Ніна Головченко, Голос України; Фото - Жінка-Українка

Нещодавно в «Голосі України» (№20 (6274) за 4 лютого ц. р.) опубліковано матеріал про Оксану Радушинську (на знімку), талановиту дівчину з Хмельниччини.  

Нагадаємо: Оксана Радушинська, волею долі змушена жити в інвалідному візку, зуміла реалізувати себе з такою повнотою, якій би позаздрили навіть ті, кому досягти цього набагато простіше. Вона — авторка понад двох десятків книжок поезії та прози, член двох всеукраїнських творчих спілок (письменників та журналістів), Міжнародної співдружності письменницьких спілок, Міжнародної громадської організації «Жінка ІІІ тисячоліття», лауреат престижних премій «Коронація слова», «Жінка ІІІ тисячоліття», «Українська Мадонна», «Золотий лелека», «Благовіст», «Гранослов», «Кришталеві джерела», «Подільський Оскар», володарка Гранта Президента України для обдарованої молоді. А ще Оксана — радіоведуча Старокостянтинівського районного радіомовлення, теле­ та радіоведуча ХОДТРК «Поділля­центр», кореспондент газети Хмельницької міськради «Проскурів», громадська діячка, волонтер;голова ГО «Творча сотня «Рух до перемоги», організаторка благодійних концертів для військових по Україні та в зоні АТО...

Практично одночасно з публікацією згаданого матеріалу про Оксану редакція отримала Звернення професорсько­викладацького колективу університету «Україна». Документ підписано президентом закладу професором Петром Таланчуком і адресовано Президентові й Прем’єр­міністрові України, міністрові освіти і науки, президентові Національної академії педагогічних наук, директорам Інституту педагогіки, Інституту літератури та Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю. У зверненні пропонується включити до шкільної програми з української літератури для учнів 7­го класу, для вивчення на уроках позакласного читання, повість Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах» (Львів, «Видавництво Старого Лева», 2015).

Наша газета згадувала про цю повість, героїня якої, тринадцятилітня Ярина, після ДТП залишається сиротою, прикутою до інвалідного візка. Опікуються дівчинкою дядько і тітка. Вони в тій аварії втратили свого сина. Разом ця родина навчається долати моральні бар’єри навколишнього світу, не надто пристосованого до потреб колясочників. Разом вони шукають кошти для операції за кордоном, що може дати дівчині шанс стати на ноги.

А от вже самотужки Ярина налагоджує стосунки з однолітками, вчиться розрізняти фальшивих і справжніх друзів. А ще — вперше закохується. І хоча симпатія між підлітками взаємна, батьки Артема — чемпіона України зі спортивно­бальних танців — категорично проти! Вони навіть не здогадуються, що дівчинка візьметься навчатися... танцям на візку. Це допоможе Ярині позбутися комплексів меншовартості й дасть змогу підліткам частіше зустрічатися й вибудовувати свої невмілі, полохливі, але справжні в щирості стосунки...

Не випадково цю книжку пропонує ввести до шкільної програми саме педколектив університету «Україна». Адже Оксана Радушинська — випускниця цього закладу. Тут ще від 1998 року напрацьовано потужний досвід навчання й виховання людей з особливими потребами. Серед дипломованих випускників університету — 13 тисяч(!) фахівців з інвалідністю. Хтось (як Оксана Радушинська і Геннадій Горовий) став письменником, Уляна Смирнова і Вікторія Скрипник працюють на провідних телеканалах України, Олександр Петров проводить активну волонтерську діяльність...

Порушена у зверненні проблема толерантного ставлення до людей з інвалідністю — вкрай важлива для нашого суспільства. Ще 2009­го Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів. У такий спосіб Україна долучилася до європейського процесу подолання бар’єрів щодо соціально незахищених груп населення. Важливим у цьому процесі є забезпечення права на інклюзивну освіту (навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх школах). А в Україні лише 13% батьків дітей дошкільного і шкільного віку під час одного із соціологічних досліджень висловилися за інклюзивне навчання, решта — проти.

Отже, проблема виховання в суспільстві толерантного антидискримінаційного ставлення до людей з інвалідністю залишається актуальною. І починати цю роботу треба ще з дитсадка й школи. І книжка, про яку йдеться, допоможе в цьому. Автори звернення вважають, що «саме отакий «погляд зсередини» обдарованої і досвідченої письменниці, котра з дитинства послуговується візком, викликає довіру, змушує читачів замислитися й подолати відповідні стереотипи. Однією з важливих рис книжки О. Радушинської «Метелики...» є те, що її адресовано читачам підліткового віку. Адже саме в цьому віці формується система цінностей людини, головне, вчасно і чесно сказати про це дитині».

...Утім, ніхто не заважає нам знайти цю книжку й прочитати — ще до того, як вона ввійде до шкільної програми