Мар’яна Савка: «Все залежить від вміння комунікувати зі світом»
Кілька тижнів тому в самому центрі Одеси відкрилася книгарня «Видавництва Старого Лева». ForshMag поспілкувався з головною редакторкою та співзасновницею видавництва Мар’яною Савкою.
Нова книгарня як місце сили
Насамперед, наші вітання з нагоди відкриття нової книгарні в Одесі! Як вийшло так, що четверта монобрендова книгарня з’явилася саме тут?
Ми віримо, що це саме те місто, яке зможе нас полюбити. Дозволю собі сказати, що «Видавництво Старого Лева» є досить сучасним, стильним, модним. Одеса зараз є саме такою, принаймні, хочеться в це вірити. Мені дуже приємно, що тут є коло наших читачів. Це цікава категорія людей — вони російськомовні, проте книги для себе обирають саме українською. До того ж так склалося, що в Одесі у мене лише приємні зустрічі та заходи, в яких я брала участь. А ще тут живуть наші автори — Борис Херсонський, Зоя Казанжи.
Чи не страшно було відкривати тут, у здебільшого російськомовному місті, книгарню із стовідсотково українським наповненням?
Ми деякий час тому запустили книгарню у Дніпрі — і ні про що не пожалкували: він не є більш україномовним містом, ніж Одеса. Довкола подібного простору об’єднуються «свої» люди — ті, для кого українська книжка є надважливим елементом щоденного життя. З іншого боку, ми дуже відкритий простір — це одна з основних засад нашої філософії як бренду. Мені хочеться, аби українське суспільство «розкомплексовувалось» та скидало із себе всі пострадянські наслідки. Ми живемо в одній країні, та що там — в одному світі. І створювати щось таке, що налагоджує комунікацію між людьми, — це велике щастя.
«Видавництво Старого Лева» дуже хочуть бачити, наприклад, у Харкові. Як ви дивитесь на подібну перспективу?
Ви абсолютно праві, Харків та Одеса — це два міста, які ми розглядали для відкриття нової книгарні. Але у випадку з Харковом йдеться більше про роботу на перспективу. Чому? Бо це місто, в якому розвинутий книжковий та поліграфічний бізнес, багато монобрендових книгарень. Чи потрібна Харкову книгарня «ВСЛ»? Думаю, що зайвою не буде, до того ж це наш бізнес-партнер у питанні поліграфічних послуг.
Фестиваль чи ярмарок?
Нещодавно ви повернулися з Міжнародного книжкового ярмарку в Буенос-Айресі. Які враження?
Це була екстремально коротка подорож у таку далеку країну — лише два дні! Проте я розуміла, що цей ярмарок за принципом нагадує Паризький книжковий салон чи Лейпцизький книжковий ярмарок, де найважливіший складник — це промоція. На ньому продаються книги зі всього світу, але лише іспанською мовою. Співробітництво чи продаж прав займають у цій події досить невеличкий сегмент, тож не можна назвати це професійно орієнтованою виставкою. Але на ній відбувається багато презентацій іспаномовних авторів (зокрема, побачила у програмі зустріч із Маріо Варгас Льосою). У мене як у представниці української делегації був власний виступ, але я розуміла, що основною публікою буде діаспора. Мене вразило, що присутність на цій виставці українського стенду — цілком заслуга діаспори вже 31 рік поспіль! Вони самотужки займаються промоцією, незважаючи ні на що. Як мінімум, немало коштує передати книжки з України в Аргентину.
Ви як постійний учасник книжкових виставок та ярмарків, певно, бачите різницю між українськими та закордонними фестивалями. У чому вона полягає?
Іноземні книжкові фестивалі (зазначу, не виставки!) — це передусім професійні майданчики: тут підписують договори на купівлю-продаж прав, переклади видання, співробітництво. Наш Книжковий Арсенал у Києві чи Форум видавців у Львові є здебільшого ярмарками — сюди приїздять, аби подивитись та купити книжки. І, скажу відверто, за правильних умов видавці отримують збільшені виторги, тож ці книжкові фестивалі мають неоціненне значення для країни.
Про цінність людини
Як створювався проект «12 неймовірних історій жінок: про цінності, які творять людину»? Чому ви обрали саме жіночі голоси?
Проект розпочався, коли я була мамою з тоді ще маленькою дитиною. Я з самого початку хотіла робити інтерв’ю з відомими жінками. Мабуть, у той момент зіграла якась жіноча солідарність. Так з’явилася ціла серія бесід із жінками, які в прямому сенсі цього слова «творять» суспільство зараз. До того ж проект став ще і соціальним — завдяки резонансу, який він викликав, нам вдалося залучити партнерів і зібрати кошти на облаштування та ремонт дитячої кімнати освіти і відпочинку у львівському «Охматдиті». Усі інтерв’ю і додатково написані учасницями проекту есеї про цінності стали книжкою, яку презентували навесні 2017 року.
Ми довго жили у суспільстві, в якому про цінності навіть не йшлося ніколи. Чому про це говорять лише зараз?
Суспільство стає здоровішим — і це факт. Якщо не проговорити якісь базові речі, подальша розбудова суспільного діалогу неможлива. Ми стільки років поклали на будівництво химерної усемогутньої країни з «п’ятирічками» та надпотужними заводами, проте цінувати людину як єдиного неповторного індивідуума в цілому світі ми так і не навчились. Все потрібно робити, спираючись на загальнолюдські засади.
У книзі 12 жінок говорять про 12 цінностей. Якби вам довелось обирати цінність, що б це було?
У цій книзі є історія Юлії Міщенко (вокалістка гурту «Таліта Кум»), моєї подруги ще з часів навчання в університеті, яка обрала своєю цінністю любов. Вона мені так і казала: «Мар’яно, я точно знаю, що якби ти була у книзі як героїня, ти б обрала саме любов!» Проте я б ще додала цінність Наталії Іваничук (перекладачка з багатьох європейських мов) — це вдячність. Особисто для мене це є основними засадами життя. Останнім часом я думаю, що якби робила цей проект наново, то не оминула б таку важливу річ, як комунікація. Адже дуже багато залежить від вміння комунікувати зі світом та насамперед із собою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно