0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Лариса Денисенко: «Нерв, який реагує на несправедливе, треба тренувати завжди»
Галина Палажій, IA ZIK
 
Правозахисники, літератори, філософи, медійники ніколи не мають бути задоволені тим, що всюди є все справедливо. Бо ідеального справедливого суспільства не існує. А в житті завжди виникають якісь ситуації, тому нерв, який реагує на несправедливе, треба тренувати завжди, вирощувати емпатію.
 
Про це під час зустрічі у Львові з Мар’яною Савкою сказала Денисенко – письменниця, адвокат, правозахисник.
 
Зустріч відбулася в рамках культурного проекту головного редактора «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». Цей проект має соціальну складову – допомогти Львівській обласній дитячій лікарні ОХМАТДИТ обладнати кімнату, щоб там було затишно і діти могли бавитися та відпочивати.
 
Це вже четверта зустріч в рамках цього проекту. Мар’яна Савка і Лариса Денисенко говорили про справедливість.
 
Лариса Денисенко розповіла, що виростала на цінностях гідності, поваги і справедливості. Коли людина зловживає силою, Лариса вважає це несправедливим і намагається втручатися в такі ситуації.
 
«В нас інколи таке враження складається, що немає ані правосуддя, ані совісті, ані справедливості, але потім стається щось позитивне, і я змінюю свою точку зору. Батьки в дитинстві не намагалися прив’язувати мене до якихось штампованих і стандартних речей. Вони просили, щоб я не кидала справ, якими займалася, – плавання і музику», – зазначила Лариса Денисенко.
 
На її думку, імперське мислення, більшою чи меншою, мірою позначилося на кожному з нас. «І це існує досі – бажання справедливого царя. І в суд люди йдуть за відновленням справедливості, причому йдуть дуже негативно заряджені. В суді нікого не хвилює справедливість іншої сторони. І в тому суддівська робота – не задовольнити чиїсь інтереси, а відшукати цей баланс. Феміда із зав’язаними очима зважує на терезах, з одного боку, добрі вчинки, з іншого – злі. В нашій системі правосуддя працює не завжди. У парламенті 12 травня під людину (Юрія Луценка – ред.) ухвалили закон. Ця ситуація ганебна тим, що ламають цілу систему інституцій під одну людину», – розповіла Денисенко.
 
 
За її словами, є люди, які дуже скептично ставляться до справедливості, вони не можуть її ніде намацати. «Правозахисники, літератори, філософи, медійники ніколи не мають бути задоволені тим, що всюди є все справедливо. Бо ідеального справедливого суспільства не існує. А в житті завжди виникають якісь ситуації, тому нерв, який реагує на несправедливе, треба тренувати завжди, вирощувати емпатію», – вважає Лариса Денисенко.
 
Люди роблять зло, бо не вважають це злом. Це може бути неусвідомлене зло. Усвідомлене зло дуже часто ґрунтується на погляді цих людей на справедливість. Справедливість не може бути привласнена. Гостя наголошує, що треба змиритися з тим, що існують речі, незалежні від тебе, твого настрою, сили, чеснот. Вони є і все, вони існували задовго до того, як ти з’явився.
 
Лариса Денисенко займається також цивільним правом, вона розповіла, що до неї люди приходять говорити про родину, але здебільшого говорити вже нема про що, тому що родини нема. «Це вже якийсь викривлений варіант стосунків, в яких всупереч одне одному люди живуть разом, ненавидять, накопичують різну негативну енергію, не вміють говорити одне з одним, не здатні оцінити розвитковий рівень партнера або партнерки. Причина того, що людям важко відпустити одне одного – егоїстичні міркування, стосунки жертва-кат, стосунки людини залежної і людини, яка тисне. Вони не розходяться, бо сили і сміливості для цього бракує. Бракує підтримки суспільства. Багато є різних штампів, якими нас годували з дитинства, і вони тяжіють над людиною, позбутися їх дуже важко. Робота з хорошими психологами допомагає це розкласти і зрозуміти», – розповіла Денисенко.
 
Вона зазначила, що у неправильно складених стосунках найбільше страждають діти, а через домашнє насильство – жінки.
На її думку, якщо б нормально працювала ювенальна юстиція, то насильства над дітьми можна було б вчасно запобігти. Лариса Денисенко вважає, що в нас дуже рідко говорять про домашнє насильство як про справу публічну. «Це ваші приватні справи», «підіть в церкву помоліться», «йдіть у відпустку», «до тебе терпіли і ти терпи». З цього концепту ми не вийдемо, поки не почнемо цю проблему витягувати на світло», – переконана правозахисник.
 
 
Вона вважає, що у контексті цієї проблеми не слід глушити жіночі голоси, бо виходить, що сім’я для жінки – це лише її проблема, тому ніхто не хоче її слухати.
 
Лариса Денисенко також розповіла, що їй не подобається політика. Вона пояснила, що хоче боротися принаймні за справедливість, і тому вважає, що їй треба залишатися не під комфортною політичною парасолькою. Відтак вона може говорити правду і не зважати на корпоративну, політичну ангажованість.
 
Лариса Денисенко бачить своє завдання, покликання в іншому – зокрема, в творчості. На її думку, творчість є покликанням, яке сильніше за будь-який виклик. А з політичними викликами, яких надзвичайно багато, вона дає собі раду як правовий аналітик, медійниця і письменниця.
 
Вам може бути цікаво
Жодної магії – лише наука!
Чи буває «забагато щастя»? Еліс Манро
Роман Саллі Руні «Нормальні люди» вийде українською у «Видавництві Старого Лева»!
Що відчувати, читаючи «Оптику Бога»
Книжковий 2020. Що чекати від Старого Лева (доросла література)
Вірш дня. Григорій Чубай
stary_lev Стежити
дописів читачів