«Мозаїка спогадів» від народного артиста Святослава Максимчука
У «Видавництві Старого Лева» з’явилася книжка мемуарів улюбленого актора для багатьох поколінь львів’ян з Театру ім. Марії Заньковецької, народного артиста України Святослава Максимчука. Як починалася кар’єра хлопчиська з невеличкого села на Рівненщині? Що відбувалося за лаштунками сценічного життя? Актор-читець, що зіграв понад сто ролей, лавреат театральних конкурсів, улюбленець публіки відверто та щиро розповідає про важливі моменти зі своєї біографії та мистецького середовища у Львові і поза межами в «Мозаїці спогадів».
Особливо атмосферного колориту розповідям актора про його життєві та творчі мандри додає невимушена, органічно письменницька манера викладу з нотками його теплого, — і не без самоіронії! — гумору. На сторінках «Мозаїки спогадів» читачі довідаються деталі формування його національної і громадянської свідомости у колі відомих представників шістдесятницького руху; дізнаються, як проходили закордонні літературні концерти актора-читця у перші роки Української Незалежности за підтримки діаспори.
Упорядниця Мар'яна Челецька у примітках до книги розповідає, як митець працював над виданням: спогади написані в різні роки життя, значна частина з яких — під час пандемії. Святослав Максимчук ділиться, хто спонукав зафіксувати пережите і як виникла «Мозаїка спогадів» — книжка, де минуле постає у яскравих кольорах та смаках: краєвиди з дитинства автора, бабусині коржики з маком, рідний Львів, заокеанські мандри, гастролі Білоруссю...
«Мене часто запитували на творчих зустрічах: "Чи пишу я, зокрема, вірші?" Відповідав: "Через велику повагу до літератури — не пишу".
Не знаю, чи з’явилася б ця книжка спогадів, якби не живий класик української літератури Валерій Шевчук, мій великий давній друг і кум. Він роками мене підштовхував, аби я брав перо й писав спогади про свої зустрічі з багатьма цікавими особистостями, з якими я бував не раз навіть у дуже близьких стосунках. Але трохи пізніше до цієї справи мене спонукали: Роман Горак, відомий письменник, та Богдан Козак, народний артист та колега по праці в театрі ім. М. Заньковецької і в Львівському університеті імені Івана Франка на кафедрі театрознавства та акторської майстерності. До речі, всі троє — Шевченківські лавреати», —згадує актор у передмові.
«Дрівець для розпалу цієї ватри підкидав й Андрій Содомора, невтомний масштабний знавець-перекладач античности та письменник.
Коли почалася хвороба COVID-19, сидячи здебільшого в хаті, я нарешті наважився розпочати спогади "на замовлення". Очевидно, ці спогади не зовсім такі, якими їх собі уявляє моя четвірка, але тепер, мені здається, що я був би йолопом, якби поховав ці спогади у своїй пам’яті. А вони аж пищали, щоб я їх дістав із колодязя забуття і явив їх бодай своїм дітям та внукам. А може, й ще кому?.. Пишучи їх, я час від часу набирався відваги, та й, напевно, нахабства, щоб озвучити їх телефонічно певному колу людей різного покоління. У таких випадках я безцеремонно запитував: "Це тобі цікаво?..". У відповідь чув: "Цікаво!", або навіть: «"Дуже цікаво! Пиши, дзвони й читай ще!"» — додає Святослав Макисмчук.
Святослав Максимчук — народний артист України, актор театру та кіно, педагог. Зіграв понад 100 ролей. У 1959 році закінчив акторське відділення Харківського театрального інституту. Працював у театрах в Харкові, від 1964 — у львівському Національному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької. Акторсько-декламаторську діяльність розпочав у 1966 році. З 2000 викладає на кафедрі театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. З 1989 року — ініціатор і ведучий «Заньківчанських вечорів» у Львові — своєрідних творчих звітів визначних особистостей. Автор збірки мемуарів «Мозаїка спогадів».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно