Мирослав Лаюк: «Період від 20 до 30 років – це час, коли ти мусиш навчитися сам за себе відповідати»
Хто ми, чого хочемо і як цього досягти? Плести за течією чи воювати за місце під сонцем, займатися тим, що до душі чи тим, що модно, прийняти себе чи прагнути до якогось ідеалу? Ці питання дуже гостро постають перед кожним з нас на межі 20-30 років – переконана коуч та авторка книжки «Маніфест двадцятирічних» Крістін Гесслер. І саме на ці питання намагалися знайти під час Книжкового Арсеналу Мирослав Лаюк, Дарія Зарівна, Богдана Неборак та Юлія Тичківська.
На шляху від 20 до 30 у нас поєднуються відчуття хвилювання й піднесення від цього визначального періоду, а також тиску у необхідності пізнати й зрозуміти себе. Книжка «Маніфест двадцятирічних» підштовхує визнати для самого себе й сформулювати особисті цілі, прокладаючи шлях до того, чого ми дійсно хочемо. Саме тези авторки із видання й спонукали до обговорення учасниками дискусії певних ключових труднощів, з якими стикаються двадцятьзчимосьрічні.
«Кожне покоління думає, що воно унікальне. Але цей термін «похмілля від очікувань», який впровадила Крістін Гесслер, стосується різних поколінь, а не лише двадцятьзчимосьрічних. Кожен входить в цей стан на різних життєвих етапах, і щоразу проходить його по різному», – висловила думку Дарія Зарівна. Вона розповіла, що в своєму житті «похмілля від очікувань» відчула, коли усвідомила, що мультифункціональність, що панувала у її житті, не завжди добре, й іноді варто казати «Ні» своїм амбіціям і бажанням взяти участь у тому чи іншому проекті, коли треба вибрати серед сотні варіантів щось одне, хоча хочеться все й одразу.
Натомість Богдана Неборак розказала, що в неї «похмілля від очікувань» настало після вступу до університету: «Мені знадобилося кілька років, щоб зрозуміти, чи хочу я займатися цією справою, на яку навчаюся, чи варто шукати щось інше. Але, аби зрозуміти, хто ти і чого прагнеш, потрібен час. Не варто вимагати від себе відповідей уже й одразу. Врешті, ми повинні вміти бути задоволені своїм вибором і нести відповідальність за нього».
Мирослав Лаюк зауважив, що хоч все змінюються, загалом покоління двадцятирічних зараз і 50 років тому дуже схожі: вони закінчували університет і перед ним розкривалася широка дорога життя. Також він поділився думкою, що часто люди намагаються надто показати себе успішними, не осмислюючи, що справді зробить їх щасливими. «Часто за успішними фото у соцмережах ховаються трагічні долі. Нерідко ці люди ставлять неправильну мету, що продукує чимало психологічних проблем. Замість того, щоб боротися за лайки, могли би реалізувати себе в чомусь».
Звісно, не оминула розмова і теми відповідальності як одного із критеріїв дорослішання. «Мені дуже подобається американська ідея, що діти мають працювати із якогось старшого шкільного віку, що в університеті вони мусять бути самостійними, паралельно навчатися та працювати, – казав Мирослав Лаюк. – І мені дуже не подобаються українська модель, коли мами возять їсти уже двадцятирічним дітям і т.д. Період від 20 до 30 – це час, коли ти мусиш навчитися сам за себе відповідати, бо інакше ти цього не навчишся».
Окрім того, Мирослав відзначив і університет, як важливий елемент становлення. «Не треба від університету очікувати якихось практичних речей. Він покликаний давати загальні широкі знання, що повинні відкрити шлях для подальшого розвитку».
«Крім того, що університет забезпечує загальне уявлення про світ, він стає осередком хорошого середовища і товариства. Бо певні люди можуть дати більше, ніж факультети», – доповнила Богдана Неборак.
«Я вважаю, що університет мав би готувати людей до того, щоби вчитися не тільки в межах кількох курсів, а навчити вчитися протягом життя – це новий імператив, про який навіть уже не дискутується», – вважає Юлія Тичківська.
За словами Дарії Зарівної, раніше дуже багато молоді починало працювати після закінчення магістратури, тепер все частіше студенти працюють ще з перших курсів навчання, а замість магістратури обирають кар’єру.
Говорили учасники дискусії і про різні практики, як боротися зі станом «похмілля від очікувань». Авторка, наприклад, радить практику вдячності чи впровадження здорового способу життя. Мирослав практикує нижчі очікування, щоби не розчаровуватися. «Не варто себе накручувати, натомість завжди треба бути трохи розважливим, легше ставитися до себе самого і того, що відбувається», – казав поет.
«Ідея про здоровий образ життя – чудова, – переконана Дарія Зарівна. – Обмеження себе дає доволі сильний поштовх до змін. Також слід не дивитися на картину загалом, а розбити її на шматочки і рухатися крок за кроком. Бо великі об’єми проблеми дуже лякають, а маленькі сегменти не такі страшні».
А щоб усвідомити хто ти і чого прагнеш, Дарія радить залишися наодинці зі собою, відділитися від безперервного інформаційного шуму, в якому постійно перебуваємо. Подумати і записати цілі й прагнення, або ж прости піти до людей і поспілкуватися з цікавими особистостями з інших сфер діяльності, виводити себе із зони комфорту.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно