"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

"Мама по Скайпу": що робити з дітьми заробітчан?
Коли одного 11-річного учня львівської школи попросили намалювати портрет батьків, він намалював маму у вигляді доларової купюри. Ця ситуація трапилася психологу Мар''яні Нич в одній зі львівських шкіл. Такий прийом психологи використовують, щоб глибше зрозуміти природу проблем дитини.
 
Хлопчика виховували бабуся з дідусем, тому що його батьки вже кілька років працювали за кордоном. Мама виїхала, коли він ще не ходив до школи. Він добре вчився, не мав проблем з поведінкою, був гарно забезпечений і, завдяки бабусі й дідусеві, відвідував різні гуртки.
 
"Хто така мама? Мама – це та, хто присилає сім''ї гроші", - коментує внутрішній світ дитини психолог.
 
Часто ЗМІ нав’язують шаблон, "що всі діти трудових мігрантів ведуть асоціальний і споживацький спосіб життя", - розповідає колега Мар''яни Нич - Ярина Хомчій з благодійного фонду "Запорука", який займається проблемами мігрантських сімей.
 
За її словами, у дітей заробітчан справді іноді виникає залежність від присланих з-за кордону грошей, бувають випадки "девіантної поведінки", але це стосується далеко не всіх. І таким дітям можна бодай частково допомогти, але потрібно заручитися підтримкою їхніх родичів і вчителів, кажуть у доброчинному фонді.
 
"Проблема з жіночим обличчям"
 
Офіційних даних про те, скільки дітей в Україні виростають у неповних заробітчанських сім''ях, немає, але мова йде про мільйони. З цим погоджуються як і соціальні працівники, так і уповноважений президента з прав дитини Юрій Павленко. Депутат парламенту Ігор Єремеєв каже, що йдеться про 8 млн сімей, позбавлених через трудове емігрантство одного з батьків. За його даними, це близько 4 млн дітей, майже 10% населення. "Вони, по суті, втратили сім''ю і залишилися сам на сам із собою", - каже депутат, порівнюючи цю ситуацію з повоєнним поколінням сиріт.
 
І хоча за даними Міжнародної організації з міграції дві третини українських мігрантів – чоловіки, про трудове мігрантство говорять як про "проблему з жіночим обличчям". Адже саме жіноча міграція найтяжче позначається на сім''ях. І чим молодша дитина, тим більша травма від розлучення, кажуть психологи. Часто все, що залишається таким дітям, – спілкуватися зі своїми матерями по телефону чи через Скайп. Частково тому нині інтернет є практично в кожному західноукраїнському селі – навіть там, де регулярно пропадає світло.
 
Що робити?
 
На думку депутата Єремеєва, в держави є два шляхи, щоб вирішити проблему соціального сирітства. Зробити, щоб батьки не виїжджали за кордон, і організувати систему догляду за тими дітьми, чиї батьки вже на заробітках.
 
Про те, що держава поки що не справляється ні з першим, ні з другим, не приховують навіть на найвищих рівнях. "Діти трудових мігрантів дуже рідко підпадають під соціальний супровід, бо фахівець не знає, що з ними робити", - каже Юрій Павленко. За його словами, нині держава надає соціальний супровід лише 300 тисячам сімей у складних життєвих обставинах. Однак діти заробітчан офіційно не підпадають під таку категорію. Та й допомагати цим дітям треба по-іншому, адже йдеться передусім не про матеріальну допомогу, а психологічну, каже уповноважений президента.
 
В тому, що держава може власними силами ефективно допомогти таким дітям, сумніваються в українському представництві Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Голова представництва Юкіе Мокуо пропонує запровадити державне замовлення на соціальні послуги, яке б виконували громадські організації. На її думку, неурядові структури працюватимуть ефективніше й масштабніше.
 
У доброчинному фонді "Запорука" погоджуються, що це було б хорошим кроком, однак кажуть, що передусім держава має розвинути сам інститут соціального замовлення. "В першу чергу держава має визнати проблему і взяти на себе відповідальність за неї", - каже Ярина Хомчій, додаючи, що державі буде чому повчитися в неурядових організацій. За її словами, варто звернутися до прикладу Італії, де неурядові структури, які працюють в соціальній сфері за державні гроші, підпорядковуються безпосередньо міністерству.
 
Своїми силами
 
Тим часом проблемами дітей мігрантів поки що більше займаються саме недержавні організації.
 
Вже протягом 20 років з такими дітьми працює Українська греко-католицька церква, більшість прихожан якої зосереджені якраз на Заході України, де ця проблема стоїть найгостріше. УГКЦ має центр допомоги дітям заробітчан в Україні, а також відкрила українські школи для таких дітей за кордоном: в Італії, Португалії, Іспанії та Греції. "Навіть найкраща державна програма… не зможе дати дитині те, що повинні дати тато і мама", - каже очільник УГКЦ Святослав Шевчук.
 
За його словами, заробітчанство батьків виховує у дітей споживацьке ставлення до тата і мами. І навіть після повернення на батьківщину відновити в сім''ї любов і теплі стосунки часто буває неможливо.
 
"Та що потрібно цій дитині?"
 
Про те, як нелегко допомогти таким сім''ям, з власного досвіду знає і психолог "Запорука" Мар''яна Нич. Одна з головних перепон у її роботі – це необхідність достукатися до дитини через кордон родичів і вчителів, які часто "відсторонюються", як каже психолог, аби приховати проблеми дітей. "Бували такі моменти, коли педагогічні працівники зауважували: та що потрібно цій дитині? В неї все є, в неї задоволені потреби, вона забезпечена, в неї вищий рівень достатку, ніж навіть у самих педагогів", - каже пані Нич.
 
Щоб зменшити психологічні травми в дітей, психолог радить батькам, які вирішили їхати за кордон на заробітки, усвідомлено і відверто поговорити про свої плани з родиною. "Дуже важливо це все проговорити, підготуватися до цього, прийняти ці обставини, за яких сім''я буде проживати, сформувати для себе свого роду сімейний міграційний проект", - каже вона. Таких виважених і відвертих сімейних розмов бракувало саме в перші роки трудової еміграції в 1990-х, коли люди їхали на рік-два, а залишалися на 10 років, додає експерт.
 
"Мамо, чого ви плачете?"
 
Та все ж громадських ініціатив, які б допомагали дітям мігрантів впоратися зі складними обставинами, явно недостатньо як на багатомільйонну армію таких дітей. Замовчування проблеми видно хоча б по тому, що тема заробітчанських дітей практично відсутня в сучасній культурі. Документальний фільм "Жінка-банкомат" від студії "1+1", книжка Мар''яни Савки "Мама по скайпу" та кілька відеороликів з нецензурним і місцями чорним гумором - практично все, що вдалося знайти на цю тему.
 
В одному з таких відео, що поширюється в інтернеті, молодий лобуряка, якого грає львівський співак і комік Дзідзьо, говорить по телефону з мамою, яка працює в Італії на заробітках: "Я купив джип за 300 баксів. Мамо!.. А де я гроші взяв? Снився дід і казав, щоб ви цього року не здумали ставити йому пам’ятник". І після короткої екстремально лайливої суперечки істеричним тоном додає в трубку: "Чого ви плачете, чого ви ніколи в мене не вірите?" Та вже через хвилину у хлопця знову все гаразд: машину куплено, а мама - поза зоною досяжності.
 
Олег Карп''як
 
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage