Авторська колонка Мар`яни Савки, головної редакторки
і співзасновниці «Видавництва Старого Лева».

       

Сьогодні останній день року, військові не люблять цього слова і «останній» завжди замінюють на «крайній». Нехай буде крайній, аби завтра почався новий, і післязавтра, і так далі, так далі. Із тих нових днів складатиметься наше майбутнє. Сьогодні день народження Артура Дроня, нашого працівника, нашого захисника та воїна, який із перших днів пішов добровольцем і ось уже майже 2 роки свого молодого життя на війні. Артурові виповнилося 23, видавництву — 22. Артур виростав на наших книжках, потім працював з ними у відділі промоції, потім пішов на війну і захищає нас зі зброєю в руках, на війні написав книжку віршів, яка для багатьох стала одкровенням. Він далеко не єдиний, хто з працівників нашої компанії на війні. Ми кожного чекаємо з поверненням додому, до своїх звичних справ та родин.

Чимало наших авторів та авторок зараз у війську. Ми пишаємося кожним і кожною та страшенно хвилюємося за них.

Цього крайнього дня хочу сказати, що це був рік неймовірно болісних втрат. І ми ніколи не зможемо змиритися з тим, що з нами нема Віки Амеліної, Андрія Гудими.  

Попри величезну кількість стресів, втрат, випробувань, складних почуттів, ми досягли багатьох важливих успіхів. Я б сказала — багатьох висот, які важливі для кожної компанії. І все це лише тому, що українське військо дало нам таку можливість. Я не знаю, як можна це недооцінювати. Мене переповнює вдячність.

Цього року ми стали видавництвом номер один у Європі, яке видає дитячу літературу, і ця нагорода на Болонському книжковому ярмарку була, напевно, найрадіснішим моментом за цілий наш видавничий рік. Ця перемога — свідчення не лише наших заслуг, але й того, як наші колеги в цілому світі намагаються в такий спосіб Україну підтримати, тримати у фокусі. Цей фокус уваги важливо не втратити. Наші вороги роблять усе для того, аби перешкодити нашій культурній комунікації з цілим світом. А керівництво країни, на жаль, не цілком розуміє, наскільки важливо зараз закріпити цей культурний якір у Європі та на інших континентах. Ну і всередині країни також.

Бо це НАМ САМИМ потрібно бути цікавими для світу, креативними та сенсотворчими.

Це нам потрібно, аби українське суспільство вибирало книжки, мистецтво, освіту — аби вирізнятися від свого ворога, який, на жаль, нікуди не зникне.

Ми отримали й в Україні — від видання «Читомо» — нагороду, як трендсетер українського книжкового ринку. І це також одна з дуже важливих для нас перемог, бо за 22 роки нашої історії ми пройшли величезну кількість випробувань, злетів, падінь, а головне — здобули собі таку велику кількість читачів, що вже неможливо осягнути всього впливу нашої читацької громади на українське суспільство. Цього року у нас були перемоги у конкурсі Книга року Бі-Бі-Сі, Премії Шевельова, ми видали 120 нових книг і сягнули найбільших наших накладів. Цього року ми зрозуміли, що в топі не випадково книги, які дозволяють побороти темряву, і не випадково нашим бестселером став роман Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма».

 

 

Попри повномасштабну війну, ми всі спостерігаємо за потужною хвилею нових книжок і книжкових просторів. Український книжковий ринок збагатився на понад 200 нових видавництв, понад два десятки книгарень. І саме цього року ми відкрили аж три нові книгарні-кав’ярні — дві у Львові й одну, але наразі найбільшу, в Києві.

  

 

Ми зробили великий прорив у продажах прав на світовий ринок. А роман Софії Андрухович «Амадока», права на який придбало американське видавництво «Saimon & Shuster», ще й виборов українсько-єврейську літературну премію «Зустріч».

Ми провели величезну кількість подій — і в Україні, і за кордоном, двічі робили книжкову програму фестивалю «Книги.Кава.Вінтаж», брали участь у великій кількості міжнародних виставок. Словом, ми точно не дармували. І постійно підтримували українські бібліотеки та українських військових.

Таким і зберігається наш пріоритет. Перемога української книжки і Перемога українського війська над російським агресором.

Ось-ось настане Новий 2024 рік. Ми схиляємо голови в скорботі за всіма, хто загинув у війні росії проти України, за всіма, хто віддав життя за українську державу.

Ми не маємо права забувати про те, що триває війна, не маємо права на зневіру.

Тільки Перемога. І щоденна неухильна праця на межі наших можливостей — в ім’я полеглих героїв і для прийдешньої Перемоги.