0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Людмила Таран: «Долі деяких письменників є дуже вдячним ґрунтом для художніх творів»
Про кохання, смерть, дорослішання, випробування долі в рамках Книжкового Арсеналу говорили Людмила Таран, авторка книги «Остання жінка, останній чоловік», та Віра Агеєва, що написала «Дороги й середохрестя». Обидві книги нещодавно вийшли у «Видавництві Старого Лева». 
 
«Посадити нас з Людою за один стіл це вже означає підштовхнути нас до розмови про жіноче письмо, про жінку-авторку. Саме цими обговореннями ми свого часу заслужили реноме феміністок, - посміхається пані Віра. -  Але ні у книжці «Остання жінка, останній чоловік», ні у «Дорогах й середохрестях» немає нічого про фемінізм. Чому? Мабуть тому, що наше покоління дуже багато про це говорило, а тепер ми бачимо реальні зміни... Хоча б у стінах Арсеналу - погляньте, скільки татусів ходить з дитячими візочками, а ще 20 років тому це було рідкісне явище». 
 
Віра Агеєва зауважила, що, прочитавши книгу Людмили Таран, виявила її безжалісність до головних героїв. «Це книга про життєві випробування і випробування втратами зокрема, - пояснила пані Людмила. -  Мені хотілося поставити персонажів у певну екстремальну ситуацію, змоделювати їхню реакцію і тим самим вибудувати систему координат нашого життя. Проте безжальною себе назвати не можу, адже із 10 новел тільки у чотирьох герої помирають»
 
Хоча у книзі есеїв «Дороги й середохрестя» Віра Агеєва описувала усім відомих українських письменників у контексті літературного процесу ХХ ст., авторка стикалася з їхнім приватним життям, що накладало відбиток на сприйняття того чи іншого письменника, пояснення їхніх вчинків. «Часто, гортаючи слідчі справи у архівах, я натикалася на дуже детальні описи приватних розмов чи життєвих ситуацій. Переважно, ці «життєписи» письменників формувалися з доносів друзів і рідних. Страшно це говорити, але завдяки радянським сексотам і тотальній прослушці ми маємо скурпульозні біографії наших літераторів».  
 
Жадан мав рацію, зазначає пані Віра, коли казав, що біографії наших письменників набагато цікавіші за їхні твори. Вони, як і герої Людмили Таран, були загнані у екстремальні умови: коли Бажан, рятуючи дружину (доньку ворога народу) від арешту, підписував ганебні заяви, називаючи Яновського буржуазним націоналістом, коли Рильський навмисне спивався, аби бути подалі від високих посад і уникнути ганебного таврування Грушевського та інших, коли Довженко йшов «на угоду з дияволом», аби приховати петлюрівське минуле, коли великі українські письменники від постійного страху втрачали на десятиліття натхнення до письма. Натомість Людмила Таран, продовжуючи цю тему, зауважила, що долі деяких письменників є дуже вдячним ґрунтом для художніх творів: «Я ніде прямо не згадую Максима Тадейовича, Бажана чи Тичину, але латентно усі вони присутні у моїх новелах. Максима Рильського я описала у першій новелі «Острів Брач», а у «Фавні» я змішала образи двох наших класиків - Рильського і Тичини - цей текст наскрізь пронизаний темою зради таланту».
 
 


Вам може бути цікаво
Книжки Старого Лева – тепер і в аудіоформаті
«До музики» – роман про дві любові юного піаніста
Андрій Бачинський презентує книжку «З Ейнштейном у рюкзаку» у Львові
Даруємо знижку на книжку тижня: «Книжка про сміття»!
Катерина Калитко – переможниця конкурсу Фонду ім. Лесі і Петра Ковалевих
Інжир є метафорою єдності – кожна зернинка має знайти своє місце у ньому, – Мар`яна Савка
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати