Маріанна Кіяновська: «Все, що я мала і вміла, – у цій книжці»
У середу, 22 жовтня, у київській Книгарні «Є» відбулась презентація збірки вибраних поезій Маріанни Кіяновської «373». Модерувала захід письменниця Дзвінка Матіяш.
(уривок з презентації)
Дзвінка Матіяш: Сьогодні ми презентуємо книгу під незвичайною назвою – «373». Для мене ця назва – лише набір цифр. Тому я одразу прошу її розтлумачити.
Маріанна Кіяновська: 373 – це просте паліндромічне число. Це температура кипіння води за Кельвіном - точка переходу води в пару, коли вода стає невидимою. Це дуже схоже на те, що стається з людиною, коли вона помирає. Вона залишається собою, але стає невидимою для нас.
Я тільки нещодавно наважилася говорити про свою клінічну смерть, яка сталась зі мною у 16 років. Думаю, що те, ким я є, як я пишу і чому я пишу і всі інші мої способи взаємодії з дійсністю дуже сильно пов’язані з тим, що я вже помирала. У мить, коли зупинилося серце, я жодної секунди не переставала думати. І «373» – це книжка про те, що смерті, насправді, не існує.
Творча майстерня «Аґрафка», яка ілюструвала видання, знала про такі мої роздуми. Романа Романишин та Андрій Лесів «наситили» книжку дощем. Вода стає парою, коли закипає, але повертається, коли опадає дощ, чи коли з’являється сніг. Сніг у цій книжці теж є.
- Коли читаю твої вірші, я дуже часто згадую про Стуса. Мені цікаво запитати тебе про цю спорідненість з ним.
- Мушу зізнатися, що я читала його дуже багато: кілька років, вздовж і впоперек. Мій близький друг Юрко Бедрик, без якого не було би взагалі моєї першої книжки, писав дисертацію і монографію по Стусу. Тож Стус для мене був не лише прочитаний, а й проговорений та осмислений.
Стус – один з небагатьох українських поетів, кому відкрилося таїнство метамови, коли мова вже перестає бути українською або німецькою, польською чи англійською, коли вона існує просто як мова, якою ми говоримо з Богом, коли істина не залежить від мови, від перекладу, – істина просто є.
Я хочу підкреслити, що коли людина виходить на цей рівень метамови, як Стус, у неї зникає «я» – воно стає непотрібним. Усі речі, які тут говоряться про Бога, про вічність, про час сказані з абсолютним смиренням, бо я, в певному сенсі, коли писала цю книгу, позбулася свого «я». Тобто все,що я мала і вміла, – у цій книжці.
Запитання із залу. Як Ви вирішуєте питання натхнення, коли Вам не пишеться?
- У мене є універсальний метод: я просто перекладаю в такі часи. Останнім часом я багато перекладала литовських авторів. Був момент, коли чимало перекладала українських російськомовних письменників. Я, власне, готую антологію.
Запитання із залу. Серед українських поеток – хто найближчий?
- Леся Українка. Зараз працюю над текстом про дитячу літературу в контексті феноменології бідності. Я пишу про те, що вся дитяча українська література, за винятком дуже невеликого корпусу текстів, була про бідних дітей і для бідних дітей. А Леся Українка з її «Лісовою піснею» одна з перших прорвала цю матрицю бідності.
Фото: Марія Задорожна
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно