Лариса Денисенко: «Нам комфортніше бути білим чоловіком середніх літ»
фото: platfor.ma
Чому дитині варто змалечку розповідати про права людини? Як ми власноруч виправдовуємо корупцію? Чому домашнє насильство досі залишається проблемою в Україні? Про це та багато іншого розмовляли головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка та письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко13 травня, під час четвертого відкритого інтерв’ю в межах культурного проекту «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше.
Чому суспільство і держава закривають очі на домашнє насильство
Якщо система працює нормально, то одразу є реакція на насильство над дітьми, а в нас часто це взагалі залишається осторонь очей держави і очей суспільства, бо це вважається приватною справою. В нас рідко йдеться про насильство домашнє, як про справу публічну. Бо це позначається на соціумі, не лише на родині. З цього концепту ми не вийдемо, поки не почнемо цю проблему витягувати на світло із зачинених квартир, бо там може відбуватися що завгодно.
На мій погляд, не треба глушити жіночі голоси, бо часто історично вони глушилися. Це, як слово не висловлене, але воно почуте – це чоловіча позиція, а слово, яке кричиться і не почуте – це жіноча позиція. Коли людина має негативний досвід, вона починає відчувати тотальну оголеність, як правило, суспільство це не сприймає, їй кажуть, що ти сама винна.
Україна має багато механізмів захисту, однак відсутнє ефективне використання
Я подала кілька різних позовів у різні судові інстанції і ми подивимося, що там із захистом у цій ситуації. Але,на мій погляд, концепція України як жертви насильства, не настільки прозора, якщо порівнювати до домашнього насильства, бо Україна як держава має значно більше механізмів для захисту, самоствердження, незважаючи на ті штампи, які тяжіють і над нами.
Так само і нас сприймають через призму суспільних чи світових штампів. Але в нас, на державному рівні, більше інструментаріїв. Одна річ, що ми не зовсім ефективно цим користуємося. Але це не означає, що нас не чують. Жінку буває досить часто не чутно, бо її ніхто не хоче слухати, бо це її родина і її проблема. Це, як у нас, – все зводиться до внутрішнього збройного конфлікту і ніхто не зважає на його зовнішні чинники, – і тоді це дуже подібне на домашнє насильство.
Розповідати про права людини варто ще змалечку
За будь-яке порушення, образу щодо себе ти маєш бути обізнаний, що ти можеш робити. Неможливо за місяць навчитись правам людини. І освіти це стосується не лише юридичної, але й звичайної, суспільної, адже право як таке може бути твоєю професією, але й може бути частиною твого життя і цьому, наприклад, у Скандинавії починають вчити дітей з садочка. І тому вони чітко уявляють, що таке справедливість і як за неї боротись.
Нетолерантна поведінка апріорі несправедлива
Це взаємопов'язані речі: якщо ти толерантний – значить ти чиниш справедливо. Найперше, до людей, які є недочутими, які є вразливішими за тебе на цьому етапі розвитку суспільства, які є такими ж рівними, як і ти, але вразливість зумовлена тим же суспільством. Це важко, бо важко толерувати щось або когось, хто вирізняється дуже сильно, це часто лякає. І тут ще момент втрати панівного стану – нам комфортніше бути білим чоловіком середніх літ, бажано ще багатим, бо все життя склалося. І чому я маю толерувати чорношкірого хлопчика чи лесбійку, якщо треба бути, як я,бона таких, як я, ґрунтується цей світ. Важливим кроком є усвідомлення того, що люди є рівними з народження. Чим швидше люди це зрозуміють, тим здоровішим стане суспільство, бо будь-яка нетолерантність може супроводжуватись агресією, яка виникне абсолютно несподівано.
Як ми самі часом виправдовуємо корупцію
Я наведу один приклад щодо сприйняття дійсності і справедливості. Ми колись проводили опитування в школі серед випускників про те, як вони оцінюють корупцію. Коли ви ставите пряме запитання: «Чи вважаєте ви корупцію негативним явищем?», то98% кажуть, що так. Коли питаєш в дітей, як ви сприймаєте корупцію, якщо завдяки їй ви легше вступите до навчального закладу, то ситуація змінюється – десь 50 з лишком відсотків говорять про те, що тоді можливо корупція – не зовсім негативне явище. На цьому й формуються наші помилки.
Набагато легше непрозорими схемами відповідати на непрозорі схеми, ніж робити ці перші схеми прозорішими. Це клопітка робота, яка потребує багато зусиль. Вона невдячна, непроста і нелегка. Це фактично ти відвойовуєш міліметр за міліметром від цього сірого сектора у корумпованість. У нас дійсно жахливі і несприятливі умови для бізнесу, і ти собі подумаєш, так, дійсно, чому я цим маю псувати собі настрій, ризикувати угодами і розвитком бізнесу, якщо є й інші виходи з ситуацій і вони працюють.
Зміни в Україні, подібно до кліматичних змін, потребують часу
Якщо повернутися до змін до закону про прокуратуру, то стає очевидно, що неможливо говорити про те, що інститут прокуратури буде ефективним, окрім того, що й так з ним завжди були проблеми. Оскільки навіть після переатестації залишилося близько 80% старих кадрів і це, до речі, комплексна проблема, дуже було мало зовнішніх кандидатів. А по-друге, навіть журналісти не змогли сформулюватипретензії до нібито корумпованих прокурорів, і громадяни так само не могли, бо працювали комісії.
Але це про міліметри – про боротьбу. Коли ти готовий боротися,треба виділяти цьому час. Якщо ти напишеш «Віктор Іванович – козел», то козлом він і залишиться тільки на своїй посаді, треба інакше діяти – розписати принаймні чому. Якщо говорити про реформу правосуддя, то вона в нас буксує – це очевидно. Це як кліматичні зміни, вони не настають раптово. Якщо порівнювати зміни в системі правосуддя і загалом в соціумі з кліматичними змінами, то вони не відбудуться навіть за 5 років. Але це не означає що ці 5 років можна нічого не робити.
Кожен має прибирати лайно в межах своїх можливостей
Я нещодавно спілкувалася з екс-очільницею Луганської обласної ради, де 2 роки тому був псевдореферендум. Вона була поставлена в такі умови, що залишилася сама і щиро каже, що було мало чути голосу центру України як столичного голосу, який готовий був боротися за Луганськ. Вона каже, що багато людей, якби почули голос, – у багатьох пунктах згорнулося б це голосування. Також вона розповіла, що поки там буде відбуватися контрабанда з усіх боків, доти продовжуватиметься війна, як вигідний концепт для торгівлі. Але ви не забувайте, що так було у всі часи, завжди були люди, які на цьому наживалися.
Я завжди прибираю лайно за своїм собакою, я бачу на газонах купи лайна такого ж розміру, як мій пес вцілому. Зі мною ходить подруга, яка каже, навіщо ви то робите... Я відповідаю, що не можу відповідати за всіх, я можу відповідати за себе. І вам це теж ніхто не заважає робити. Тобто кожен має прибирати лайно в межах своїх можливостей.
Довідка. Лариса Денисенко – українська письменниця, адвокат, правозахисник, телеведуча. Провадить адвокатську практику. Має ліцензію на здійснення адвокатської практики у Торонто та Оттаві щодо справ, пов'язаних із біженцями та мігрантами. Є одним із адвокатів, які представляють інтереси громадян в Європейському суді з прав людини (Страсбург).
Працювала ведучою культурологічної програми «Документ» на телеканалі 1+1, а також сценаристом у телевізійних проектах СТБ й 1+1. Пише колонки, оповідання та есеї як для глянцевих журналів, так і для бізнес-тижневиків. За дебютний роман «Забавки з плоті та крові» отримала гран-прі Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002». Книжки «Танці в масках» та «Сарабанда банди Сари» отримували звання «Краща українська книга» за голосуванням читачів та професійного журі тижневика «Корреспондент».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно