"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Мар’яна Савка: Українській дитячій книзі досі бракує розкутості та сміливості…
Напередодні Міжнародного дня дитячої книги ми розмовляємо з редактором і співзасновницею і головним редактором «Видавництва старого Лева» письменницею, перекладачкою і громадською діячкою Мар’яною Савкою. Звісно говоримо не лише про справи «дитячі» та видавниці, позаяк гостя сьогоднішня гостя «Майдану» – одна з чільних і яскравих представниць тієї української літературно-мистецької когорти, що увійшла в відоме та творче життя на початку 90-х і сьогодні є в аванґарді культурних процесів в країні.
 
- Мар’яно, завтра світ відзначає Міжнародний день дитячої книги? Чим цей день є для вас особисто і як відзначатимете його разом з вашим «Старим Левом»?
 
- Це так гарно і почесно належати до кола людей, яким випадає відзначати Міжнародний день дитячої книги. Дякую, що нагадали. Не буду лукавити – я цього не пам’ятала. Але ось цим нашим з Вами інтерв’ю якраз і відзначатиму його особисто. А взагалі, ми зараз дуже багато працюємо і над новими книгами, і над програмами весняних виставок, і над організацією літературних мандрівок та різних акцій. Отож проведемо цей день всім колективом в атмосфері дружної праці.
 
- Як виглядає нині ситуація з дитячою літературою та книгою в Україні? І якою вона б мала бути?
 
- Це дуже містке запитання. У двох словах і не скажеш. Я працюю у цій сфері більше десяти років, і можу сказати, що є і якісні, й кількісні зміни на краще. За цей час з’явилося багато молодих авторів, які перейняли естафету дитячої літературу, але й авторитети не зійшли з колії. Відбулася одна дуже важлива річ – література для дітей отримала значно більше уваги з боку професіоналів, зріс її статус. Чимало «дорослих» письменників стали писати для дітей. Такі поважні конкурси, як «Книжка року BBC» стали нагороджувати книги для дітей. Рівень текстів суттєво зріс, як і рівень ілюстрацій. З’явилися нові жанрові ніші, як, скажімо, література соціально-психологічного звучання, для підлітків зокрема. Звичайно, українському книжковому ринку не на користь його ізольованість – адже він функціонує окремо від зарубіжного ринку, на нього мало впливають світові тенденції. Як наслідок, українській дитячій книзі досі бракує розкутості та сміливості, які – я впевнена в цьому – з часом мінятимуть естетичні канони і вноситимуть у стилістику наших книг трохи інтелектуального бунту. Але й ця ситуація відносна, адже якась кількість важливих книг у нас все-таки виходить у перекладі українською. Для європейського чи американського ринку наша українська література для дітей поки що залишається невідкритою, і ми робимо лише перші кроки, щоб змінити ситуацію.
 
- Хто з виданих вами письменників, що пишуть для найменших серед улюблених? Кого ще не друкували і кого мрієте?
 
- Усі письменники, яких ми видавали – це велика родина Старого Лева, не можу виділяти когось одного, забуваючи про іншого. От лише хочу заанонсувати, що наша родина незабаром збільшиться, бо ми зараз працюємо над книгами таких чудових письменників, як Андрій Курков, Сашко Дерманський, Катерина Бабкіна, Олександр Зубченко. Є в нас нові відкриття серед ілюстраторів. З минулого літа і досі ми чудово співпрацюємо з Романою Романишин та Андрієм Лесівим – і як з дизайнерами, і як з ілюстраторами. А їхня спільна книга «Зірки і макові зернята» – це ще й літературний дебют, і власне цей дебют був таким успішним, що книжка ввійшла до списку переможців номінації Opera Prima Болонської книжкової виставки. А ще серед нових імен – молода художниця Анастасія Сефурак, ми з дня на день чекаємо виходу її книжки «Українські прислів’я», яка має також стати безсумнівною книжкою подією.
 
- Ваше видавництво існує вже 13 років. Що вважаєте найбільшим досягненням (и) й як витримуєте конкуренцію, якщо так є з малковичевим дітищем „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“? Хто ще в нас серйозно працює в цій видавничій сфері?
 
- Найбільшим нашим досягненням я вважаю нашу професійну команду, яка за два останні роки довела, що має не лише великий потенціал і вміння вчитися, а й не втрачає темпу. Ми вже багато чого знаємо, але щодня вчимося чомусь новому, ставимо самі собі складні завдання, кидаємо виклики. Конкуренції як такої не відчуваємо, бо український видавничий ринок – це все-таки не ринок Великобританії чи Німеччини, чи США, де дійсно тривалі традиції і де маленьким видавцям в конкуренції з великими видавничими групами вижити непросто. Ми навпаки болісно переживаємо, коли чуємо, що хтось із наших колег сходить з дистанції через фінансові проблеми чи інші труднощі. Дуже раді, що є такий старший товариш, як Іван Малкович, який уже давно поставив високу планку.
 
Я спостерігаю зараз загальний спад ринку і певний його перерозподіл. Але проблеми у кожного свої. У когось – через нестачу обігових коштів на розвиток, у когось – через ситуацію вторинності (маю тут на увазі видавництва, які є дочірніми від закордонних), а в когось просто криза менеджменту. Видавнича сфера досить складна для управління. Виграє той, хто не нехтує маркетингом і промоцією.
 
- Кого найбільше читали в дитинстві й кого с серед дитячих письменників читає сьогодні доросла Мар’яна Савка?
 
- У дитинстві зачитувалася Астрід Ліндґрен, Конан Дойлом, Джеком Лондоном, Чарльзом Діккенсом, Олександром Копиленком та Нечуєм-Левицьким. Тепер люблю читати Полла Геліко, Барбару Космовську, Діну Сабітову, Кейт ДіКамілло, Саллі Грін. А разом з іноземними авторами з задоволенням читаю Зірку Мензатюк, Галину Малик, Лесю Воронину, Сергія Гридіна, Оксану Лещевську та інших.
 
- Що спонукало вас особисто спершу почати для дітей, а відтак і видавництво дитяче створити?
 
- Це запитання вже надто віддалене в часі, щоб відповісти. Вочевидь, це був інтуїтивний вибір справи життя. Навіть більше, ніж справи. Я б сказала – самого життя.
 
- А що стосовно «дорослої» творчости? Чи надто різниться поетка Мар’яна Савка сьогоднішня від тієї, що починала в угрупованні ММЮННА ТУГА?
 
- І так, і ні. Бо коли перечитую свої найдавніші вірші, вони мені все одно є близькими. Але я тодішня і я теперішня – це, звичайно, дві різні людини. Я ні за чим у своєму житті не шкодую. Лише шкода мені часу. Бо зараз я саме така, якою я, напевне, хотіла б бути років п’ятнадцять, ну чи принаймні десять тому. Мені здається, що я надто повільно набирала темп, дуже поволі вбирала і досвід і розуміння світу. Ну але зараз вже ніби нічого не заважає – ні відсутність досвіду, ні брак орієнтирів. Отож у мене як людини дорослої не залишилося взагалі аргументів, щоб виправдовувати якісь свої «проблеми росту». Залишається тільки працювати і досягати.
 
- Часто спілкуєтеся нині, чи збираєтесь разом з коліжанками з того товариства?
 
- Значно рідше, аніж того хотілося б. Але зрідка буває. Маріанну Кіяновську бачу найчастіше, на щастя, заходить до мене в гості ))). Дуже бракує Юлі Міщенко, яку бачу дуже-дуже зрідка. З Наталкою Сняданко бачимося переважно на закордонних імпрезах. Наталя Томків завжди мене підтримує віртуально – надсилаючи свої молитви і вітання із Загреба. Моє покоління – то вже переважно солідні люди. З нашого курсу багато хто залишився викладати в університеті. Але так випало, що я тепер спілкуюся переважно з молодшими.
 
- Що найбільше цінуєте в літературі, поезії зокрема? Кого вважаєте найбільшими авторитетами для себе?
 
- А по-різному буває. Інколи книжка лягає у відповідний настрій – то хочеться бути у словесному силовому полі Володимира Лиса чи Мілана Кундери, то забуватися в легкому чтиві Катажини Грохолі чи Анни Гавальди, то смакувати інтелектуальну прозу Оксани Забужко, чи елегійні притчеві тексти Костя Москальця, чи вишукані вірші Грицька Чубая. Не маю якихось визначених авторитетів. Просто ціную добру літературу.
 
- Чи все задовольняє в сучасній літературній ситуації?
 
- Все відносне в цьому світі. Мене не може щось задовольняти чи не задовольняти в літературі. Щось я приймаю як своє, чогось не сприймаю взагалі. Але розумію, що кожен автор має свою аудиторію, навіть той автор, який мені чужий. І я не маю певності у тому, що мої власні смаки чимось кращі, аніж смаки тієї аудиторії. Всім під сонцем є місце. А час розставить акценти.
 
- Що читаєте зараз – не лише як редактор? Що порадили би батькам, як украй необхідне для їх малечі? А дорослим?
 
- Зараз читаю книгу Діни Сабітової «Де нема зими». Ця книга вийде у нас згодом. Дуже якісна проза для старшокласників. А от радити… не знаю. Батьки краще знають своїх дітей. Та й діти настільки різні. Побувала на зустрічі в дитячій бібліотеці – то там такі підлітки, що заткнуть за пояс будь-якого дорослого читача. Головна порада – не обмежувати дитину у виборі книги. І намагатися якомога менше виховувати. Я розумію, це стосується не стільки книжок, як інших важливих речей. Але справді, просто любіть дітей і довіряйте. Якщо дитина відчуває вашу довіру – це найкращий і найдієвіший метод виховання. І читайте ті книги, які читають ваші діти – це невичерпне джерело спільних тем і порозуміння в родині. Особливо підліткову літературу. Адже там якраз найчастіше і йдеться про проблеми стосунків дітей і батьків. Отож батьки можуть багато чого цікавого про себе дізнатися і побачити себе очима їхніх дітей.
 
- І наостанок. Що побажаєте нашим і вашим дорослим і малим читачам? Якими своїми віршами для найменших і для найстарших хотіли би завершити цю нашу бесіду?
 
- Хочу побажати усім не переживати більше таких тяжких суспільних стресів, як той, який ми переживаємо досі. І нехай кожен з нас відчуває себе впевнено та захищено і на своїй землі, і у своїй родині. Щоб ніщо не захмарило нашої радості пізнання світу і людського спілкування. Ну і якщо віршами, то є в мене такі рядки:
 
Істина істинна у простоті:
 
Боже, у радості всі ми святі.
 
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage