Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Майстерня «Аґрафка»: «Найважливіше — виловити ключі, які відкриють двері для візуальних асоціацій»
Творча майстерня «Аґрафка» — спільний проект художників Романи Романишин та Андрія Лесіва. «Разом у роботі і разом у житті» — гасло з інтернет-сторінки мистецького дуету. Творча майстерня спеціалізується на художньому оформленні книжок у різних його варіантах: ілюстрування, створення книжок-картинок, артбуків. Попри свій юний вік, майстерня «Аґрафка» — одне з найвідоміших імен у галузі української книжкової ілюстрації, зокрема для дітей.
 
У призовому фонді художників дві премії Національного Форуму видавців, гран-прі премії «Книжкове левеня», а також унікальні для українських ілюстраторів міжнародні нагороди — «Honorary Mention to the Publisher» 23-го Бієнале ілюстрації у Братиславі, дві відзнаки Мюнхенської Міжнародної бібліотеки для дітей та юнацтва «Білі круки». Нагорода «Opera Prima», присуджена Романі Романишин та Андрію Лесіву на конкурсі «Bologna Ragazzi Award 2014» за книжку «Зірки і макові зернятка», стала одним із найбільших міжнародних успіхів української дитячої літератури цього року.
 
У розмові з Романою та Андрієм ми говоримо не лише про історію цього успіху, а й про авторський метод ілюстрування поезії, про мистецький Львів і львівське дитинство, яке вплинуло на унікальний стиль «Аґрафки» у роботі з дитячою книжкою, а також про тенденції сучасної дитячої ілюстрації та шлях української дитячої книжки до читачів з інших країн.
 
Романо та Андрію, за останніх декілька років стиль «Аґрафки» став одним із найбільш упізнаваних в Україні у сфері книжкової ілюстрації. Як кількома словами ви могли б схарактеризувати особливості вашого творчого методу?
 
До кожного проекту ми підходимо в особливий спосіб, намагаємося добути есенцію з тексту, аби створити візуальний образ. Нам навіть важко якось об’єднати наші роботи під єдиним стилістичним визначенням. Нам завжди цікаво експериментувати з техніками, кольорами і формами. Кожен проект має свою індивідуальну «режисуру», і найважливіше — виловити ключі, які відкриють двері для візуальних асоціацій. Знову ж таки, оформлення дитячої книжки має абсолютно відмінні особливості від дизайнування книги «дорослого» тексту. І тут важливо розуміти закони жанру.
 
А як саме з’явилася нова мистецька одиниця — спільна творча майстерня? Яку ідею чи подію ви вважаєте за точку відліку історії «Аґрафки»?
 
З книжковим дизайном та ілюстрацією ми вже працюємо близько десяти років, але саму творчу майстерню заснували наприкінці 2009 року, тоді ж придумали назву майстерні та створили веб-сторінку agrafkastudio.com. Почали працювати з книжками, ще будучи студентами Львівської національної академії мистецтв, тоді створили перші обкладинки для львівського видавництва «Літопис». Знаковою подією в нашому професійному житті була робота над збіркою інтимної лірики Івана Франка «Зів’яле листя», виданою в «Літописі» в 2006 році. Це була наша перша цілісна робота, в сенсі не лише оформлення, а й макет, верстка, повне графічне опрацювання.
 
Це видання «Зів’ялого листя» Франка стало початком особливої умовної серії української поезії — «Проілюстровано “Аґрафкою”». Далі у ній з’явилися «Три перстені» Богдана Ігоря Антонича, «П’ятикнижжя» Грицька Чубая... Який ваш підхід до роботи в оформленні поезії? І якими книжками ви плануєте поповнити цю умовну серію?
 
Працюючи з текстами, зокрема з поезією, нам дуже важливо виявити особливий візуальний образ автора. До прикладу, в збірці Франка, окрім його автографів, використано архівні фото жінок тієї епохи. В Антоничевих «Трьох перстенях» показано краєвиди його рідної Лемківщини, а також фрагменти робіт знаного графіка, сучасника Богдана Ігоря Антонича та його близького приятеля Павла Ковжуна. Двомовну збірку Віслави Шимборської ми проілюстрували на основі зображень каменів та фрагментів паперових об’ємних композицій, зроблених в техніці оріґамі. Тут також алюзія на захоплення Шимборською створенням колажів та особливого, дещо іронічного, настрою, який тонкою ниткою пронизує поезію нобеліантки. Ще одна алюзія в оформленні цієї збірки — гра «камінь-ножиці-папір». «П’ятикнижжя» Грицька Чубая створене в значній мірі на основі його авторського саморобного зшитку поезії — той самий колір палітурки, формат, знову ж таки колажі. Щоразу безпосередньо перед початком роботи над книгою поезій триває важлива і доволі детальна дослідницька робота. Найновіша поетична книжка, яку ми оформлювали, — «Гронінгенський рукопис» Ірини Старовойт. Ми вирішили проілюструвати її на основі традиційних голландських дельфтських кахлів, а також свідомо обмежили кольорову палітру лише до двох відтінків синього кольору, книжка надрукована двома пантоновими фарбами. А зараз ми починаємо працю над новою збіркою і от, власне, триває та дослідницька частина роботи.
 
Двомовне видання вибраного Віслави Шимборської «Може, це все / Może to wszystko», про яке ви щойно згадали, стало одним із останніх прижиттєвих видань поезії Шимборської. Розкажіть, будь ласка, про цю свою велику краківську пригоду і про досвід спілкування із нобеліанткою.
 
На жаль, саме так і сталося: ця книга стала останньою прижиттєвою збіркою поезій Віслави Шимборської. Над цією книгою ми працювали в рамках піврічної стипендії міністра культури Польщі «Gaude Polonia» в Кракові в 2010 році. Працювали спільно з Андрієм Савенцем, який вибрав 40 віршів з десяти різних збірок поетки і переклав їх українською. Усі паперові елементи оріґамі ми створювали власноруч. Дещо складніше було з камінням, знайти яке у Кракові виявилося дуже складно. Тож каміння нам передавали до Кракова потягами й автобусами друзі з України (Сміються). Коли проект книжки був готовий, ми надрукували 20 примірників і організували презентацію в Краківській галереї «Znaczy Się». На презентацію запросили і саму пані Шимборську, але зміг прийти лише її секретар — письменник Міхал Русінек. Ми передали примірник книги для пані Віслави і були надзвичайно раді отримати через декілька днів від неї листа, в якому пані Шимборська писала, що їй надзвичайно сподобалася книга. Через декілька місяців, на Краківському книжковому ярмарку ми звернулися з пропозицією видати книгу до видавництва «BoSz» — і вони радо погодилися. Особливо цінуємо те, що книга видана без жодних змін, так, як ми її запроектували, і видавець залишив українські переклади віршів. 
 
Спеціально розроблений «Аґрафкою» графічний стиль для Львівського форуму видавців та Львівського міжнародного дитячого фестивалю для багатьох став частиною візуального сприйняття сучасного Львова. А для вас особисто, наскільки «Аґрафка» — питомо львівське мистецьке явище? Що у мистецькій традиції рідного міста ви цінуєте найбільше?
 
Львівське середовище для нас характерне в першу чергу своїм декоративним мистецтвом і графікою. Тут живуть знані художники, які працюють з графікою, керамікою, склом, але також і малярством та іншими медіа. Навіть навчання в академії мистецтв має відчутний акцент на декоративному мистецтві. Тому, можливо, ця своєрідна львівська декоративність відбивається і на наших роботах, але ми не ставимо собі за мету свідомо виявляти це в ілюстраціях. Нам подобається поєднувати традиційні та сучасні медіа в мистецтві, міксувати їх. Та класична мистецька освіта дає нам велику свободу в сьогоднішній нашій роботі. Це своєрідна абетка, базуючись на якій, ми зараз працюємо як книжкові ілюстратори і дизайнери.
 
А яким вам запам’яталося львівське дитинство вашого покоління?
 
У дитинстві одним із улюблених віршів був «Помаранч» Вітя Вітька:
 
Два коти, три коти 
з глини-теракоти 
пішли на Підзамче, 
знайшли помаранча.
 
Ці рядки дуже влучно описують дитинство у Львові: часті мандрівки на Підзамче, відвідини керамічних майстерень батьківських друзів, хатній кіт, що завжди кудись тікав. Багато гарних спогадів з химерного і прекрасного міста. Львів завжди був особливим. Тільки тоді вулиці здавалися ширшими, а будинки — вищими. Усе інше, як і тоді, без змін — багато дощу і неймовірні люди. 
 
Які ваші дитячі враження щодо ілюстрацій в українських книжках для дітей того часу? Кого з українських художників-ілюстраторів ви вважаєте важливими для становлення вашого авторського стилю?
 
Це «Два півники», «Печу-печу хлібчик» та інші прекрасні книжки, проілюстровані геніальним Володимиром Голозубовим. «Колишися, колисонько» та «Стоїть півень на току» художниці Валентини Мельниченко. А ще пригадуються неповторні ілюстрації Геннадія Кузнецова до книжки «Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку» Миколи Трублаїні. На наш погляд, роботи цих художників на сьогодні недостатньо оцінені в Україні, хоча відомі далеко за її межами. До прикладу, Володимир Голозубов став єдиним серед українських ілюстраторів володарем «Золотого яблука» на Братиславському бієнале ілюстрації в 1971 році. А ще неймовірними були випуски журналу «Соняшник», де ілюстратори багато експериментували і дизайнували. Ми й досі маємо в себе на полиці більшість книжок з дитинства.
 
Книжка «Рукавичка» — ваш перший великий міжнародний успіх у галузі дитячої ілюстрації — має унікальну долю, оскільки пройшла шлях від одиничного, колекційного артбука — аж до міжнародного визнання. Наскільки цей шлях, на вашу думку, може бути зразком стратегії для молодих українських ілюстраторів?
 
Свого часу ми зрозуміли одну просту істину: запорука будь-якого успіху — це ініціативність. Якщо маєш якусь добру ідею, не чекай, доки тебе попросять її реалізувати. Цього не станеться ніколи. Просто починай її реалізовувати. «Рукавичка» справді мала складну долю. Спершу ми зробили власноруч один примірник книги для участі у виставці артбуків і паралельно почали розсилати електронну версію до різних видавництв. Ми зверталися не лише до українських видавництв, писали також до ряду видавців за кордоном. Коли не отримали жодної позитивної відповіді, вирішили не опускати рук, за власні кошти надрукували 100 примірників і пошили до кожного з них фетрові футляри. Це була дуже цікава робота, наша майстерня тоді на деякий час візуально перетворилася з художньої майстерні на швейне ательє (Сміються). Ці 100 примірників ми надрукували якраз до свята Миколая і Різдва, і вони досить швидко розкупилися — через кілька книгарень і галерей у Львові. Також ми розіслали багато книжок поштою в усі куточки України. Таким чином про цю книжку дізналося тернопільське видавництво «Богдан» і запропонувало нам видати «Рукавичку». Дуже важливо, що видавець погодився на цей експеримент та ще й відтворив повстяний футляр у накладі книги. Як тільки були готові перші сигнальні примірники, ми надіслали книгу й ілюстрації до неї на бієнале ілюстрації в Братиславі. «Рукавичка» отримала там почесну відзнаку видавцеві — особлива нагорода, якою відзначають книгу як цілісний об’єкт. Це була перша відзнака української книги на Братиславському бієнале за часів незалежності України. Ми часто жартуємо, що «Рукавичка» пережила голлівудську історію успіху — від малої ролі в бродвейському мюзиклі (авторський наклад) до «Золотого глобуса» (нагорода в Братиславі).
 
Нещодавно у мережі з’явилося відео, на якому група дітей зі США разом із дитячою письменницею Оксаною Лущевською, натхненні вашою книжкою «Ріпка», створюють колаж за її мотивами. А як сприймають вашу творчість діти в Україні, адже для більшості з них ваш стиль оформлення книжок, як мінімум, незвичний?
 
Нам часто переказують позитивні відгуки, надсилають фото дітей за читанням наших книжок. Це насправді дуже приємно, адже ми створюємо книжки, яких нам самим бракує в Україні. Ми виростали не лише на українських книжках, а й також на чудових чеських, словацьких, польських, німецьких, британських. Часто ілюстрації в них кардинально відрізнялися від українських, але нам вони страшенно подобалися. На нашу думку, діти чудово сприймають як традиційні реалістичні, так і нереалістичні ілюстрації, адже вони розвивають уяву, спонукають до мислення.
 
Премія «Opera Prima» засвідчила зокрема й те, що ви гарно відчуваєте і розумієте світові тенденції у роботі над дитячою книжкою. Із цього погляду, яким чином, на вашу думку, українська дитяча ілюстрація вписана у світовий контекст? Як розвиватиметься світ української дитячої ілюстрації найближчим часом?
 
Власне зараз українська дитяча ілюстрація активно входить у світовий контекст, адже ще кілька років тому вона була фактично відрізаною від світу. Для світової спільноти серед українських ілюстраторів були відомими одиниці, українські художники рідко брали участь в міжнародних форумах і виставках, відповідно, про них мало кому було відомо. Та й навпаки: мало хто з відомих світових художників був знаний у нас. Зараз цей процес подолання взаємного культурного вакууму активно триває, і це надзвичайно добра тенденція. Гадаємо, в найближчі кілька років ми переживатимемо справжній міжнародний бум у зацікавленні українською культурою — не лише традиційною, а й сучасною візуальною.
 
Книжка «Зірки і макові зернятка» стала для вас письменницьким дебютом. Відомо також, що заплановано ще кілька книжок, для яких ви будете авторами і текстів, й ілюстрацій. Розкажіть, будь ласка, про ці задуми.
 
Нам дуже подобається працювати з авторськими книгами, бо тут ми можемо бути і режисерами, і сценаристами, і операторами, і навіть акторами (Посміхаються). Зараз триває робота над новою книжкою. Це буде історія про те, як знайти в собі сили почати свою власну справу і довести її до бажаного успіху, і звісно ж — про надзвичайно важливе для цього відчуття підтримки друзів.
 
Галина Ткачук
 
 


Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage