Леонід Ушкалов: «Культура потребує меж, у безкраїх степах вона не водиться»
Справжній ажіотаж у Львові викликала презентація книги Леоніда Ушкалова «Що таке українська література», що вийшла у ВСЛ. Послухати дружню бесіду харківського професора-літературознавця та львівської поетеси, літературознавиці Олени Галети у переповнену залу Книгарні «Є» прийшли Мар’яна Савка, Андрій Содомора, Ніна Бічуя, Галина Чубай, Ігор Калинець, Андрій Дахній, Ірина Старовойт... Розмовляли про ніжну дружбу Олени Теліги й Наталі Лівицької-Холодної, про неоцінену геніальність Івана Франка, про щоденне перевтілення Шевченка з веселого, компанійського в світському житті у «великого горювальника» в літературі, про те, що до Котляревського «у нас було письменство і були писателі».
«Мені дуже не хочеться, щоб українську літературу сприймали в отому маланюківському значенні, - розповів професор Ушкалов. – Пригадуєте, Євген Маланюк писав: коли я чую слова «українська література», мене охоплює дивне тривожне відчуття. Мені б дуже не хотілося, щоб українську літературну традицію звужували до 300 років, відкидаючи усе що було написане до Котляревського. Українська література – це література тисячі років. Мені видається несправедливим, що її називають сільсько-господарською. Мабуть, книга «Що таке українська література» існує, аби подолати усі ці міфи».
45 есеїв, що увійшли в книгу, добре відомі читачам газети «Україна Молода», де впродовж року (з березня 2012-го до грудня 2013-го) публікувалися «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». «Це просвітницький проект, - продовжив думку автор. - Я ідеаліст за натурою і переконаний, що з допомогою українських класиків можна змінити на краще наші душі, а від так – змінити на краще світ. Мав на меті зробити такий собі нотатник, аби все те, що я знаю про українську літературу, не пішло зі мною в кращі світи. Мабуть, 99% все-таки піде, але хоча б трішки мені вдалося записати, а Старому Леву – видати. Ці нотатки – те, що Дмитро Чижевський називав «плодами читання», а Сковорода - «садом божественних пісень, прозябших із зерен священного писанія».
«Мені імпонує те, що тут є персоналії (Шевченко, Сковорода) і є сюжети: літературні, про марноту людського життя, їжу, давнє і нове, щастя... До речі, чудова цитата Шевченка з листа до Анастасії Толстої, що «щастя приходить після випробування». Тобто у книзі ви не знайдете сухої біографії, у ній усі українські літератори оживають, відкриваються з нового, сучасного боку», - зауважила Олена Галета.
Справді, українські письменники - герої книги «Що таке українська література» - звучать дуже сучасно, відчувають і переживають те, що й ми з вами. То ж у залі прозвучало логічне питання, чи потребує література меж, чи потрібен поділ на давню і нову? «Культура - це відчуття межі: вона починається там, де починається межа. У безкраїх степах культура не водиться. Тож логічно, що межі мають місце і в літературі», - відповів пан професор. І без розуміння культурних меж певної епохи, зазначає автор книги, нема розуміння тогочасної літератури. Леонід Володимирович навів приклади, як науковці 70-х кидалися переписувати Сковороду на сучасний лад, і з цього виходили казуси на кшталт слів «одебілілість» (замість оригінального - «оледелілість»), або «той, хто не знає сродної праці, наче ведмідь, навчений танцювати у рожку» (замість «той, хто не знає сродної праці, наче ведмідь, навчений танцювати в Ропську» - місті на Стародубщині, де здавна дресували ведмедів). Тож до осучаснення українських літераторів треба ставитися дуже обережно, аби не наробити «рожків» і «одебілілостей».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно