Майкл Катакіс: «Гемінґвей фанатів від змагань і ніколи не зупинявся самовдосконалюватися»
У передостанній день 25 Book Forum відбулася неймовірно цікава дискусія між американським письменником українського походження Аскольдом Мельничуком та Майклом Катакісом - американським письменником, видавцем та біографом Ернеста Гемінґвея. Книга Майкла «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя» щойно вийшла в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева», тож говорили про міфи навколо постаті Гема, про гордий норов письменника, його особисті листи, любов до випивки, жінок, боксу та поезії.
«Коли Мар'яна Савка написала мені, що хоче перевидати Гемінґвея, я був приємно здивований, що зараз Україна має таку потребу, - зауважив Аскольд Мельничук. - Як і для Мар'яни, Гем - автор, що дуже вплинув на мене в юності. У 16 років я вперше прочитав його вірші і можу цитувати їх напам'ять досі. Це були 60-ті, період змін в американському суспільстві, і його поезія дуже відповідала цим рокам по-духу. Тоді ж я дізнався, що Гемінґвей навчав Езру Паунда боксувати, а той - вчив Гема віршувати».
«У цьому контексті мені весело згадувати слова сина Гемінгвея: "Мій батько страшенно любив поезію, хоча не дуже вмів її писати", - додав Катакіс. - Якщо говорити про Паунда та Гемінґвея, то це дуже цікава історія. Якось дружина Ернеста Елізабет зайшла в паризьку квартиру і застала чоловіка, який нокаутує Езру. Попри часті поєдинки, Гем дуже цінував їхню дружбу. Говорячи про те, хто і що вплинуло й сформувало Ернеста, не можу не згадати величезної бібліотеки, яка знаходилась в його будинку на Кубі. Це близько 10 тис. томів з нотатками на берегах. І це безперечно - місце пошуку знань. Там є багато Чехова, Достоєвського, а в книжках Марка Твена трапляються дописи на кшталт: "Ага! Я розкусив твої штучки!". І щоб ви цілком зрозуміли ступінь самовпевненості цього молодого (на той час) нахаби, процитую його лист до відомого американського видавця Чарльза Скрибнера: "Здається, дуже скоро я покладу на лопатки Шекспіра". Іронія письменницької долі Гема полягала у тому, що видавці і публіка вимагали від нього романів, хоча сам письменник вважав себе майстром короткої прози й любив саме свої оповідання. До речі, свої книги Гем також перечитував, щедро креслив і писав примітки на берегах. Це людина, яка фанатіла від змагань і ніколи не зупинялася у самовдосконаленні».
«Дуже не люблю міфів про Гема, - розповів Майкл. - Тож першочерговим завданням моєї книжки було, аби через неї Гемінґвей озвався до кожного. Аби кожен побачив його складне, суперечливе, часом відразливе, часом прекрасне, сповнене любові і ненависті, життя. Так як воно, через перебарні артефакти, промовляло до мене, щоб промовляло до всіх нас, щоб через книжку лунав чистий голос Гемінґвея. Оскільки до його життя і творчості дуже дотичний початок ХХ ст. - бурхливий, нестримний, божевільний - і їх неможливо роз'єднати, то ця книжка наповнена ще й символами епохи. Ви знаєте, мабуть, що на початку ХХ ст. була винайдена електрична бритва. Смішно зараз це чути. Але насправді ні. Бо те, що ми маємо сьогодні, - почалося тоді, а зараз лиш розвинулося і вдосконалилося. І надзвичайно важлива річ, яка мала би вичитатися з цієї книги, це те, що скільки б у своєму житті недоброго і жорстокого зазнав Гемінґвей - війна, знову війна - і попри його власну жорстокість, що поширювалася на тих, хто його любив, Гем палко любив цей світ і вважав, що перервати життя було б негідно. Тільки той факт, що він втратив здатність писати, остаточно зламав його. Думаю, що до самогубства, окрім хвороби, його підштовхнула нездатність писати. Хоча були жінки, алкоголь, риболовля й мисливство - цього виявилося замало, аби жити».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно