Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Майкл Катакіс: «Життя Гемінґвея значно цікавіше, ніж той міф про нього, який постав у нашому світі»
Неймовірно цікавою під час 25 Book Forum була розмова про один із найвидатніших американських романів про Першу світову війну – «Прощавай, зброє» Ернеста Гемінґвея. Адже розповідали про цей, так й інші твори Гема теж, письменник і фотограф Майкл Катакіс, який знає все і навіть більше про Гемінґвея та опікується правами на його твори у світі, перекладач Віктор Морозов, який вміє говорити гемінґвеївською українською, та Романа Романишин і Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка»), ілюстрації яких до книжки пробирають до мурашок, а також редактор Оля Ренн, яка курує вихід всіх книжок Гемінґвея українською. Пропонуємо до вашої уваги кілька найяскравіших цитат з розмови: про гуманізм в літературі, образ людини у творах про війну, біографічність роману Гемінґвея, візуальну мову книжки тощо.
 
Про перше прочитання «Прощавай, зброє»
 
Майкл Катакіс: «Для мене знайомство з романом сталося давно. І найбільше враження справив саме перший абзац твору, секрету якого не можуть розгадати досі багато дослідників. Для мене навіть те, як для хлопця зі Середнього Заходу звучали кроки солдатів, котрі марширують, було чимось неймовірним. Це було знайомство з новим способом не тільки писати, а й сприймати світ».
 
 
Віктор Морозов: «Вперше я читав роман ще у студентські роки. Але, коли перекладав твір українською, то дуже боляче сприймалися асоціації з тим, що діється тут і зараз. Роман читався ніби не про події 100-річної давності, а про те, що відбувається тепер в нашій країні».
 
Андрій Лесів: «Я переконаний, що Гемінґвей – це унікальний автор, якого не можна за життя читати тільки один раз. Його потрібно читати кілька разів і в різному віці, бо щоразу він сприймається по-новому, відчитуються зовсім інші сенси».
 
 
Про роботу над перекладом творів Гемінґвея
 
Віктор Морозов: «Коли мені запропонували перекласти "Фієсту", я подумав, що це буде легко і швидко, бо там коротенькі речення та невеликий обсяг. Але, взявшись до роботи, я не врахував теорії айсбергу: часто ці короткі речення ховають у собі глибокі, приховані, сенси. Тож довелося помучитися. Тому коли мені запропонували "Прощавай, зброє", я був налаштований на серйозну роботу, але цей переклад дався легше. Може я вже призвичаївся до стилю Гема (сміється).
 
 
Але в цій книжці є зміни стилю написання. Наприклад, тоді Гемінґвей товаришував з Джойсом, автором потоків свідомості, тож подібні техніки з’являються і в "Прощавай, зброє". Також треба було зберегти і лаконічність та стислість автора. Адже Гемінґвей, наче скульптор, відсікав усе зайве. Тому важливо було відчути ці зміни стилю і вдало передати їх українському читачеві».
 
Про візуальну мову українського видання «Прощавай, зброє»
 
Майкл Катакіс: «Я в захваті від ілюстрацій, які зробили Романа і Андрій. Мені здається, що вони наче проникають у глиб тексту, розкривають слова. Вони не йдуть на догоду публіці, чого так не любив Гем, а намагаються дописати зображеннями те, що заховано в словах. Вони йдуть в середину тексту і говорять правду. Том Гемінґвеєві би так само візуальне оформлення дуже-дуже сподобалося». 
 
 
Романа Романишин: «"Прощавай, зброє" і "По кому подзвін" – це два романи, які я прочитала у 15 років – в період юнацького максималізму. І мені здається, що це якраз ті програмні твори, які формують людину. Але коли рік тому я ще раз взялася читати текст, то він сприйнявся зовсім інакше, дуже гостро – через досвід того, що діється в нашій країні. Тому для нас було важливо актуалізувати цей твір. Дивно, що роман був написаний 100 років тому, але нічого не змінилося: після нього було ще стільки воєн, попереду ще багато викликів.
 
Ми вивчали контекст Першої світової війни, міліарну візуальну культуру. А вирішили зробити цей твій актуальним зараз у візуальному плані: тут є багато зброї старої і нової, уніформи адаптовані до більш сучасних тощо. І ці ілюстрації виконані в естетиці військового плакату. Лаконічний образ, з якого прибрано все зайве, тілесний і болючий».
 
 
Андрій Лесів: «Ми розуміли, що в жодному разі не можна вдаватися до дослівного ілюстрування, і тому ми зупинилися на ідеї антивоєнних плакатів графіки початку ХХ століття. Дуже стійким образом для нас став, наприклад, дощ – вологість, мокрість і піт. Ми вирішили відобразити цю тілесність у візуальній мові книжки. Також використали дуже влучні і лаконічні цитати самого автора».
 
Про біографічність книжок
 
Майкл Катакіс: «Паралелі між життям автора і його романом "Прощавай, зброє" вражають. Дехто може, звісно, з цим посперечатися, але в ньому є багато біографічних моментів. Я вам намалюю картинку. Ернест Гемінґвей – молодий чоловік, який, попри бажання своїх батьків, записується у Червоний хрест і стає водієм швидкої допомоги. Він вродливий, поранений, йому дають нагороди… Він у лікарні в оточені прекрасних медсестер і, звичайно, він закохується в одну з них та думає, що вона – та єдина. Але не усвідомлює, що вона дивиться на нього лише як на молодика, з яким можна добре провести час. І поки Гем пише рідним листи про цю неймовірну дівчину, вона потрохи починає емоційний відступ. Врешті він отримує лист, що все це було помилкою, і взагалі вона збирається заміж за італійського офіцера. Зміну, що ми бачимо в листах, які писав Гем до розриву з медсестрою і після, насправді визначає те, яким він став і яким був усе своє коротке життя.
 
 
У "Прощавай, зброє" Гемінґвей переписує історію своїх стосунків з цією жінкою почасти. Як завжди, він пише її так, щоб стати переможцем: здобути кохану жінку і стати батьком. Але Гемінґвей також усвідомлює важливість відчуття втрати: його герой втрачає і жінку, і дитину. Тож Фредерік Генріх, у цій сцені з дощем, зазнає неповоротних змін, як і Гем зазнав незворотних мін, втративши свою кохану жінку.
 
Для цього роману Гемінґвей написав понад 35 закінчень. І той, що говорить для мене найбільш гемінґвеївським голосом, є таким: Померла Кетрін, ти помреш та я помру – і це те, що я можу вам обіцяти».
 
Про Гема та «Артефакти з життя»
 
Ольга Ренн: «"Артефакти з життя", які написав Майкл, відкривають новий погляд на автора відомих нам "Старий і море", "Фієста", "Прощавай, зброє". Це унікальний досвід, коли ти читаєш усю серію послідовно, бачиш, як один твір переходить в інший, промальовуються усі паралелі. А потім ти читаєш «Артефакти з життя» – і це допомагає розставити на місця ще якісь деталі».
 
 
Майкл Катакіс: «Працюючи зі спадком Гемінґвея, а я роблю це вже двадцятий рік, я наслухався багато цікавого про цього письменника. Передивившись 11 тисяч фото, прочитавши майже 8 тисяч листів і перебравши близько 9 тисяч інших артефактів, Гемінґвей поволі, крок за кроком, відкрився мені. І його справжнє життя значно цікавіше, більш деталізоване і важливе, ніж той міф про Гема, який постав на теренах нашого світу».
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage