Збірка оповідань Олени Лотоцької «Ангели в намистах» щойно побачила світ у «Видавництві Старого Лева». І сьогодні у межах фестивалю KyivBookFest відбулалсь її презентація. Разом з модераторкою Мар’яною Савкою говорили про поліську говірку, якою наповнена книга, про реальні та вигадані сюжети, пам’ять поколінь, родинні історії та мереживо. Кілька цікавих моментів з розмови – у нашому матеріалі.

Мар’яна Савка про книгу: Це якісна і справжня література, якої зараз небагато. Дякую, що ти наважилась стати письменницею, маючи інші сторони життя. Олена не тільки письменниця, вона ще й військовослужбовиця. Вона віддає себе найважливішим речами — Батьківщині і українському слову.

Олена Лотоцька про написання книги

Я довго жила на Поліссі, потім в Криму (до 2014 року) і думок про слово, яке лягло б на папір, не було. Але ми приїхали до Львова і тут з'явились думки про писання. Перед словом з'явились умови, які спонукали мене зберегти те, що може зникнути – як зникло моє щастя в Криму. Моє коріння — на Поліссі. І мені хотілося б, щоб те Полісся лишилось — у мові, культурі, вишивці.  

Про поліську говірку

Я ніколи не говорила поліською говіркою, моя мама вчителька, і всі вдома говорили правильною літературною мовою. Але я часто бувала в бабусі і там запам’ятовувала говірку. Ці слова лишились у моїй пам'яті і час від часу зринають. Повторюсь з історією про Крим: мені було страшно, що втрата може повторитись. І я пригадую мову бабусі, яка говорить, її інтонації, навіть як вона складала руки, коли щось розказувала. Це якась генетична пам'ять. І мені хочеться вірити, що те, що я роблю, комусь знадобиться. 

Про передавання досвіду

Якщо ти передав це комусь — воно не помирає, воно переходить і зберігається. Не знаю наскільки це практично (та ж мережка, вишивка). Але чим більше цих елементів пам’яті ми маємо, тим впевненіші ми є. Адже ми це знаємо і ми за це будемо стояти і боротись. Це наша ідентичність: я знаю і те, і те, це вміли і знали мої предки. І ти завжди знатимеш куди ідеш.