"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

«Моя поезія про любов – навіть якщо вона про війну»
Богдана Неборак, Zbruc
 
«Видавництво Старого Лева» не припиняє тішити своєю дорослою поетичною серією. Стартувавши із віршів Грицька Чубая літературним проектом «П’ятикнижжя» (яке стало книгою року Форуму Видавців у 2013), «Старий Лев» видав також Маріанну Кіяновську, Катерину Калитко, Мар’яну Савку, Катю Міхаліцину, Мірека Боднара, Сергія Осоку, Ірину Старовойт, Іздрика та Мирослава Лаюка. Новинкою у цій серії, що побачила світ перед «Книжковим Арсеналом», стала нова книжка віршів поета, музиканта, програмного директора Львівського міжнародного літературного фестивалю Грицька Семенчука «MORE віршів та пісень». Оформив книжку поет, дизайнер та співзасновник формації «DRUMТИАТР» Юрко Іздрик. Про море у назві, межі між віршами та піснями і про важливість залізничних сполучень для розвитку української культури Гриць розповів на презентації збірки у львівській книгарні «Є»:
 
Я завжди був ніжним і ліричним. З часу видання моєї першої збірки («Внутрішній Джихад», Meridian Czernowitz, 2012) пройшло три роки і чимало змінилося. Мені стало дуже далеким те, що сталося п’ять років тому, шість. Я перестав перейматися поезією настільки, як раніше. Поезія перестала бути похідною в моєму життя, з’явилися інші речі, інші проекти. І в цій книжці це трошки видно.
 
Є DRUMТИАТР, є поезія, є Форум видавців та інша культурна діяльність – це все мої діти. Їх усіх я люблю однаково – може, тільки поезію трошки менше. Че у моїх текстах – образ агресивності, революційності. Оскільки одна зі складових мого життя – культурний менеджмент, тут без таких елементів не вигребеш ніяк, бути маленьким ліричним хлопчиком не вийде. Коли пишу вірші – я маленький і дуже ліричний. Вірші – приклад моєї світлої сторони, я як Дарт Вейдер.
 
У цій книзі є декілька віршів написаних після Майдану, може, п’ять-шість. А все інше – написано або дуже давно, або в передчутті, за півроку до революції. Насправді, в літературі дуже багато людей передчували те, що трапилося. Мене питали, чому я пишу про війну, якої немає. А трапилося абсолютно інакше, спрацювало якесь колективне несвідоме.
 
Мені болить нерозуміння поміж людей. Небажання чути одне одного. Всі проблеми, які виникають в усіх реаліях, – проблеми нерозуміння і небажання спілкуватися. Порозуміти може тільки любов. Саме тому моя поезія вся про любов, навіть якщо вона про війну.
 
Я не чекаю натхнення і не б’юся головою об стіл. Я постійно мислю текстами, бачу багато навколо себе. Недавно придумав собі заготовку на питання про поезію: це як чайник – він кипить, у ньому збирається накип. Потім наступає момент, коли ти вже не можеш пити цю воду і тобі треба почистити накип. Мої вірші – це накип. Добре, що я не написав усі ті вірші, які колись собі придумав.
 
Є легенда, що я прийшов на Форум Видавців у 17 років і збрехав, що мені 18. Це неправда, бо у 18 я щойно переїхав до Львова. У школі я читав Андруховича чи Жадана, і це були настільки недосяжні фігури, яких, здавалося, не існує, вони є десь там, десь у Львові, на Форумі Видавців.
 
Я давно цікавився електронною музикою, а тут так склалося, що почав її сам писати. Тоді поезія стала похідною від музики. Якщо раніше ми думали в першу чергу про текст, то тепер думаємо про музику. Мені дуже приємно, що багато музикантів, які час від часу із нами грали, часто не знали, що ми поети.
 
З Юрком ми познайомилися на київському Форумі Видавців, у подвір’ї галереї «Лавра» після концерту гурту «Одежда Бабкина». Я знав, що познайомився з Іздриком, Іздрик, мабуть, не дуже знав, що познайомився зі мною. А потім вже у Львові ми перетнулися на спільному виступі. Те, як ми познайомилися, неважливо. Важливо те, як ми придумали DRUMТИАТР. Близько п’яти років тому мене запросили на поетичне бієнале в Москву. І коли я повертався звідти, мені подзвонив Юрко і сказав, що він виграв премію BBC, і якщо я маю бажання долучитися до святкування, то він би був радий. Ми загуляли днів на сім і залишили в Києві половину премії BBC, а дорогою додому у потязі подумали, що було б добре зробити щось таке як DRUMТИАТР. Тоді нам здавалося, що з цього вийде черговий номер журналу «Четвер». Журналу не вийшло.
 
 
 
DRUMТИАТР був придуманий не лише через творчі амбіції. За музичні концерти в Україні платять. Коли ти робиш музичний продукт, люди розуміють що за це можна заплатити. А те, що поет вийшов і щось почитав, мало кого цікавить. В основному всі вважають, що література та поезія – такі речі, які можуть бути тільки безкоштовними. Насправді це теж була ілюзія, бо DRUMТИАТР не став гуртом «Океан Ельзи». Усім митцям складно і кожен по-своєму вигрібає. Хтось веде власні проекти, хтось дописує, куди може, але в усіх них залишається можливість писати добрі книжки! Може, це такий час, коли ми мусимо поробити багато інших справ, окрім того, як займатися творчістю, щоб колись настав той момент, коли ми займатимемося тільки поезією і музикою.
 
Я не зовсім розумію, чим поети займаються на літературних стипендіях і який з цього результат, окрім культурних зв’язків і того, що вони трішки розповідають про Україну. Я можу робити це у Львові. Мені складно полишити свою справу, проекти тут. Але я вважаю, мають з’явитися українські стипендії і поети повинні курсувати між містами, спілкуватися та пиячити, хоча я хотів би бачити трохи більше результату.
 
Поїзди справді чимало вирішують. Рік тому я познайомився з чудовим російськомовним письменником з Донецька Володимиром Рафеєнком. Я про нього трошки чув, потім ще почитав і зрозумів, що це геніальний чоловік, пише прекрасні речі. І він каже, що ніколи не був у Львові, рідко буває у Києві. І мені тоді здалося, що в цьому є проблема – хороші геніальні люди ніколи не бували у Львові. І будь-кого з присутніх у залі можна спитати, чи бували вони в Донецьку чи Луганську. В потягах перевозяться не лише інфекційні хвороби, а й віруси культури. Ти заходиш у потяг, що їде з Дебальцево, і бачиш зовсім інших людей. Мені це завжди було цікаво, тому декілька місяців тому я радо відгукнувся на пропозицію поїхати у Запоріжжя, яке було для мене білою плямою на карті української культури. Я був у Запоріжжі вдруге, і хотів би приїздити ще.
 
  
 
17 років – прекрасний час, щоб максимально любити усе навколо тебе. Це моя перша порада для сімнадцятирічних. Друга, можливо, трохи пафосна – робити усе, що від тебе залежить, робити максимально до твоєї спроможності. І третя – не дивитися телевізор, бодай, до 27 років і читати добрі книжки.
 
Сьогодні зранку я слухав радіо і в моєму гороскопі говорилося: «Близнюки, будьте пильними, не говоріть зайвого. Це може спричинити скандал». Це чудове передбачення перед презентацією.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage