0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Маніфест двадцятирічних. Уривок із книжки Крістін Гесслер
Коли тобі двадцять з чимось, можеш одночасно відчувати захоплення цим періодом і намагатися зрозуміти, що ж робити зі своїм життям. Трепет від особистої незалежності та відкриття нових можливостей притлумлюються переживаннями, розчаруваннями чи втратою ілюзій. Як і тисячі інших двадцятьзчимосьлітніх, ти, можливо, пережив те, що лайф-коуч Крістін Гесслер називає «похмілля від очікувань». Книга «Маніфест двадцятирічних», яка нещодавно вийшла у Видавництві Старого Лева, про надзвичайно важливі питання та життєві вибори цих турбулентних та захопливих років.
 
 
Переклад — Анастасії Любас за редакцією Катерини Щадило
***
Параліч в ресторані «The Cheesecake Factory»
Ласкаво просимо до моєї першої і, можливо, найганебнішої аналогії «Життя подібно до “The Cheesecake Factory”». Якщо ти коли-небудь був у «The Cheesecake Factory», то зрозумієш цю аналогію. Якщо ніколи не мав смачної нагоди побувати в цій мережі ресторанів, дозволь мені пояснити: ти сідаєш і оглядаєш меню, подібне до книжки, воно на спіральці. Можна вибрати зі 167 пунктів, і це не враховуючи напоїв та гарнірів. Лише сирника там понад двадцять видів. Після моїх перших відвідин цього ресторану я була в стані стресу. Насамперед, меню було складне.
 

 
По-друге, я відчувала, що мені знадобиться година, щоби прочитати і вибрати шось із переліку страв, оскільки вибір дуже розмаїтий: від піц та салатів до риби, пасти та бургерів; здається, було представлено кожен різновид їжі (і я ще навіть не дійшла до сирників). Як я могла вибрати тільки одну страву? Що в них найсмачніше? Коли всі навколо замовили їжу, я почала ще більше переживати: може, мені треба було обрати те, що замовив хтось інший? Чи ця страва була би кращою, ніж те, що я хочу замовити?
 
«У цей період життя є багато відкритих опцій. Світ заохочує нас до розкриття свого повного потенціалу і навіть більше. У двадцять ти змушений приймати такі рішення, які ляжуть в основу решти життя. Здається що мати обмежені опції набагато легше».
[ Працівник відділу кадрів, 24 роки, оговтується від розриву стосунків, Вірджинія ]
Нарешті після того, як поставила серію запитань офіціанту про позиції в меню (як вони в принципі можуть це все запам’ятати?), я таки щось вибрала. Щойно офіціант відійшов із моїм замовленням, я одразу відчула cиндром каяття покупця. Чи я зробила правильний вибір? Коли замовлення принесли, я дивилась на їжу всіх інших за столом із заздрістю. Їхні страви виглядали краще, я би хотіла обрати те, що й вони. Страва на моїй тарілці видавалася геть неапетитною, бо це я її замовила. Я загубилась у країні порівняння. Що сталося з моєю гарною вечерею в ресторані?
 
Досвід двадцятилітніх наповнений безмежними опціями та виборами без жодних гарантій. Дорослішаючи, теперішні молоді люди стикаються зі світом, який розширяється: вони можуть заввиграшки подорожувати країнами та культурами, і нові форми розваг та технології збільшують кар’єрні можливості майже до безмежності. Проте з тим, що можливості збільшуються, задоволення та відчуття спрямованості серед тих, кому двадцять з чимось, зменшується. Коли тобі говорять, що «ти можеш бути тим, ким захочеш, і робити все, що завгодно», то це стає більш подібним на каструлю-скороварку сподівань, ніж на мотиваційну цитату. І коли таки робиш вибір стосовно певного аспекту життя, як знати, що він буде «апетитний і поживний» водночас? А ніяк. Проте життя в цьому світі, подібному на «The Cheesecake Factory», робить реальність такою, яку нелегко «проковтнути».
 
«Я почуваюся так, ніби вікно в моє майбутнє повністю в тумані. Щоразу, коли я витираю його, щоби щось побачити, воно затуманюється за кілька секунд. Я відчуваю, ніби маю на вибір все, що є на світі, що життя — це один великий вибір, і я хочу вибрати все з переліку».
[ Бармен, 25, оговтується від розриву взаємин, Онтаріо, Канада ]
Тепер, коли я іду в «The Cheesecake Factory», то просто не беру меню. Правильно, я від нього відмовляюся. Я знайшла одну страву, яка є в їхньому меню, ця страва мені подобається, і я завжди її замовляю. Навіщо завдавати собі більше стресу великою кількістю варіантів для вибору? Я замовляю те, що мені сподобається, і мене не дратує те, що, здається, проходить повз мене. Коли мені набридне салат з травами та лососем (я кажу, бо знаю, що тобі цікаво), тоді, можливо, я подумаю переглянути меню, щоби трішки більше в ньому покопатись, але я ніколи не намагатимусь скуштувати усі страви у списку — це просто неможливо.
 
 
У житті все відбувається так само. Деколи просто треба щось вирішити і бути задоволеними своїм рішенням, інакше тебе пригнічуватимуть інші можливості, і ти роздиратимешся між реальністю та кращою, на твою думку, фантазією. Знаєш, що найбільш цікаве в листах та е‑мейлах, які я отримую від тих, кому від двадцяти до тридцяти? Завжди є хоча би одна скарга. Щось завжди не так, повір мені, я не занадто критична, тому що я вже отримала докторське звання із постійного скарження впродовж своїх двадцяти. Для мене занадто зосереджуватися на тому, що не так, — це прямий наслідок написання списків та планів, які пригнічують і тиснуть на тих, кому за двадцять. Сьогодні, в світі постійних виборів та сподівань їм дуже важко бути задоволеними.
 
Ідіть жовтою цегляною дорогою
Декларація. Мій страх — це постійні роздуми: чи те, що я роблю у свої двадцять з копійками, є правильним.
[Дженніфер, 25 років]
Оскільки мені вже минуло двадцять, я постійно думаю про те, куди йду. Я думаю про те, яким моє життя буде через шість місяців? Через рік? Через п’ять років? Я думаю про вибори, які роблю. Мене паралізують усі можливі опції стосовно рішень, які я маю прийняти. Я постійно сумніваюся у тому, чи я «роблю достатньо». Порівнюю своє життя з життям інших, думаючи, чи «мені чогось бракує» з того, що дозволить «дійти до мети» швидше і результативніше. Аналізую, чи дійсно я знайомлюсь із потрібними людьми та займаюся нетворкінгом, щоб допомогти собі сформувати майбутню кар’єру. Працюючи в Інституті лідерства, я слухаю дивовижних жінок, які щодня розповідають свої історії кар’єрного успіху. Ці розповіді надихають і містять багато неймовірних порад. Мені доволі страшно думати про те, що я маю зробити для того, аби «дійти до чогось» успішного: «Іди за своєю мрією, живи своїми захопленнями, ризикуй, знайомся з правильними людьми, знаходь менторів, будь фінансово відповідальною, працюй, будь волонтером, подумай про докторантуру — можливо, варто захистити дисертацію, закохайся, слідкуй за фізичним і психічним здоров’ям, а також за харчуванням». Коли є час просто жити та насолоджуватися моментом, якщо щоденний ритм змушує щось робити, кудись іти, спати, їсти, займатись нетворкінгом? До того ж існують страхи, загалом ірраціональні, що постійно бентежать мене, навіть попри мою впевненість у тому, що я можу їх подолати. Мої страхи народжуються з постійного сумніву: чи я у свої двадцять роблю все правильно і чи це справді я? Можливо, я не завжди роблю оті всі «правильні» речі, що врешті мали би привести мене до моєї мети. Найскладніше — подолати страх і довіритися життю у такому конкурентному світі, бути успішною і терплячою.
 
Я порівнюю період життя від двадцяти до тридцяти із жовтою цегляною дорогою. Всі можливості попереду. Існують повороти, деякі доволі круті, що можуть тебе відкинути назад, змусити думати по-іншому або дати змогу осмислити те, чого насправді ти хочеш і прагнеш. Ти ніколи насправді не знаєш, куди поведе дорога. Ти приймаєш непрості рішення, оскільки ніколи не певен, чи вони «правильні», але не можеш повернутися назад. І на цій дорозі страшно. Моє життя після двадцяти минає досить звично, хоча я сподівалася, що саме роки від двадцяти до тридцяти будуть захопливішими, розкриють більше істин чи дадуть більше натхнення. Але вони такими не були… Тож я навчилась сміятися з життя, і байдуже, що воно цілком звичайнісіньке. Важливо постійно шукати можливості чогось навчитися.
 
 
Немає чогось «правильного»
Якщо ти порушуєш легальні або моральні закони, умисно когось раниш чи брешеш — забудь про те, щоб зробити «правильно». Серйозно, нема такого, як «правильно» чи «неправильно», коли тобі минає двадцять. Допоки ми хочемо навчитись з власного досвіду, немає помилок! Життя подібне на жовту цегляну дорогу, є багато сюрпризів попереду, але врешті ми все ж приходимо туди, куди нам потрібно. Коли? Не тоді, коли нам стукне тридцятка (повірте, мені якраз тридцять). Це станеться з нашим останнім подихом на цій планеті. Якщо ми зараз справді зрозуміємо, що все наше життя складається з навчання, ми можемо звільнитися від того, щоб постійно бути «правими».
 
«Забагато можливостей вибору робить мене нерішучим. Я так почуваюсь, тому що мені сказали: “Ти можеш зробити будь-що”, я мушу все дослідити і відчуваю тиск щоразу зробити правильний вибір».
[ Студент, 21 рік, самотній, Теннессі ]
Як і Дженніфер, можливо, ти переживаєш про те, як «налагодити цінні зв’язки та зайнятись нетворкінгом, що допоможе сформувати майбутню кар’єру». Знаєш, що я скажу тобі на це? Так довго, як ми спілкуємось та контактуємо з іншими людьми у світі, ми заводимо зв’язки. Розвиток міжособистісних комунікацій та створення «мережі» колег і друзів, які підтримують наш ріст, допомагає нам в житті. Будь-який контакт чи зв’язок не має мати «ціль» або «результат». Просто те, що хтось не може тобі допомогти з негайним просуванням по кар’єрі, не означає, що людина не є цінною. Культивування стосунків настільки ж цінне, як нетворкінг! Коли ми постійно шукаємо можливостей навчитися від людей та подій, «звичайне» життя може насправді стати надзвичайним.
 
Вам може бути цікаво
Тест. Неуки, бунтівники та інші генії. Як добре ми їх знаємо?
«Острови поміж течій». Де твоя хоробрість, рибалко?
Джуді Муді - детектив
Мінлива хмарність: три зворушливі історії для підлітків і не тільки
Безкоштовна кур`єрська доставка по Львову
З музикою легше: мелодійні книги
stary_lev Стежити
дописів читачів