Про жінок, жіночу підтримку, материнство, повернення після перебування закордоном, сприйняття дому, нові досвіди і суперсили, що відкрили у собі за час війни, говорили учасниці розмови «Сила жінки» Ірина Феофанова та Ольга Купріян. Розмова відбувалась довкола книги «Чужа-своя-рідна» у межах фестивалю KyivBookFest. Пропонуємо вам кілька уривків з розмови.  

Про досвіди і бекгрануд

Писала, спираючись на свій досвід, не плануючи, що вийде книга. Я сценаристка. Я маю досвід розказування історій. Я не мала надії, що під час війни мене надрукують. Але я розуміла, що якщо не буду писати, то зійду з розуму. Тому писала для себе. У мене є різні оповідання з моїми різними досвідами. Моє життя в Яремчому – це історія, де на кухні доля збирає різних людей з різних куточків України і вони мусять ділити одну кухню. Я мала свою кухню, своє життя, а тут я мусила ділити кухню з різними людьми. Ці всі люди прекрасні, але всі різні, з різними звичками. Це теж інший досвід життя. Коли переїхала в Краків – я писала про досвід біженців. І це теж зовсім інша історія. Частина – це мій досвід, інша – досвід дівчат, з якими там спілкувалась. Я поїхала в Краків на резиденцію і мала там написати книгу. Про різну силу жінок. Я брала у них інтерв’ю і акумулювала їх у новели. 

Про табу в темах для рефлексії

Я дотримуюсь принципу, що треба писати, знімати. Якщо концентруватись на табу, то ми ризикуємо багато чого втратити. Росіяни нічого не бояться, вони кожен день штампують документалки, художні фільми, спаплюжуючи правду, не боячись виходити на міжнародний рівень. Бо їх мета – переписати історію. Поки ми соромимось чи влаштовуємо якісь скандали, вони знімають, говорять. Тому я пишу тексти, п’єси – для того, щоб наша правда звучала. Мені хочеться розказати історії. Я фіксую почуття. Для мене це головна мета. Що відчуває людина, яка збирає за годину все життя у валізу, не знаючи чи повернеться? Тому я проти табу, але за їх дослідження. Бо ми можемо в перспективі втратити багато чого. 

Про відчуття дому

Повернувшись в Ірпінь і побачивши, що підтримки оточення немає, я зрозуміла що це все ілюзія. Люди живуть своїми життями. І якщо ти їх тригериш, люди тебе уникають, вони не знають, як з тобою поводитись. Я зрозуміла, що можу жити де завгодно. Що мій дім – там, де мій чоловік і моя донька. Навіть від батьків я відчула певне віддалення. Моє відчуття дому звузилось до моєї найближчої родини. У цьому теж є сила – ти позбуваєшся ілюзій. Ти стаєш сильнішою від відчуття, що ти не маєш на кого спертись. 

Про материнство

Я стала сильнішою як мама. З початку війни, коли чоловік пішов на війну, я лишилась з донькою сама. І не стояло питання бути ідеальною мамою. Ідеальна мама – це крайність. Я навчилась бути достатньо хорошою мамою і отримувати задоволення від материнства.