Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
В останній день 26 Book Forum свій новий роман «Іван і Феба» презентувала Оксана Луцишина. Про основні метафори та символіку книжки, її міфологічність, роль Ужгорода, Києва та Львова спілкувалися поетка Маріанна Кіяновська та авторка. Ми занотували декілька тез із розмови.
Оксана Луцишина: «На моїй батьківщині, Ужгороді, багато змішалося. Людина знає, що вона може жити в своєму селі, але при п'ятьох різних режимах. Це також є контрабандистська територія. Ужгород не є містом великих проукраїнських настроїв. Мітинги відбувалися у Львові та Києві. І це важливий для мене ментальний досвід. Закарпаття – це також особлива мова – сукупність діалектів. У цьому місці є така іронія, яку не завжди можна зрозуміти».
«Ця книжка почалася з наявності вільного часу. Спочатку почала записувати спогади про Ужгород. Це ще був час, коли працювала жива пам'ять – пам’яталися запахи та звуки. З часом таке забувається».
«Головна метафора книжки – це родина за столом, яка або уся мовчить, або кричить. Радянські часи знищили сім’ю. В українській літературі є лише одна нормальна сім'я – у "Тигроловах" Багряного, бо вони втекли в тайгу. Стіл з їжею – став метафорою цієї книжки. Їжа – має бути любов'ю, але тут це сурогат. Бо люди не здатні комунікувати».
«Тут є багато міфологічних фігур. Грецька трагедія – є основою всіх наративів. Це універсальні патерни, якими ми мислимо. Ми можемо собі лестити, що мислимо незалежно, але це не так».
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман. Ця невелика книжка вміщує в собі всеохопність епосу. Ця книжка є одночасно позачасовою та розташованою тут і тепер. Дія книги відбувається у трьох містах – Ужгороді, Києві та Львові. Там прописані сюжети, які може вихопити лише читач із теоретичною начиткою. А з іншого ця книжка – для усіх, бо там є справжнє життя, дуже динамічне. Тут є ціла Україна. Це рідкісна річ – коли ціла країна вміщується на декількох сотнях сторінок».
«Ця книжка емансипує суспільство, як "Мадам Боварі" Флобера. Вона динамічна, має багато гумору, у ній можна себе порівнювати із головним героєм, і можна порівнювати своє середовище та місто, де ти живеш, впізнаєш запахи і звуки. Але головне для мене у ній – це великий потенціал роботи з майбутнім. Дуже важливим є простір сакрального у цьому тексті. Він побудований через сміхову культуру, через заперечення і абсурд. Він побудований бароково. Трошечки архаїзує цей текст, але дає цьому тексту вимір позачасовості. Тіла, яке має внутрішній розвиток і рух».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно