Маркіян Прохасько: «Місто – місце вічного пошуку і протистояння»
Прохасько Маркіян
02.02.2018
Усі міста світу — навіть надзвичайно різні — поєднані самою ідеєю міста: певного місця, відмежованого реально або ж символічно від іншого простору. Міста можуть бути не схожі одне на одного, їх тисячі. Але сюжетів, пов'язаних із ними, не так вже і багато. Цей список вичерпний, і до нього належать і ті, що є в книзі «Нестримна сила води»: пошук ідеального міста, альтернативне місто, пошук і віднайдення себе через місто, знищення і переродження міста, універсальне місто.
Першопочатком тієї «Нестримної сили води», якою вона врешті-решт вийшла, була коротка проза, на кшталт такої, що міститься у «Мікросвіті». Перший шматочок, написаний у 2012 році, як і безліч інших, був дещо наївним. Більшість того я переріс. Із близько двох сотень малих текстів залишилося п'ять порівняно нових. Однак ідея «Мікросвіту» найдавніша у книзі й полягає у тому, щоб вбирати та запам'ятовувати різні дрібні аспекти, особливості, настрої, фрагменти міста, а також фантазувати й придумувати щось своє.
Ці дві складові — спостереження і фантазія — стали матеріалом для написання тексту «Місто». Він видається мені таким об'ємним тому, що, опираючись на безліч попередніх свідомих і несвідомих спостережень, намагався промалювати дуже багато дрібних деталей. Крім літературної гри це також було декларацією для себе самого, яким би мало бути для мене ідеальне місто. Тому це значною мірою місто-утопія, образ, зібраний із досвідів і фантазій. Спершу текст «Місто» був центральним. Але коли оповідань стало більше, одного центрального тексту не залишилося. Однак «Місто» є точкою відліку. Крім того, що описане тут місто стає найкращим тлом для потенційного розкриття персонажа, цей текст є також джерелом для інших текстів.
Наприклад, місто, описане у «Нестримній силі води», було колись, на думку головного персонажа, також ідеальним. Адже справа у власних відчуттях героя, у образі, ідеї міста, яке абсолютно і тотально знищують самі міські мешканці. «Нестримна сила води» — це історія зникнення ідеального міста. Але це також розповідь про чоловіка, якого не змила нестримна сила води — плин часу — і який силою волі та завдячуючи щасливому випадку став винятком у пустелі історії.
«Ключ-місто: відмичка від простору і часу», натомість, описує супермісто, надмісто, антимісто, яке акумулює у собі нескінченну кількість міських ознак із різних просторів і часів. Зрозуміло, що вповні воно не може бути ідеальним для жодної людини, адже ми — суб'єктивні, і у нескінченності ми оберемо вичерпний ряд властивостей. Вибравши ідеальні характеристики, ми зберемо своє ідеальне місто. Таких наборів у цьому супермісті безліч, але треба знайти один. У тексті, однак, є і — хотілося б вірити — динамічний сюжет. Герой цього оповідання якось збагнув, що ніколи за все життя не бував за стінами міста. Він хоче вийти назовні, однак не може знайти брами. Він шукає відповіді у міських архівах, однак жодної згадки про те, хто, коли і навіщо збудував те місто, не існує. Тож він спускається у його надра, щоб відшукати істину.
Герой «Ключ-міста...» прагне вирватися назовні, а персонаж «Міста» понад усе хоче повернутися всередину. В обох текстах матеріалом є спостереження за містом та фантазії. «Ключ-місто...», «Місто» та «Мікросвіт» становлять серцевинний блок книги і складають конструкцію «універсальне — персональне — деталь».
«Нестримна сила води» ж належить до блоку текстів про альтернативний світ. Адже у ньому, насправді, описано те, що може трапитися у недалекому майбутньому із нашими містами, якщо ми не матимемо бажання зберегти хоч трохи старої архітектури, старого світу, колишньої естетики і сенсів. Місто є середовищем розгортання доль і внутрішніх світів персонажів.
Також до блоку «альтернативи» належать «Львівське море» і «Словесна долина».
У першому немає головного героя, «Львівське море» масштабовано оглядає живу соціальну систему, яка неможлива без Львова та його моря, і без якої неможливий Львів. Цей текст про те, що одна деталь могла б зробити так, що історія людства пішла б зовсім інакше. Зрозуміло, із наукової точки зору це зовсім не серйозно й іронічно називається «якбитологією». Однак із точки зору думки це завжди цікаво не сприймати світ, зокрема історію, минуле, як щось само собою зрозуміле і однозначне. Одна невелика деталь могла змінити більший фактор, а той — цілий ланцюжок наступних чинників, і сума змін була б незбагненною. Отож, яким був би світ, якби до нього додати ще одне море — Смарагдове? Тоді здійснилася б одна із найбільших мрій Львова і не було б тієї ледь помітної туги за морем, якого нема. А наслідки такої зміни вплинули б на весь альтернативний світ.
Другий з цих текстів — про чоловіка, який приблизно століття тому відкрив поклади словесної руди. Він навчився створювати втілені слова, подарував їх світу, але одного разу таким словом було скоєне вбивство. Його просять допомогти розслідувати цей доволі нетиповий злочин. І як засіб він також використовує слово.
Третій блок книги, тобто три останні тексти — це, умовно, фантасмагорія.
«На околиці часу» — це шпаринка у довге життя двох людей, які з невідомих причин космічного масштабу опинилися на околиці часу. Це змушує їх шукати відповіді на відомі кожному запитання. Різниця, однак, у тому, що їхнє становище у світі переводить пошук сенсу із площини абстрактності у сферу буденності. Місто тут — це доля головних персонажів. Завдяки ньому їхнє життя склалося саме так, як склалося. Звісно, це оповідання — гіпербола, однак тут є спроба акцентувати на очевидній, але часто неусвідомлюваній співзалежності людини і міста. Якщо, наприклад, «Львівське море» — це погляд із висоти пташиного лету на милих людей-мурашок, то «На околиці часу» — це персональне запрошення від героїв тексту співпережити один із періодів їхнього незвичайного життя в місті.
«Прохідний двір» — розповідь старого чоловіка своїм близьким про те, яку роль він зіграв у розширенні меж відомого світу. А також про те, як один не такий вже великий двір, розташований посеред одного із міських кварталів, на короткий час вмістив у собі всі дива світу й неймовірно розширив межі внутрішнього світу героя. Стрижнем тексту є ідея міста як дому, повернення додому й прощання із ним. Ймовірно, наша персональна історія дому дуже часто веде нас як не усе життя, то, принаймні, значну його частину.
І на завершення найдавніший текст, якщо не враховувати «Мікросвіт». Я вагався, чи пасує він до концепції книги, адже тут немає міста. Однак, воно — місто — не може бути усвідомленим без того, щоб бодай не заглянути на зворотній бік медалі: що є за містом, поза цивілізацією, поза мурами нашого світу? «Найдавніший світ» — це контраст, дрібка противаги, архаїка, мапа того, звідки все почалося. Це еклектична байка-космологія про людей гір, що живуть так близько до неба, що серед них не могло б не бути тих, хто шукатиме відповідей і йтиме ще вище. Пошук відповідей пов'язує персонажів тексту із героями інших оповідань.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно