Лариса Денисенко: «Ми йдемо до суду не задля відновлення справедливості, а щоб задовольнити власні інтереси»
Чому у представнику влади ми прагнемо бачити справедливого царя, де закінчується наше прагнення справедливості і як більшість із нас, самі того не усвідомлюючи, сприяють корупції? Про це та багато іншого розповіла у відкритому інтерв'ю письменниця і правозахисниця Лариса Денисенко Мар'яні Савці - головному редактору «Видавництва Старого Лева» у рамках проекту «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину».
Часто ми гадаємо, що справедливість - це «костюм, скроєний під себе», сприймаємо справедливість як таку, тільки коли вона задовольняє наші інтереси - у цьому, на думку учасниць зустрічі, полягає основна помилка у розумінні цінності. «Поняття справедливості і те, що воно має бути рівним для кожного, можна пояснити чотирирічній дитині, а отже це можна донести і до суспільства, - переконана Лариса Денисенко. - Але часто наша егоцентричність спотворює поняття справедливості, підлаштовує його під наші інтереси, робить його зручним або незручним в окремих ситуаціях. Ви ніколи не замислювалися, чому італійські, французькі чи іспанські королі мали прізвиська «Справедливий»? У Луврі можна побачити картину «Народження короля» Людовіка ХІІІ, де на човні веслують чотири жінки: віра, справедливість, сила і здоров'я. Людовіка прозвали Справедливим, хоча, якщо подивитися на його правління, таким його складно назвати. Після Французької революції ці чотири цінності були дискредитовані, натомість з'явилося гасло «Свобода, рівність, братерство»... Минули століття, але імперське мислення нікуди не зникло. Ми досі прагнемо «справедливого царя», який задовольнив би наші бажання. Ми б'ємо чолом, пишемо прохання... Ідучи до суду не хочемо справедливості, а лише задоволення власних інтересів - нас не хвилює справедливість щодо іншої сторони».
За словами Лариси, Феміда не дарма тримає у руках терези, бо й справедливість балансує на межі добра та зла. Виходячи з концепції верховенства права, суддя повинен керуватися справедливістю навіть більше, ніж законом, і карати чи виправдовувати там, де це потрібно. Адже в Україні, на жаль, нерідкість, коли закони перекроюються під конкретну людину. Власне, нерідко це стає причиною суспільних потрясінь, коли люди виходять на вулиці з відчуття несправедливості. То чи стало наше суспільство чесніше?
«Переконана, що ані правозахисники, ані письменники, ані філософи ніколи не повинні бути задоволені рівнем справедливості у суспільстві, вони мають щоденно тренувати нерв, що реагує на несправедливість. Адже ідеально-справедливе суспільство утопічне, а отже – нетривке», - каже письменниця. При цьому, зауважує Лариса, варто розрізняти поняття «адвокат» і «правозахисник», адже адвокат захищає на прохання конкретної особи і відстоює виключно її інтереси, тоді як правозахисник стоїть на сторожі права не залежно від того, звертаються по його допомогу чи ні.
Письменниця переконана, що почуття справедливості можна набути і виховується воно в нас змалечку: «Усі ми маємо людей, які творять вихідні дані для нас. На них ми й рівняємося - це спрацьовує на рівні енергетики, тягнемося до них, як рослина до світла». Разом зі справедливістю людині необхідні допоміжні цінності, без яких перше поняття неможливе: рівність та відповідальність. До прикладу, усі ми боремося проти корупції, доки це не торкається наших інтересів - тоді ми ладні дати хабар, аби пошвидше залагодити важливу справу. Або готові з легкістю порушити правила, якщо їх не дотримуються інші. «У мене є дуже простий приклад, - каже Лариса Денисенко. - Щодня я вигулюю собачку у паку і щодня прибираю за нею лайно. При цьому на газонах порозкидані купи лайна величиною з мого пса. «Навіщо ти прибираєш? Ніхто ж цього не робить?», - не витримала якось моя подруга. «Бо це моя собака і моя відповідальність», - відповіла я. А без відповідальності і рівності не буде й справедливості».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно