Сьогодні в межах фестивалю Coffee, Books & Vintage #3 Мар’яна Савка презентувала свою книгу короткої прози «Люди на каві». Разом з модераторкою Оленою Гусейновою говорили про те, чи може бути легкою проза у складні часи, про структуру книги, про улюблені міста та спостережливість прози та поезії Мар’яни Савки. 

Книжка «Люди на каві» — це історії про звичайних людей, які живуть своє життя, з його драмами, болючими розривами і вічним прагненням щастя. У книзі багато чуттєвості, гумору і фіксації моменту, бо так важливо відчути мить, у якій ти живий і відчуваєш світ довкола — у повноті емоцій, звуків, смаків, кольорів. А ще книжка «Люди на каві» —  це дебют Мар’яни Савки у прозі.

Марʼяна Савка про структуру книжки:

Я думала і вагалася, чи маю я право на книгу з оповіданнями, де є оця неймовірна безтурботність життя, яка була у нас до повномасштабної війни. З іншого боку, впродовж цих півтора року теж писалися тексти. Це тексти з різних періодів і в одних є ця присутність воєнних реалій,  в інших — немає. Тому я вирішила зробити таку хронологію: спочатку дати ті тексти, які писалася тепер, щоб можна було одразу ввійти в книжку і зрозуміти що ми живемо в цих воєнних реаліях і що ця книжка сучасна. А наступний розділ містить оповідання, які писалися впродовж різних років. 

Олена Гусейнова про спостережливість за людьми і їх історіями:

Мені видається дуже важливою (і це було видно ще з часів, коли ти була відома для всіх переважно як авторка поезії) оця така дуже відкрита помітна спостережливість. Ти поетка, яку звинуватити у тому, що вона пише виключно автобіографічні вірші, було надзвичайно складно. Ти могла їх зімітувати, але це все одно була твоя увага до інших людей і інших сюжетів. І в книзі прози «Люди на каві» це стає ще опукліше. Ти начебто проходиш повз дуже-дуже багато міст, людей, історій. Це начебто ти їдеш в поїзді в цій книжці і заходиш в перший вагон, йдеш повз різних людей, заглядаєш в їх ноутбуки, бачиш, як вони туляться один до одного, — і так доходиш до кінця книжки. Спостерігати за іншими людьми і фіксувати деталі або вслуховуватися в історії — мені здається це те, що ти використовувала для того, щоб писати поезію, але у твоїй прозі для цього значно більше простору, щоби бути продемонстрованим. 

Мар’яна Савка про легку прозу у важкі часи:

Коли ти пливеш у відкритому морі, тобі потрібна принаймні одна дошка, щоб ти не втонув. Мені дуже хотілося, щоби ця книжка була саме такою дошкою. Щоб вона була тією  можливістю допливти.