Марія Кривенко: «Головні герої "Дороги опівдні" – почуття та емоції»
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва (пл. Ринок, 9) відбулася презентація нового роману-дилогії Марії Кривенко «Дорога опівдні». Під час зустрічі письменниця та модераторка, директорка бібліотеки на Ринку Тетяна Пилипець говорили про баланс між прозою буденного життя та спробою знайти себе, про вигадку та відвертість у творчості, про допустимість непривабливого в дійсності й табуювання гидкого в літературі.
Дилогія Марії Кривенко відкриває перед нами два різних за сюжетом та дуже схожих емоційно тексти. Чи це напружена історія про долі двох рідних сестер, архетип про «мамину дочку» і «татову дочку» з роману «Тінь», а чи монолог жінки, яку поглинула пристрасть до священика з роману-реконструкції «Дорога опівдні» – перед читачами розгортається відверта, емоційна та чуттєва оповідь. Читач вкотре замислиться над екзистенційними питаннями: хто має більше шансів на успіх – людина красива чи людина наполеглива; що зупиняє нас на шляху досягнення власної мети – внутрішні демони чи суспільні рамки; чи є непристойними почуття справжні та відверті?
«Цей роман-дилогія написаний упродовж останніх десяти років, – розповіла Марія Кривенко. – Кажуть, що письменники пишуть своєю кров'ю – це про мене. Позиціоную цей роман як "автофікшн" – вигадану історію, що містить натяк на біографію авторки. Основна ідея – духовна свобода жінки, розкріпачення. І деякою мірою цей посил роману став сюрпризом для мене. У житті я маю великий заряд свободолюбності на рівні анархізму. І коли я завершила писати дві різні історії, які були пройняті мотивом "звільнення", це стало відкриттям для мене, поглядом на себе саму».
«Інтонаційно у "Дорозі опівдні" відчувається зв'язок з попереднім романом "Ностальгія", – додала письменниця Оксана Думанська. – Я завжди любила тексти, які складно перекласти іноземними мовами. Так і з книгами Марії Кривенко: ну як ти передаси англійською увесь цей сарказм, афоризми, образність? Той, хто любить Львів, обов'язково впізнає тут пейзажі міста, а, можливо, і героїв... Мені часто, читаючи Маріїну книгу, здавалося, що я десь бачила цього священика, в якого так палко закохалася героїня роману».
«Зрозуміло одразу, що "Дорога опівдні" – це не швидкоминучий текст, читач буде його "проживати" й обдумувати. І що я знаю точно: краще "прожити це на папері, аніж у реальному житті», - зауважила Тетяна Пилипець.
«Кажуть, у моїй книзі забагато натуралізму, жорстоких сцен, еротичних сцен, образливих діалогів між героями... – відповіла Марія Кривенко. – Але моя творчість не бреше, як і дзеркало. Я працювала у цьому напрямку і буду його розвивати – писатиму правду, як вона є. Можливо, це моя любов до творчості Валер'яна Підмогильного. А, можливо, це суто звичка літературознавця: коли хтось каже не йти в цей бік, я обов'язково піду, зазирну за сто завіс і напишу про страшне, що я там побачила... Коли завершую твір, відчуваю неймовірну полегкість. Бо доки не виллєш усе на папір – воно є частиною твого життя».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно