Леонід Ушкалов: «Шевченко дивився на світ оком художника. Без цього неможливо збагнути його поезію»
Яка була улюблена пора року у Шевченка? У які очі він полюбляв заглядатися? Про що думав, дивлячись на зорі? Про все це та багато іншого говорили під час презентації книги «Шевченко від А до Я» у Львові головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар'яна Савка та автор абетки-енциклопедії, професор Леонід Ушкалов.
«За дивним збігом, наша третя абетка-енциклопедія з серії «Від А до Я» вийшла з друку до Дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І стала чудесним подарунком для Кобзаря. Книга розпочинається з цитати Івана Франка - «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа» - і це дуже символічно, беручи до уваги, що попередня книга була присвячена саме Каменяреві», - розповіла Мар'яна Савка.
Найбільше часу, майже рік, зайняла розробка ілюстрацій до абетки, які створила художниця Анастасія Стефурак. Сам текст був написаний Леонідом Ушкаловим за 10 днів. Проте, як зауважив професор, йшов він до цього багато років: «Шевченківські проекти для мене почалися навіть не з «Моєї Шевченківської енциклопедії», а ще раніше: у 2009-му в Харкові була створена серія книг «Знамениті українці», до якої я написав тексти про Тараса Григоровича, Сковороду, Квітку-Основ'яненка, Панаса Мирного... Вже працюючи над енциклопедією, я обрав 800 слів, які характеризують для мене Шевченка. Потім виділив з них 300 основних, що сформували корпус «Моєї Шевченківської енциклопедії». А коли Мар'яна запропонувала написати тексти для «Шевченка від А до Я», мені знову довелося вдатися до селекції й обрати 33 гасла, які створювали б цілісний образ шевченківського світу. Я працював над абеткою-енциклопедією 10 днів, і це були десять днів абсолютного щастя».
Кожне з гасел показує Шевченка з різних боків: ось маленький Тарас мріє потрапити за горизонт, ось вже дорослий художник ласує ароматизованим чаєм в гостях у Карла Брюлова, а ось поет серед друзів, тогочасної інтелігенції, - Михайла Щепкіна, Броніслава Залеського, Пантелеймона Куліша... Зрештою, літера «Д» є символічною, адже після прочитання абетки-енциклопедії кожен з нас відкриє для себе у Шевченкові друга, що любить жарти і гамірні компанії, береже у серці ніжний образ матері і романтичні спогади про Україну. «Шевченко тривалий час був людиною богемною. І у цьому сенсі - великим щасливцем, бо спілкувався з талановитими людьми, - переконаний професор Ушкалов. - Задумайтеся лишень: більшості з нас за життя не випадає познайомитися з таким блискучим колом інтелектуалів, яких Шевченко пізнав за якихось десять років».
Кого любив Кобзар? Шевченко був романтиком у повному значенні цього слова. Ідеалом української краси для нього була Марія Максимович. Коли Шевченко вперше побачив її - сказав старому Максимовичу: «Ах ти ж антиквар! Такий скарб розкопав!». Але як би це пафосно не звучало, ніжно і якось по-дитячому трепетно любив Тарас Григорович «свою Україну убогу», ідеалізував її, домальовував в уяві пасторальні сюжети, й зрештою пожертвував заради неї усім. «Треба розуміти, що Шевченко покинув Україну у 14-річному віці. Він пам'ятав її такою, як у дитинстві: «прекрасною» і «грандіозною». Єдине, що забрав зі собою, - народні пісні, і співав їх так гарно, що друзі не могли наслухатися. Україна для нього була втраченим раєм, навіть попри сирітство і кріпацьке дитинство».
Автор переконаний, що Тарас Григорович усвідомлював свою місійність, відчував себе пророком доби і свідомо прийняв випробування долі. «Нас змусили бачити у Шевченкові похмурого страждальця. Але це не так: він був великим життєлюбом і жартівником. Сміх - важлива складова шевченкового портрету. Є згадки, що він часто організовував такі собі замальовки-пародії на своїх друзів і виконував їх так мило, що найгучніше реготав той, кого пародіював Шевченко. Ця риса нікуди не поділася й після заслання. Як згадував Пантелеймон Куліш, до заслання у Шевченка була рука гладіатора, а повернувся такий змарнілий, що на руках світилася кожна жилка... Та почуття гумору не втратив».
«Шевченко дивився на світ оком художника, не беручи до уваги цей факт - не можливо збагнути його поезію, - продовжив Леонід Ушкалов пояснювати гасла абетки. - У Шевченка були особливі стосунки з часом. Костомаров розповідав, що золотий годинник у Тараса Григоровича з'явився незадовго до смерті. І Шевченко тішився ним, як мала дитина. А до того - як він відміряв час, як відчував його? Мені здається, Шевченко розумів якусь фатальну ілюзорність того, що ми називаємо «часом», де «нині» - це щось середнє між спогадами і сподіваннями. Час у Шевченка – багатовимірний». Зрештою, саме час зіграв із Шевченком злий жарт і його - новатора, людину, що випереджала свою добу, - «законсервували», зробили символом традиціоналізму. Тільки тепер Тарас Григорович оживає, оновлюється разом із суспільством.
«Ми не повинні боятися сказати, що кращої поетеси, аніж Леся Українка, важко знайти у світовій літературі, що Сковорода - феноменальний філософ, що Драгоманов - видатний історик, що Шевченко - геній, який випереджав свій час... Бо це справді так. Ми повинні докласти усіх зусиль, аби український світ знали не лише за прізвищами політиків та спортсменів», - сказав на останок Леонід Ушкалов.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно