Маніфест двадцятирічних. Уривок із книжки Крістін Гесслер
Коли тобі двадцять з чимось, можеш одночасно відчувати захоплення цим періодом і намагатися зрозуміти, що ж робити зі своїм життям. Трепет від особистої незалежності та відкриття нових можливостей притлумлюються переживаннями, розчаруваннями чи втратою ілюзій. Як і тисячі інших двадцятьзчимосьлітніх, ти, можливо, пережив те, що лайф-коуч Крістін Гесслер називає «похмілля від очікувань». Книга «Маніфест двадцятирічних», яка нещодавно вийшла у Видавництві Старого Лева, про надзвичайно важливі питання та життєві вибори цих турбулентних та захопливих років.
Переклад — Анастасії Любас за редакцією Катерини Щадило
***
Параліч в ресторані «The Cheesecake Factory»
Ласкаво просимо до моєї першої і, можливо, найганебнішої аналогії «Життя подібно до “The Cheesecake Factory”». Якщо ти коли-небудь був у «The Cheesecake Factory», то зрозумієш цю аналогію. Якщо ніколи не мав смачної нагоди побувати в цій мережі ресторанів, дозволь мені пояснити: ти сідаєш і оглядаєш меню, подібне до книжки, воно на спіральці. Можна вибрати зі 167 пунктів, і це не враховуючи напоїв та гарнірів. Лише сирника там понад двадцять видів. Після моїх перших відвідин цього ресторану я була в стані стресу. Насамперед, меню було складне.
По-друге, я відчувала, що мені знадобиться година, щоби прочитати і вибрати шось із переліку страв, оскільки вибір дуже розмаїтий: від піц та салатів до риби, пасти та бургерів; здається, було представлено кожен різновид їжі (і я ще навіть не дійшла до сирників). Як я могла вибрати тільки одну страву? Що в них найсмачніше? Коли всі навколо замовили їжу, я почала ще більше переживати: може, мені треба було обрати те, що замовив хтось інший? Чи ця страва була би кращою, ніж те, що я хочу замовити?
«У цей період життя є багато відкритих опцій. Світ заохочує нас до розкриття свого повного потенціалу і навіть більше. У двадцять ти змушений приймати такі рішення, які ляжуть в основу решти життя. Здається що мати обмежені опції набагато легше».[ Працівник відділу кадрів, 24 роки, оговтується від розриву стосунків, Вірджинія ]
Нарешті після того, як поставила серію запитань офіціанту про позиції в меню (як вони в принципі можуть це все запам’ятати?), я таки щось вибрала. Щойно офіціант відійшов із моїм замовленням, я одразу відчула cиндром каяття покупця. Чи я зробила правильний вибір? Коли замовлення принесли, я дивилась на їжу всіх інших за столом із заздрістю. Їхні страви виглядали краще, я би хотіла обрати те, що й вони. Страва на моїй тарілці видавалася геть неапетитною, бо це я її замовила. Я загубилась у країні порівняння. Що сталося з моєю гарною вечерею в ресторані?
Досвід двадцятилітніх наповнений безмежними опціями та виборами без жодних гарантій. Дорослішаючи, теперішні молоді люди стикаються зі світом, який розширяється: вони можуть заввиграшки подорожувати країнами та культурами, і нові форми розваг та технології збільшують кар’єрні можливості майже до безмежності. Проте з тим, що можливості збільшуються, задоволення та відчуття спрямованості серед тих, кому двадцять з чимось, зменшується. Коли тобі говорять, що «ти можеш бути тим, ким захочеш, і робити все, що завгодно», то це стає більш подібним на каструлю-скороварку сподівань, ніж на мотиваційну цитату. І коли таки робиш вибір стосовно певного аспекту життя, як знати, що він буде «апетитний і поживний» водночас? А ніяк. Проте життя в цьому світі, подібному на «The Cheesecake Factory», робить реальність такою, яку нелегко «проковтнути».
«Я почуваюся так, ніби вікно в моє майбутнє повністю в тумані. Щоразу, коли я витираю його, щоби щось побачити, воно затуманюється за кілька секунд. Я відчуваю, ніби маю на вибір все, що є на світі, що життя — це один великий вибір, і я хочу вибрати все з переліку».[ Бармен, 25, оговтується від розриву взаємин, Онтаріо, Канада ]
Тепер, коли я іду в «The Cheesecake Factory», то просто не беру меню. Правильно, я від нього відмовляюся. Я знайшла одну страву, яка є в їхньому меню, ця страва мені подобається, і я завжди її замовляю. Навіщо завдавати собі більше стресу великою кількістю варіантів для вибору? Я замовляю те, що мені сподобається, і мене не дратує те, що, здається, проходить повз мене. Коли мені набридне салат з травами та лососем (я кажу, бо знаю, що тобі цікаво), тоді, можливо, я подумаю переглянути меню, щоби трішки більше в ньому покопатись, але я ніколи не намагатимусь скуштувати усі страви у списку — це просто неможливо.
У житті все відбувається так само. Деколи просто треба щось вирішити і бути задоволеними своїм рішенням, інакше тебе пригнічуватимуть інші можливості, і ти роздиратимешся між реальністю та кращою, на твою думку, фантазією. Знаєш, що найбільш цікаве в листах та е‑мейлах, які я отримую від тих, кому від двадцяти до тридцяти? Завжди є хоча би одна скарга. Щось завжди не так, повір мені, я не занадто критична, тому що я вже отримала докторське звання із постійного скарження впродовж своїх двадцяти. Для мене занадто зосереджуватися на тому, що не так, — це прямий наслідок написання списків та планів, які пригнічують і тиснуть на тих, кому за двадцять. Сьогодні, в світі постійних виборів та сподівань їм дуже важко бути задоволеними.
Ідіть жовтою цегляною дорогою
Декларація. Мій страх — це постійні роздуми: чи те, що я роблю у свої двадцять з копійками, є правильним.
[Дженніфер, 25 років]
Оскільки мені вже минуло двадцять, я постійно думаю про те, куди йду. Я думаю про те, яким моє життя буде через шість місяців? Через рік? Через п’ять років? Я думаю про вибори, які роблю. Мене паралізують усі можливі опції стосовно рішень, які я маю прийняти. Я постійно сумніваюся у тому, чи я «роблю достатньо». Порівнюю своє життя з життям інших, думаючи, чи «мені чогось бракує» з того, що дозволить «дійти до мети» швидше і результативніше. Аналізую, чи дійсно я знайомлюсь із потрібними людьми та займаюся нетворкінгом, щоб допомогти собі сформувати майбутню кар’єру. Працюючи в Інституті лідерства, я слухаю дивовижних жінок, які щодня розповідають свої історії кар’єрного успіху. Ці розповіді надихають і містять багато неймовірних порад. Мені доволі страшно думати про те, що я маю зробити для того, аби «дійти до чогось» успішного: «Іди за своєю мрією, живи своїми захопленнями, ризикуй, знайомся з правильними людьми, знаходь менторів, будь фінансово відповідальною, працюй, будь волонтером, подумай про докторантуру — можливо, варто захистити дисертацію, закохайся, слідкуй за фізичним і психічним здоров’ям, а також за харчуванням». Коли є час просто жити та насолоджуватися моментом, якщо щоденний ритм змушує щось робити, кудись іти, спати, їсти, займатись нетворкінгом? До того ж існують страхи, загалом ірраціональні, що постійно бентежать мене, навіть попри мою впевненість у тому, що я можу їх подолати. Мої страхи народжуються з постійного сумніву: чи я у свої двадцять роблю все правильно і чи це справді я? Можливо, я не завжди роблю оті всі «правильні» речі, що врешті мали би привести мене до моєї мети. Найскладніше — подолати страх і довіритися життю у такому конкурентному світі, бути успішною і терплячою.
Я порівнюю період життя від двадцяти до тридцяти із жовтою цегляною дорогою. Всі можливості попереду. Існують повороти, деякі доволі круті, що можуть тебе відкинути назад, змусити думати по-іншому або дати змогу осмислити те, чого насправді ти хочеш і прагнеш. Ти ніколи насправді не знаєш, куди поведе дорога. Ти приймаєш непрості рішення, оскільки ніколи не певен, чи вони «правильні», але не можеш повернутися назад. І на цій дорозі страшно. Моє життя після двадцяти минає досить звично, хоча я сподівалася, що саме роки від двадцяти до тридцяти будуть захопливішими, розкриють більше істин чи дадуть більше натхнення. Але вони такими не були… Тож я навчилась сміятися з життя, і байдуже, що воно цілком звичайнісіньке. Важливо постійно шукати можливості чогось навчитися.
Немає чогось «правильного»
Якщо ти порушуєш легальні або моральні закони, умисно когось раниш чи брешеш — забудь про те, щоб зробити «правильно». Серйозно, нема такого, як «правильно» чи «неправильно», коли тобі минає двадцять. Допоки ми хочемо навчитись з власного досвіду, немає помилок! Життя подібне на жовту цегляну дорогу, є багато сюрпризів попереду, але врешті ми все ж приходимо туди, куди нам потрібно. Коли? Не тоді, коли нам стукне тридцятка (повірте, мені якраз тридцять). Це станеться з нашим останнім подихом на цій планеті. Якщо ми зараз справді зрозуміємо, що все наше життя складається з навчання, ми можемо звільнитися від того, щоб постійно бути «правими».
«Забагато можливостей вибору робить мене нерішучим. Я так почуваюсь, тому що мені сказали: “Ти можеш зробити будь-що”, я мушу все дослідити і відчуваю тиск щоразу зробити правильний вибір».[ Студент, 21 рік, самотній, Теннессі ]
Як і Дженніфер, можливо, ти переживаєш про те, як «налагодити цінні зв’язки та зайнятись нетворкінгом, що допоможе сформувати майбутню кар’єру». Знаєш, що я скажу тобі на це? Так довго, як ми спілкуємось та контактуємо з іншими людьми у світі, ми заводимо зв’язки. Розвиток міжособистісних комунікацій та створення «мережі» колег і друзів, які підтримують наш ріст, допомагає нам в житті. Будь-який контакт чи зв’язок не має мати «ціль» або «результат». Просто те, що хтось не може тобі допомогти з негайним просуванням по кар’єрі, не означає, що людина не є цінною. Культивування стосунків настільки ж цінне, як нетворкінг! Коли ми постійно шукаємо можливостей навчитися від людей та подій, «звичайне» життя може насправді стати надзвичайним.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно