себе?
 
Романа: – Тексти для дітей – ні, але щоденники, вірші були.
 
Андрій: – Друга книжка, яку ми зараз теж робимо самі, і пишемо, і малюємо, буде про особу, яка втратила абсолютно все, але за допомогою друзів починає свою справу з нуля. Це буде проста, доступна дітям історія про те, як розвинути свій маленький екологічний бізнес.
 
– А чи траплялися якісь образи, які от фатально б не вдалися?
 
Андрій: – Ні. Але були персонажі, які доводилося багато разів переробляти. Наприклад, зовнішність Дори із «зерняток». Які тільки стрижки ми їй не добирали, волосся було всіх кольорів, сукенки теж.
 
Романа: – Цей процес візуального пошуку дуже цікавий: робиш-робиш, відкидаєш-відкидаєш, і ось раптом нарешті знайшов. Часом от дві літери не пасують, і ти сидиш три дні, поки їх зробиш...
 
– Відчувається, що на вас впливає ретро: старі фото, журнали, пожовклі папери, старі речі...
 
Романа: – Це властиво львів’янам. Це той «соус», в якому ти ріс, тому, звичайно, воно десь «пролазить», присутнє на рівні фактур і деталей.
 
– Ви дуже елегантно використали цей «ретро-багаж» у оформленні Антоничевих «Трьох перстенів» («Літопис», 2008), у вашій першій, якщо не помиляюся, книжці – «Зів’ялому листі» Франка («Літопис», 2006), і оце тепер, минулого року в «П’ятикнижжі» Чубая («Видавництво Старого Лева», 2013).
Романа: – «Зів’яле листя» – взагалі перша книжка, зроблена нами цілісно. Ми тоді ще були студентами. Для нас це був дуже важливий досвід, довелося працювати з великим об’ємом архівного матеріалу, все було дуже відповідально. Але нам дали повну свободу, ми тільки обговорили загальну концепцію, що там мають бути жінки епохи Франка, рукописи і любовна лірика, і така позиція видавництва нас певним чином сформувала. В цій же серії «Літопис» згодом видав Антонича. Та ж сама естетика, але ми тут використали фото з його рідних країв. Плюс – фрагменти графіки Павла Ковжуна, з яким він товаришував. Теж була дуже масивна співпраця з істориками, з філологами.
 
Андрій: – Специфіка роботи з дорослою книжкою якраз в тому, що ти дуже активно співпрацюєш з людьми з іншої сфери, філологами, істориками, перекладачами. Цікавий результат і величезний досвід. Дуже корисно вивчати перед тим біографію автора.
 
– Серію з українскьою класикою продовжив ваш минулорічний мега-проект з поезією Чубая «П’ятикнижжя» («Видавництво Старого лева», 2013).
Андрій: – Там було дуже багато всіх задіяно, була дуже активна промо-кампанія книжки. В процесі роботи ми були в постійному контакті і з Галиною Чубай, і з Соломією, бо Грицько Чубай – це дуже знакова особистість. Ми вирішили доречним використати фрагменти ранньої графіки Романа Романишина, батька Романи, бо вона створювалася практично в той сам час, тому точно попадає в контекст. Ми тут використали і авторські фрагменти самвидавного Чубая, і листи Олега Лишега... Дуже тішимось, що Галина Чубай сказала: якби Чубай був живий, він би собі саме так і зробив цю книжку.
 
– Із закордонної класики вам пощастило зробити книжку з поезією самої Шимборської (видавництво "BOSZ", Ольшаніца, Польща, 2011)! Дуже елегантний дизайн.
 
Андрій: – Це наш перший стипендійний проект в Польщі на базі Краківської Академії. Ми дуже тішимося, що ще встигли отримати відгук від самої пані Шимборської. Вона нам написала, що буде дарувати книжку своїм приятелькам.
 
– Ваша остання книжка – знову з «Видавництвом Старого Лева», вірші Ірини Старовойт.
 
Романа: – Ми з Іриною знайомі дуже давно, але нас заскочила якість самої поезії і потужність, як н мене, це одна з найсильніших українських збірок останнього десятиліття. Книжка називається «Гронінгенський рукопис», і ми розуміли, що треба би щось голландське. Ідея з кахлями (дельфтськими, бо це брендова річ для Голландії, так само як і синій та голубий кольори) висіла в повітрі, ми нічого іншого й не розглядали. Сама Ірина сказала, що у неї в поезії дуже багато всього мозаїчного, тому мозаїка з кахлів якраз була дуже влучною. На початку книжки видно тільки одну кахлю, від сторінки до сторінки їх кількість поступово збільшується, а наприкінці виявляється, що з цих кахлів складене серце. Серце ми робили вручну, потім фотографували і фільмували, а по закінченню подарували авторці. Вона сказала, що тепер це буде сімейною реліквією.
 
Наталія Космолінська
 
 
 
Вам може бути цікаво
Галина Вдовиченко та 36 і 6 котів їдуть у Київ!
Осіння читанка: 7 нових книжок для молодших школярів
Роман Клочко презентує «Домівку для минулого» у Львові
«Франческа…» – супергероїня, сила якої – ті, хто поруч
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів