0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Леонід Ушкалов: «Щоб зрозуміти Шевченка-людину, треба читати його «Щоденник»
У другий день Книжкового Арсеналу відомий професор-літературознавець Леонід Ушкалов прочитав лекцію «Поет про самого себе: Шевченко і його щоденник». Подія відбулася з нагоди виходу у світ артбуку «Шевченко від А до Я», тож відкрила лекцію головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар'яна Савка. До вашої уваги - короткий витяг з лекції професора Ушкалова.
 
«Арт-бук «Шевченко від А до Я» розповідає про Шевченка і як про великого поета, і як про громадського діяча, і як про видатного художника, та головне – як про людину. Мені здається, щоб зрозуміти Шевченка-поета, треба читати «Кобзар», щоб зрозуміти Шевченка-художника, треба дивитися його численні малярські композиції, а щоб зрозуміти Шевченка-людину, треба читати його «Щоденник». Тож дозвольте мені сказати кілька слів саме про «Щоденник» Тараса Шевченка».
 
«Шевченко почав вести щоденник майже відразу після того, як опинився «в степу безкраїм за Уралом»... Десь 22 або 23 червня 1847 року. А через вісім місяців спалив його. Правда, він одразу ж пожалкував про це, та справу було зроблено... І ось, наприкінці десятилітнього заслання, поет знову заходився вести щоденник. Він шукав у письмі розраду. Пишучи щоденник, рятувався від нудьги, яка опосіла його душу після того, як близько трьох місяців тому прийшла звістка, що імператор Олександр ІІ помилував його... Душею поет був уже на волі, а воля все ніяк не приходила. І він увесь перетворився на чекання. Ось тоді в нього й з’явилася думка вести щоденник».
 
«Щоденник для поета – це, передовсім, утіха від письма. А крім того, це ота мовчазна «розмова із самим собою», про яку він згадував у листі до графині Анастасії Толстої». 
 
«Шевченкова сповідь має той самий «недолік», що й «Les Confessions» Руссо – наш поет теж писав свій щоденник не лише для себе, але й для друзів. Сторінку спаленого щоденника 1847–1848 років він хотів надіслати княжні Варварі Рєпніній, і мав намір надіслати Михайлові Лазаревському замість листа два зошити вже нового щоденника, щоб той читав його разом із Семеном Гулаком-Артемовським. Зрештою, згодом він таки подарує Лазаревському на іменини весь свій щоденник».
 
«Ясна річ, ділитися тайною з найближчим другом – це майже те саме, що говорити із самим собою. Але поет не робив зі свого щоденника дуже вже великої тайни навіть для не надто близьких людей. Іван Тургенєв свідчив, що поет показував йому свій щоденник. «Він заходив до мене в гості кілька разів, – писав Тургенєв, – але про своє життя на вигнанні говорив мало. Показав мені крихітну книжечку, куди занотовував свої поезії і яку ховав за халявою, бо йому було заборонено писати; показав також свій щоденник». Якщо вірити Тургенєву, наш поет, навіть ідучи в гості до своїх звичайних знайомих, міг прихопити із собою для показу не лише «захалявну» книжечку, але й щоденник».
 
 
«Писання «для милых, искренних друзей» справило вирішальний вплив і на вибір мови щоденника. Поетові друзі жили переважно в Санкт-Петербурзі. Він повертався із заслання до омріяної Академії мистецтв. Я б сказав навіть більше: повнокровним життям він міг лише в «північній Пальмірі», серед людей вільних, освічених, шляхетних, –  тих, хто його любив і цінував. А серед цих людей були й ті, хто української мови не знав. Ось чому «Журнал» і написаний по-російському».
 
 
 «У щоденнику Шевченка зафіксовані передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані – усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів...
 
Проте Шевченкові щоденникові пейзажі – суб’єктивні. Це навіть не так образи природи, як образи його думок і почуттів, я б сказав, пейзажі душі».
«Окреслити бодай найголовніші сюжети Шевченкового щоденника дуже непросто, бо це воістину «строкаті записки». У цьому «Журналі» можемо бачити, за словами Володимира Дорошенка, «протоколярні записи Шевченкових занять, дум, планів, міркувань, вражень, спостережень та мрій, навіть снів, включно з справами надто інтимного характеру». А поруч – ліричні мініатюри, жанрові сценки, подорожні нотатки, анекдоти, спогади, оповідання, альбомні записи, чужі поезії… Та й загалом, як запримітив щойно згаданий Богдан Рубчак, з бігом часу характер Шевченкового щоденника істотно змінюється. У цьому сенсі «Журнал» можна досить чітко поділити на чотири частини, залежно від того, де його вів поет: Новопетровський форт; Астрахань та подорож із неї до Нижнього Новгорода; Нижній Новгород; Москва й Санкт-Петербург».
 
«Невдовзі потому, як поета не стало, його щоденник побачив світ на сторінках журналу «Основа». Закінчуючи публікацію твору в серпневому числі журналу за 1862 рік, редакція спеціально наголосила: «…Щоденник – дорогоцінний своєю правдивістю, простотою, щирістю й автобіографічними подробицями. Нам здається, що Шевченко як поет, художник і людина найповніше виявив себе в щоденнику».