Моменти абсолютного щастя. Нотатки з презентації книги Ольги Купріян «Мирослава та інші з нашого двору»
«Мирослава та інші з нашого двору» — нова книга Ольги Купріян з ілюстраціями Альбіни Колесніченко — розповідає про дітей, які насолоджуються життям та літніми канікулами. Вони грають у дворі, гуляють із собакою, викликають загадкову Гумову Дупу та з трепетом завмирають, коли в небі пролітає величезний літак «Мрія».
Під час презентації книги у Києві Ольга Купріян розповіла слухачам та модераторці Олі Русіній багато цікавого про написання повісті, прототипи героїв та власне дитинство. Дещо з розповідей письменниці ми занотували і пропонуємо вам почитати.
ПРО ЛІТАК «МРІЯ» У КНИЗІ ТА В ЖИТТЯ
Я підглядаю за дітьми і бачу, як вони дивляться на літаки, тому описала це в книжці. Великий літак насправді видно і з нашого двору. Коли ми чуємо його гудіння, то біжимо до вікна і дивимось звідти. Намагаємось також побачити клаптик «Мрії». Хоча конкретно в нашому житті це літак «Руслан». Як підказав мені мій чоловік, це також найбільший літак, але вантажний.
Я помітила, що коли в небі видно літак, тоді все завмирає, ти біжиш і, як дитина, захоплено кажеш: «Вау! Літак!». Це працює завжди і в кожному віці. Мені це відчуття схоже на сам політ. Така радість від того, що ти бачиш літак, і на якусь секунду нічого не існує. Це момент абсолютного щастя. Власне, і книжка про моменти абсолютного щодня, які чергуються з іншими моментами.
ПРО ПРОТОТИПИ ГЕРОЇВ
Моя донька Ярослава знає справжню Мирославу, тож не дасть збрехати, що така дівчинка існує насправді. Прототипи моїх героїв не знають, що я описую їх в книжках. А я не знаю, як їм це сказати, бо ніколи не спрогнозуєш, як вони поставляться до того, що стали персонажами книги. Я спостерігаю за ними, а потім описую. Але трішки й остерігаюся.
ПРО ВЛАСНЕ ДИТИНСТВО
Про деякі мої походеньки батьки досі не знають. У нас були велосипеди, і ці походеньки передбачали, що я їду на якесь заборонене місце. В недобудований будинок, наприклад. В якісь реально небезпечні місця. Зараз я згадую це і думаю: «Боже, як я вижила?!».
Але в книжці таких походеньок немає. Мої герої зважають на безпеку. Вони не лазять по дахах, не їздять самі на метро. Хіба що ходять на гаражі і викликають Гумову Дупу, яку викликати не можна.
ПРО СТОСУНКИ БРАТІВ І СЕСТЕР
Я виросла в ролі саме тієї діставуючої сестри страшного брата, яка скрізь за ним ходила, і яку нікуди не хотіли брати. Коли згадую це зараз, то думаю, які ж це були муки для нас обох. З одного боку, я розумію, як він страждав. А з іншого — пам’ятаю, як сиділа під деревом, на якому брат разом із другом робили щось цікаве. У них був будиночок на дереві, в який мене не брали. Це жахливо!
У такому співжитті є різні грані й аспекти. Стосунки братів і сестер — це те, чого неможливо уникнути в дитячих книжках. Такий досвід є у багатьох.
ПРО ГЕРОЇВ КНИЖКИ
У книжці «Мирослава та інші з нашого двору» описано ті стосунки, які я підгледіла, спостерігаючи за дітьми. Я помітила, що є дівчинка Мирослава (це єдине ім’я, яке я не змінила), яка водить за собою купу дітей. Вона няньчить малявок, і її це не напрягає. Вона в цьому ділі дуже органічна. Коли такі Мирослави виростають, то йдуть у якісь інші спільноти, а малявки стають старшими і починають вже самі няньчити дітей. Це такий кругообіг стосунків..
А є хлопчик — умовний Микита, — який за цим усім спостерігає. У нього є молодша сестра, але йому нецікаво самому пильнувати її. Його це все дуже тяготить, тож він радий, що є Мирослава — його найкраща подруга, яка няньчить всіх. І він «скидає» на неї свою молодшу сестру. І батьки «скидають» своїх молодших дітей на старших. Це така ціла система. Всі так живуть, і всім це ок.
До того ж є ще бабуся, так. І це також те, що я помітила. Діти ніби самі собі граються, але завжди десь точково є дорослі, які їх стережуть. Вони розташовані в різних точках майданчику — таких собі стратегічних пунктах — і за всім стежать. Система ця працює, і то практично без збоїв. Мене це вразило, і я подумала, що хочу описати це в книзі.
ПРО СКЛАДНІ ТЕМИ І НЕПОВНІ СІМ’Ї
Ти це просто постійно бачиш. Я щойно задумалась над тим, що майже у всіх героїв цієї книги немає повних сімей. Тільки в однієї з дуже епізодичних персонажів. Ми ніколи не бачимо на майданчику повних сімей. Навіть не можу сказати, чому так. Це життя, і воно різне. Неповні сім’ї існують, і про це також треба писати.
Родина переселенців, про яку я писала, також живе в нашому дворі. Двір — це такий маленький зріз. У нас живе така родина, і мати з цієї родини також висаджує квіти. Можна сказати, що частково я присвятила цю книжку їй. Я була вражена тим, як людина дбає про простір, де знімає квартиру. У нас часто люди не дбають про простір, який не є їхнім. А ця жінка дбає, і вона той простір навколо себе дуже змінила. Вона справді змінила професію і стала флористкою. Я спостерігала за цим і просто захоплювалась. А потім дізналася, що у них сталася трагедія — помер тато. І мене це також вразило, тому що життя пішло далі. Вона далі садила квіти.
ПРО МИРОСЛАВУ
Знову ж таки, не треба було нічого вигадувати. У неї є прототип — дуже бойова дівчинка, яка всім «дає розгін». Вона захищає всіх, хто потрапляє в біду. Коли я дивлюсь на неї, то думаю, що теж хотіла б такою бути в 9 років. Чи в 10 років. Та навіть зараз я б хотіла такою бути.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно