"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Маркіян Прохасько: «Я є людиною міста – це те, що сформувало мене»
У львівській Книгарні «Є» відбулася презентація збірки короткої прози Маркіяна Прохаська «Нестримна сила води». Це була перша розмова з циклу «9 міст - 9 історій», під час якої журналіст, письменник Маркіян Прохасько та поетеса, літературознавиця Галина Крук розмірковували про дрібниці, що творять світ, про філософські бесіди, які зникають з нашого повсякдення, про нові погляди на заїжджені сюжети.
 
«За останні роки я кілька разів переглянув своє письмо, – розповів Маркіян Прохасько. – Твори до "Нестримної сили води" почав писати у 2012-му, але в результаті саморедагування, з них мало що залишилося. Дописувалися новіші тексти, і так сьогодні збірка містить дев’ять оповідань. Вони усі різні, але так чи інакше торкаються теми міста. Бо, власне, я є людиною міста – це те, що сформувало мене... Цікавить й місто як культурний феномен: що більше у людське поселення вкладено зусиль, то більшим центром людської цивілізації ми його вважаємо». Також у кожній історії так чи інакше присутня вода (хай навіть у вигляді невеличкого акваріуму) як символ змін й плинності часу. Чітко впізнаваними топонімами у книзі є лишень Львів та Івано-Франківськ (рідні для Маркіяна). Щодо решти міст, то в оповіданнях присутні враження та відчуття різних куточків, де доводилося бувати автору.
 
 
Зрештою, описування реальних міст аж ніяк не є першочерговою метою Маркіяна, що влучно зауважила модераторка зустрічі: «Говорячи про "Нестримну силу води", спадає на думку термін "химерна проза". Не лише тому, що у текстах чимало нереального. А ще й тому, що зовнішня оболонка життя міста мало цікавить автора, натомість нам відкриваються внутрішні чинники його існування. Це дуже сугестивна проза, що вимагає від читача попереднього налаштування, занурює його у певний настрій». На думку Галини Крук, «Нестримна сила води» є екстрактом міста, а «особистісний» стиль написання книги несе цінність – дуже часто письменники посилаються на вже сказане, вплітають синкретизм думок у текст, за яким не видно автора.
 
Не лише у літературі, а й у щоденному спілкуванні втратився цей інтимний момент спільних філософських неквапливих розмірковувань. У час шалених потоків інформації, дивним явищем було б підійти навіть до близьких друзів із питаннями: «А що, коли б у Львові було море?» чи «Зникнення старих міст – прикрість чи закономірність історії?». А попри те,  відчуття фантомної водойми поруч часто навідує львів’ян. «Перше оповідання з книги дуже близьке мені, – розповіла Галина Крук. – Адже це така солодка фантазія: "львівське море", набережна, і всипана заморськими прянощами площа Ринок. Пригадую момент, коли ми з батьками переїхали у нову квартиру біля Цитадельної гори: я була маленька, ми тільки-но повернулись з відпочинку у Ялті, був прозорий літній ранок, і у повітрі відчувалася неначе морська прохолода... Ялтинські та львівські пейзажі наклалися у моїй свідомості. Я підіймалася на Цитадель з відчуттям, що десь там внизу мусить існувати море».
 
 
«Ідея оповідання про "львівське море" приходила до мене неодноразово, - додав Маркіян. - Інколи звуки пароплавів мені вчувалися у гудках маршруток, що "пливуть" проспектом Чорновола. А найчастіше я чув морські хвилі, коли вечорами сидів на Лисій горі і дивився, як внизу блимають вогні міста».
 
 
Під час презентації, поетеса підкреслила міфологічний стиль оповіді, де життєдіяльність цілого світу розгортається через призму відчуттів однієї людини. «Читання передовсім повинне приносити насолоду, – зауважив Маркіян. – Адже загалом будь-яка історія зводиться до 30 сюжетів. Ми, цікавлячись літературою чи кінематографом, знаємо їх усі, впізнаємо інтерпретації цих сюжетів... Але все ж таки додивляємося фільми і дочитуємо книжки. Чому ми це робимо? Очевидно, що під цим сонцем уже все відбулося, проте нас все ж цікавить нове бачення ситуації письменником, нове її пережиття».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage