Маркіян Прохасько: віднайдення сенсів
Трапляється так, що рішення приймаються інтуїтивно, однак пізніше знаходяться докази того, що це було правильно.
На презентаціях книги «Нестримна сила води», які вже відбулися у різних містах країни, було кілька спільних запитань, кілька об'єднуючих тез. Одна із них, звісно, не нова, однак стосується і цієї книги: «Є сенси, які свідомо закладаються у тексти, але є і такі, що віднаходиш вже після написання, або ж їх віднаходить хтось інший і звертає на них увагу».
Серед ряду цих нововіднайдених сенсів є кілька дуже символічних. Можливо, їх сконструював сам мозок, який любить бачити певні речі, не залежно від того, є вони чи їх немає.
І ось про що мені йдеться:
першим містом туру був Львів, і розмова тут будувалася навколо тексту «Львівське море». Під час подорожі доводилося говорити про те, що море асоціюється як із безпекою, адже є бар'єром, природним захистом, так і з відкритістю до світу. Бо через море можна прийти у місто-порт із будь-якого куточка землі. Море теж запрошує у мандри. Тож, продовжуючи гру мозку в пошуки символів, знаково, що мандри «Нестримної сили води» почалися із тексту-моря, звідти, де існує Львів-порт.
Місто, як мені здається, є тим місцем, де — так вже історично склалося — здійснювати обмін найзручніше. Справа тут навіть не у товарах чи торгівлі, а в обміні пропозиціями, ідеями чи навіть світоглядами. Порт же підсилює таку властивість міста. Тож знову-таки символічно запропонувати те, що маєш, книгу, яку написав, в місті-порту — у Львові.
Але Львів — то тепер дім, і, власне, сам тур почався із поїздки до іншого міста — Івано-Франківська, першого, базового дому. А що краще може пасувати до повернення у дитинство, як не найбільш архаїчний та найміфологічніший текст «Найдавніший світ», що будується на справжніх та уявних пережиттях гір, які колись можна було побачити із вікон дому у Франківську?
У Чернівцях — третьому місті туру — у дні, що там провів, за внутрішніми відчуттями слів було найменше. Тож це було дійсно найкраще місце, щоб саме там будувати розмову навколо тексту «Словесна долина» — оповідання про вагу слова. Внутрішня і зовнішня тиша розгорталася на тлі прогулянок і дослідження міста. Тож Чернівці, одне із міст, де читався текст не про місто, подарували найбільше часу, щоб зануритися в архітектуру і атмосферу його простору.
Приємною несподіванкою стало те, що кілька присутніх на вечорі у Вінниці сказали, що раді, що їхньому місту «попався» саме текст «На околиці часу». Адже та атмосфера, яка вибудовується у цьому оповіданні, дійсно співзвучна, на їхню думку, із атмосферою Вінниці, принаймні тієї Вінниці, яку знають вони. Врешті, розмова тут була, скоріш за все, найбезпосереднішою з усіх, такою особистісною, яким є для мене сам цей текст книги — «На околиці часу».
Проте не менш сильно мене вразив символізм, віднайдений у Києві та Житомирі. Після вечора у Києві, який «обертався» навколо тексту «Прохідний двір», мені поталанило прогулятися із Володимиром Єрмоленком, який, між іншим, вирішив показати мені прохідні двори Києва — цілі маленькі світи із їхнім замаскованим від першого погляду сторонньої людини чаром.
Врешті, Житомир. Вже трохи виснажившись переїздами, доволі мало присвятив сил морозному місту. Сховався у «Львівській майстерні шоколаду», де мала бути зустріч, і занурився у затишний мікросвіт.
Раніше у Житомирі, як і у Вінниці, я ніколи не був, тому тексти, які мав би там читати, підбирав для них інтуїтивно. Житомиру «попався» текст «Мікросвіт». Закладав я у цей вибір зокрема те, що Житомирщина близька в моїй уяві та асоціаціях до Білорусі, описи якої є у «Мікросвіті». Але потім віднайшлися нові, персональні сенси цього вибору: Житомир поділився зі мною маленьким та затишним мікросвітом, за що йому дуже вдячний.
Тож мені поталанило: хоч це не має життєво важливого чи й просто принципового значення, але приємно, що шість разів передчуття наклалися на пережиту атмосферу. Це додало перебуванню в кожному місті свого шарму.
А попереду ще три міста, які збурюють у мені неабияку літературну цікавість.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно