Міленко Єрґович: «Література живиться людськими горем, збоченнями і нещастями»
Спеціально на Книжковий Арсенал до України завітав боснійський та хорватський письменник Міленко Єрґович – з нагоди виходу українського перекладу його книжки «Іншалла, мадонно, іншалла». Саме про книжку, а ще питомий національний характер в літературі, ремікс традицій, національне в контексті глобального, улюблених авторів та багато іншого говорила з автором перекладачка книжки й письменниця Катерина Калитко та головна редакторка «Видавництва Старого Лева», письменниця Мар’яна Савка.
За словами Міленка Єрґовича, «Іншалла, Мадонно, іншалла» для нього є особливо цінним збірником короткої прози. «Ця книжка для мене справді важлива, і в дечому вона кардинально відмінна від інших моїх текстів. Я люблю писати дуже різні книжки, але у цій в найрадикальніший й найінтенсивніший спосіб спробував показати природу місця, Боснії і Герцеговини як місця. Я гадав, що ця книжка буде не перекладною, і вона насправді перекладена значно меншою кількістю мов, ніж інші мої тексти. І тільки Катерина Калитко і Сергій Шупа (перекладач на білоруську) – зважилися на виклик перекладати її. А ще цей текст наповнений дуже неординарною мовою. Тут багато турцизмів, орієнталізмів, доволі специфічна мовна мелодика, тому цю книжку перекладати майже небезпечно. Я хотів написати таку книжку, яку прагнув би прочитати сам, з іншого боку, наділену тими характеристиками, які в інших книжках не люблю. Я не люблю, коли фольклор важливий для художньої прози; коли художня проза нагадує легенду або міф; коли окремі людські досвіди перетворюються на загальні. Все це присутнє у цій книжці і в найбільш радикальний спосіб виконано. Водночас я написав її тому, що я люблю її зміст і люблю її форму».
Міленко Єрґович зізнався, що серед інших ідентифікує для себе українську літературу завдяки творчості Катерини Калитко, натомість перекладачка поділилася історією виходу книжок Міленка в Україні. «Я вперше прочитала Єрґовича на початку 2000-х – це були «Сараєвські «”Мальборо”». І мене вразило, наскільки гуманістичним може бути письмо про війну. Ми тоді не стикалися з таким досвідом, тоді нам не боліло, як болить тепер. Але я відчувала, що з чимось подібним ми будемо мати справу. Ці тексти були взірцем того, що мусить лишитися в людині по війні, що поза всяку ціну треба зберегти в собі, що, як би не била війна, є якийсь стрижень, щось найтонше, що ніколи не зламається. І в цих текстах воно дуже кристалізоване». Перекладачка розповіла, що хоч про Єрґовича знало багато людей, але справді популяризувати його на наших теренах почали після здобуття ним престижної польської премії «Ангелус». «З 2007-го я почала ходити по видавництвах з пропозицією перекладати твори Міленка. Але премія «Ангелус» стала останньою краплею, яка переконала, що треба видавати його літературу. З того часу вийшли три книжки Міленка – остання «Іншалла, Мадонно, іншалла» у «Видавництві Старого Лева»».
«Мені дуже приємно, що ця книжка вийшла у нас, – зауважила Мар’яна Савка. – Це збірник коротких, але дуже насичених, щільних історій, в яких поєднуються багато культурних кодів, мікс різних історичних пластів, мовне різноманіття, питомий боснійський характер, досвід війни…».
На слова Мар’яни Савки про те, що на сторінках «Іншалла, Мадонно, іншалла» зібрано чимало ментальних кодів, Міленко зізнався, що, хоч книжка серед іншого розповідає про менталітет, він не вірить у менталітет. «Хто ж є героями цієї книги? Це дуже ірраціональні люди, люди, які смертно закохаються, і ті, хто має фаталістичний світогляд, – говорить письменник. – Водночас це звичайні люди – особи нормальні і психічно хворі, люди-парадокси».
Зауважив письменник і про здатність балканців створювати доволі специфічне уявлення про себе. «Наприклад, на Балканах, як і у Європі, є ненависть до ромів, але на Балканах є одна специфічна тенденція щодо цього. З одного боку, їх ненавидять, з іншого, їхню музику сприймають за свою і всьому світові показують її зі словами: «От, дивіться – це ми», що є дуже підло».
«Найпростіше було би сказати, що балканці – такі самі, як і решта людей, – продовжував письменник. – Але Балкани – це місце, де в дуже небезпечний спосіб змішуються різні ідентичності. І в кожному процесі змішання ідентичності водночас присутні ненависть і розуміння іншого, ненависть і любов. Балкани – місто одночасної ненависті і любові, які народжуються з однакових причин».
Однією з тем, що зринає на сторінках «Іншалла, Мадонно, іншалла», є тема війни. «На жаль, війна, ненависть, катаклізми живлять мистецтво. Література живиться людським горем, людськими збоченнями, хибкістю природи, нещастями. Не народжується великої літератури від щастя і задоволення життям. І навіть кінематограф не твориться від щастя і задоволення. Голлівуд вигадав культ happyend, але навіть голлівудські фільми наповнені ненавистю і стражданням. Тому, на жаль, доводиться констатувати, що війна ніби створена для великої літератури і для великих мистецьких подій і переломів», – висловив свою думку Міленко Єрґович.
«Зараз українська література теж наповнена темами війни, – додала Мар’яна Савка. – Але, я думаю, скоро автори почнуть відходити від війни як факту, а більше розкриватимуть її крізь призму пережиття й переосмислення».
Поділився Міленко Єрґович і позитивними враженнями від Книжкового Арсеналу, а ще розповів, що залюблений у міста і їхні життя. «Немає нічого цікавішого, ніж приїжджати в нове місто, блукати його вулицями навпомацки, зазирати в чужі вікна і ловити якусь аутсайдерську інформацію, – ділився думками письменник. – Я насправді ніколи особливо не любив природи чи якихось екзотичних країн. Проте я люблю і надихаюся містами. Під час своїх подорожей можу порозумітися лише з людьми міста, хоча вже 15-й рік мешкаю в селі». Також автор розповів, що часто подорожує, аби пізнати соціальне життя своїх книжок й з поваги до людей, які цікавляться його творчістю.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно