Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Людмила Таран: «Долі деяких письменників є дуже вдячним ґрунтом для художніх творів»
Про кохання, смерть, дорослішання, випробування долі в рамках Книжкового Арсеналу говорили Людмила Таран, авторка книги «Остання жінка, останній чоловік», та Віра Агеєва, що написала «Дороги й середохрестя». Обидві книги нещодавно вийшли у «Видавництві Старого Лева». 
 
«Посадити нас з Людою за один стіл це вже означає підштовхнути нас до розмови про жіноче письмо, про жінку-авторку. Саме цими обговореннями ми свого часу заслужили реноме феміністок, - посміхається пані Віра. -  Але ні у книжці «Остання жінка, останній чоловік», ні у «Дорогах й середохрестях» немає нічого про фемінізм. Чому? Мабуть тому, що наше покоління дуже багато про це говорило, а тепер ми бачимо реальні зміни... Хоча б у стінах Арсеналу - погляньте, скільки татусів ходить з дитячими візочками, а ще 20 років тому це було рідкісне явище». 
 
Віра Агеєва зауважила, що, прочитавши книгу Людмили Таран, виявила її безжалісність до головних героїв. «Це книга про життєві випробування і випробування втратами зокрема, - пояснила пані Людмила. -  Мені хотілося поставити персонажів у певну екстремальну ситуацію, змоделювати їхню реакцію і тим самим вибудувати систему координат нашого життя. Проте безжальною себе назвати не можу, адже із 10 новел тільки у чотирьох герої помирають»
 
Хоча у книзі есеїв «Дороги й середохрестя» Віра Агеєва описувала усім відомих українських письменників у контексті літературного процесу ХХ ст., авторка стикалася з їхнім приватним життям, що накладало відбиток на сприйняття того чи іншого письменника, пояснення їхніх вчинків. «Часто, гортаючи слідчі справи у архівах, я натикалася на дуже детальні описи приватних розмов чи життєвих ситуацій. Переважно, ці «життєписи» письменників формувалися з доносів друзів і рідних. Страшно це говорити, але завдяки радянським сексотам і тотальній прослушці ми маємо скурпульозні біографії наших літераторів».  
 
Жадан мав рацію, зазначає пані Віра, коли казав, що біографії наших письменників набагато цікавіші за їхні твори. Вони, як і герої Людмили Таран, були загнані у екстремальні умови: коли Бажан, рятуючи дружину (доньку ворога народу) від арешту, підписував ганебні заяви, називаючи Яновського буржуазним націоналістом, коли Рильський навмисне спивався, аби бути подалі від високих посад і уникнути ганебного таврування Грушевського та інших, коли Довженко йшов «на угоду з дияволом», аби приховати петлюрівське минуле, коли великі українські письменники від постійного страху втрачали на десятиліття натхнення до письма. Натомість Людмила Таран, продовжуючи цю тему, зауважила, що долі деяких письменників є дуже вдячним ґрунтом для художніх творів: «Я ніде прямо не згадую Максима Тадейовича, Бажана чи Тичину, але латентно усі вони присутні у моїх новелах. Максима Рильського я описала у першій новелі «Острів Брач», а у «Фавні» я змішала образи двох наших класиків - Рильського і Тичини - цей текст наскрізь пронизаний темою зради таланту».
 
 


Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage