Мар`яна Савка: «Інші - ми усі, кожен з унікальним досвідом, випробуваннями, перемогами і травмами»
У Першій Львівській Медіатеці відбулася зустріч-читання «Я знаю, що ти інший» з письменницею, поетесою, видавцем Мар’яною Савкою. Розмову про порозуміння вели також письменник Любко Дереш, письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко та еко-, зооактивіст і музикант Павло Вишебаба. Модерувала зустріч Христина Воробій.
Мар’яна Савка, Любко Дереш, Лариса Денисенко та Павло Вишебаба є Послами доброї волі Програми розвитку ООН в Україні. Проект має на меті зменшити поляризацію суспільних настроїв та посилити діалог серед різних соціальних груп, пропагуючи повагу, толерантність та взаєморозуміння. На початку зустрічі головний редактор «Видавництва Старого Лева» прочитала текст «Я знаю, що ти інший» - власну спробу діалогу з тими, кого суспільство характеризує як «інших»: з чоловіком із вадами зору, з мамою, яка виховує дитину із синдромом Дауна, з дівчиною, котра пережила насилля, із хлопцем-гомосексуалом, з жінкою, яка перемогла онкологію. «Ці тексти не мають художньої цінності, але мають загальнолюдську, - розповіла Мар'яна. - Кожна з історій - про реальну людину, яка поруч. І я не впевнена, що їх можна назвати іншими. Бо інші - ми усі, кожен зі своїм унікальним досвідом, пережитими випробуваннями, перемогами і травмами. Ми не живемо у райській долині, нам буває нелегко. Тож давайте прагнути добросусідських відносин, поважати одне одного й тоді наше існування стане трішечки легшим».
Агресія - корінь зла?
«Агресія - є здоровою реакцією людини, що так чи інакше допомогла нам вижити в процесі еволюції. Це те, що дає нам сили боротися. Тож не варто її викорінювати у собі. Важливо контролювати її і скеровувати у конструктивне русло, наприклад, у відстоюванні справедливості. Тобто страшна не агресія, а фобії, які ми намагаємося приховати з її допомогою», - зауважила Лариса Денисенко.
«Власне, доцільно вести розмову не про агресію, а про соціальні фобії і їхнє походження. Бо саме вони стають джерелом непорозумінь, не бажання комунікувати. Часто людина не знає причини тієї чи іншої соціальної фобії, адже успадкувала її від батьків, а ті – від своїх батьків. Вона виростає з міцно сформованим стереотипом, упередженням щодо "інших", який закріплений чужим травматичним досвідом. Тоді як її власний досвід комунікації може виявитися нейтральним, чи навіть позитивним», - додав Любко Дереш.
«Справді, страх передається у спадок... А ще міфи про те, що в Радянському Союзі не було людей з інвалідністю, наприклад. І ми тримаємося за цю родинну травму, хапаємося за цей "консерватизм", який насправді є "законсервованістю"», - зауважила Мар'яна Савка.
Коли «інший» таким не є
Комунікація - процес двосторонній, і налагодити його, а отже зламати стереотип щодо «інших», можна, докладаючи зусиль з обох сторін. «Мабуть, мене також можна назвати "іншим", бо маю ваду зору: моє "на 2 мм правіше око" зламало мені дитинство, - розповів Павло Вишебаба. - Нещодавно я приїздив у рідну школу в Краматорську, щоб говорити про цькування та про те, як його уникнути. Перший і найважливіший фактор, на якому я наголошую, це - самоповага. Ти повинен навчився поважати себе, щоб тебе поважали оточуючі. Я зрозумів, що вада зору не є моєю основною рисою, моєю основною характеристикою є книголюбство. Я став кращим читачем Дитячої центральної бібліотеки Краматорська і потоваришував з хлопцями, які колись із мене сміялися».
«Людина, окрім того, що є істотою мислячою, є ще й істотою емоційною та інстинктивною. Бачачи незнайомця, нам важливо швидко розібратися, як він функціонує, чого від нього чекати. І тут не останню роль грає самосприйняття цього незнайомця: його формує безліч характеристик, на чому він закцентує? Як тільки ми отримуємо відповідь про нову людину, то убезпечуємо себе, і цей момент більше нас не турбуватиме», - додала Лариса Денисенко. Інша річ, зауважила правозахисниця, що позитивне самосприйняття нелегко виробити, коли усі навколо вказують тобі на «інакшість». Тож дуже важлива підтримка близьких.
Чому толерантне суспільство - це успішне суспільство?
Усі ми робимо судження на основі певних уявлень та стереотипів. І так орієнтуємося у незнайомій ситуації. Проте еволюційний процес наділив людину критичним мисленням та емпатією. Виходить, що утиски та шовінізм не є ознакою розвиненого суспільства... І не лише у ціннісному сенсі, а й в економічному. «Більш терпиме суспільство є більш успішним також в економічному сенсі. Наведу простий приклад: на моїй вулиці французький бізнесмен відкрив кав'ярню. Його бізнес виявився успішним, у нього багато відвідувачів, бо хто ж не любить французів? Він сплачує податки, вкладається в українську економіку. Але якби це був французький бізнесмен іранського походження, він би побоявся їхати в Україну. Толерантність населення впливає на її інвестиційну привабливість», - розповів Павло Вишебаба.
Перший крок до порозуміння
«Першим кроком до порозуміння, як на мене, є прагнення щастя. Терпиме суспільство - це максимально комфорне суспільство для кожного», - поділився думкою Павло.
«Вербальні функції дані нам для порозуміння, - зауважила Лариса Денисенко. – Давайте будемо сприймати "інших" людей, як тих, у кого можна почерпнути новий досвід і чогось повчитися».
«Критичне мислення і креативне мислення - гармонізують суспільство. Позбуваймося "праведного гніву", бо це лиш банальна спроба вивищування себе», - сказала Мар'яна Савка
«Толерантність починається з відповідальності. Це змінить нас і суспільство», - додав на завершення Любко Дереш.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно