0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Маркіян Прохасько про шлях до Антарктиди
Тим часом триває мандрівка Маркіяна Прохаська до Антарктиди, історії про яку згодом втіляться у книжку і вийдуть у «Видавництві Старого Лева». Як же проходить подорож до найпівденнішого материка світу Маркіян розповідає нам просто з польської яхти «Сельма», на борту якої разом з ним ще 9 осіб: поляки, чех та швейцарець.
 
Через протоку Дрейка, або Кисільчик
 
Скажімо так: я ще ніколи не плавав у морі на кораблях, тим паче на яхтах – їх ще більше хитає, і це слово – хитає – було ключовим у моєму житті впродовж декількох дуже, дуже, дуже довгих днів.
 
Якщо коротко, то на день третій-четвертий я думав, що саме таким може бути пекло. До того і між іншим були дуже непогані моменти. «Але ну його в баню», – думав собі я. Єдине, що хоч трохи рятувало, окрім сну, був кисіль, який приємно огортає теплом змучений шлунок.
 
Однак, якось посеред дня мені стало добре. І коли знову прийшла моя вахта стати за стерно, то вже нічого не докучало, небо було чисте, океан не хитав так сильно, яхта неслася, віяв свіжий вітер, все довкола врешті здавалося просто чудовим. Деякі хмари були схожі на загусле каміння, де-не-де плавали маленькі льодинки, а попереду виднілися контури засніжених гір, шпилі та айсберги. Було приємне відчуття керування чимось великим: ти трішки вліво – і 20-метрова яхта вліво. Ти вправо – і вона вправо. А потім абстрагуєшся, і думки очищаються: нікуди не треба йти, нікуди дзвонити, нічого не треба робити. Все, що треба, – ти вже робиш. До голови не простягається черга завдань. Це те, що єднає будь-які мандри: радість від того, що є тут і тепер. А ти стоїш за стерном –  і тобі приносять кисільчик.
 
Наближення до Антарктиди через протоку Дрейка – це як підніматись в Карпати після потяга «Червоної рути» або «раховоза» :)  
 
Острів Десепшн
 
Найгірше для мене як людини, яка взялася писати книжку про Антарктиду, – це те, що ніякі слова не передадуть всіх вражень, отриманих навіть за день. І жодні фотографії не зможуть транслювати атмосфери, яка тебе тут опановує. Шукаючи слів для описів у нотатнику, розумієш, що їх нема. Адже слова опираються на образи, а таких образів, як в Антарктиді, ти раніше і близько не досвідчував.
 
Щоб описати запах, треба порівняти його із сумішшю п'яти інших запахів, які чув у інших краях, але однаково це не буде саме той запах. Все одно тобі не вдасться вирахувати пропорцію.
 
Більшість елементів на перший погляд знайомі. Гори, сніг, вода, птахи, каміння. І лише деякі речі вкрай відмінні, особливі: наприклад, пінгвіни.
 
Але особливість Антарктиди у всьому така: якщо природа бавилася конструктором світу, складала LEGO, то з усього незліченного набору деталей і кольорів вона залишила лиш декілька. Склала їх тут надзвичайно витончено: тисячі, мільйони дрібних вулканічних камінців, діаметром в середньому 1 сантиметр, висипані один біля одного впродовж безлічі років. З одного боку – однотонна вода. З іншого боку – пагорби, а за ними – невеличкі гори, з яких збудований кратер вулкана (!), та все, здавалося б, однотонне, і білий сніг.
 
Але на сонці за дуже короткі проміжки часу всі тони міняються. Вода, яка без променів сіра, неначе омиває кожен той дрібний прибережний камінчик, і кожен переливається у сонці, заломленому у волозі. Смуги снігу переходять у гори, а ті змінюються своїми породами і міняються відтінками.
 
Отже, витончена гра тонів, а коли б порівняти із фотографією – то творець Антарктиди знімає, безумовно, на плівку: додає трохи зернистості, архаїчності.
 
Це про острів Десепшн – один із перших на шляху з Аргентини. Він міг би бути ідеальним сховком для піратів: гори довкола, вузький пролом, а всередині – бухта. Це і є кратер вулкана, який своїми виверженнями змусив у 1967 та 1969 роках евакуювати дослідні станції, які тут були. Зараз тут найвиразніша відкрита для огляду відвідувачів ознака присутності людей – покинута станція китобоїв. Крім розваленої хатинки, гігантські, сказати б, бочки для зберігання отриманого з промислу китів жиру.
 
І хіба не дивно? На тлі небаченої природи, трохи пустельної, трохи загадкової, трохи позаземної, у кратері вулкану, схожому на піратську бухту, у зимове літо перше, що бачиш, – давно розбиті рештки якоїсь людської діяльності (а китобої вже самі по собі випадають із ряду чогось звичайного), що провадилася сотню років тому. Хоча так могло б виглядати якесь примітивне промислове поселення на місяці у не надто віддаленому майбутньому. І це тільки перший день, перший острів.
 
Хотілося б вірити, що Антарктида ніколи не буде повністю розкрита і знана.
 
 
Вам може бути цікаво
«До музики» – роман про дві любові юного піаніста
Андрій Бачинський презентує книжку «З Ейнштейном у рюкзаку» у Львові
Даруємо знижку на книжку тижня: «Книжка про сміття»!
Катерина Калитко – переможниця конкурсу Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих
Інжир є метафорою єдності – кожна зернинка має знайти своє місце у ньому, – Мар`яна Савка
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
stary_lev Стежити
дописів читачів