Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

«Кримський інжир» стає острівком свободи для людей, які живуть на півострові
У суботу, 18 вересня, на 28 Book Forum відбулася презентація третьої антології «Кримський інжир. Чаїр», яка щойно вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Про книгу, що стала результатом третього літературно-перекладацького конкурсу «Кримський інжир / Qırım іnciri», тексти, мову та сенси, Крим на сторінках та у свідомості людей говорили з Алімом Алієвим, Маряною Савкою, Анастасією Левковою, Катериною Калитко та Майє Абдулганієвою. Ми зібрали для вас найважливіше з розмови. 

Алім Алієв: «Кримський інжир» – це не просто конкурс, це вже інтелектуально ємна інфраструктура про Крим, яка допомагає вплітати тему Криму в суспільний, культурний та загальноукраїнський дискурси. Важлива річ, яку я помічаю, починаючи від першого «Кримського інжиру», – наскільки теми різнобарвні, наскільки вони глибоко пропрацьовані. В останньому «Кримському інжирі» це дуже добре відслідковується. Теми стають настільки різними, що так званої «сувенірної літератури» (література про Крим туристичний, про свої подорожі до Криму) стає дедалі менше. Зараз розкривають теми Криму з 1950-60-х до 1990-х років, підіймається дуже багато питань, які стосуються сьогоднішньої окупації. Я радий, що «Кримський інжир» стає острівком свободи для людей, які живуть на півострові. Коли ми говоримо про творення політичної нації, очевидно, що ми маємо говорити і про творення спільно-культурного наративу і про творення спільно-культурного дискурсу. І я дуже сподіваюсь, що «Кримський інжир» дає можливість і творити, і відчувати той Крим, який є наш.

Мар'яна Савка:
Для нас важливою є не просто тема Криму. Для нас важливою є солідарність суспільства. Для нас кримські татари не є чужими. Кримські татари в меншості, і ми розуміємо, що маємо зробити все для того, аби вони почували себе своїми. Це дуже складно – бути малим народом. Я розумію, що у нас є велика відповідальність перед людьми. Нам потрібно якомога більше віри. Я вважаю, що буде великою перемогою, коли тексти кримськотатарських письменників виходитимуть окремими книжками. Це буде важливий крок для зміцнення культурного простору.

Катерина Калитко: Мені стає прикріше, що Крим вимивається з щоденного порядку денного. Тому важливо, що є ця розмова, що є «Кримський інжир» і що є така стала інституційна ініціатива, яка триматиме цю розмову в тонусі і надалі. Журі читало значно більше текстів, ніж увійшло сумарно в усі антології. З тих тенденцій, які я зауважила: на першому конкурсі мене дратувала кількість творів, написаних під конкурс. Це були якісь дитячі, спрощені тексти, з листівковими видами Криму, без розуміння того, про що йшлося на початку заснування конкурсу: про тонкі сенси, якими прошитий Крим, і про те, що він для усіх означав до втрати, і про ті значно глибші зв'язки, які у нас почали виникали після анексії і після усвідомлення цієї втрати. Тому в динаміці, до третього конкурсу, мене вразила тенденція, що «сувенірна література» продовжує створюватись. Мене потішило, що з'явилась поезія, яка написана заради поезії, а не теми про Крим, це справді хороші тексти. Для мене знаковими були тексти кримських політв'язнів, які прозвучали цього року. З'явилась хороша проза про Крим: це щось пропрацьоване, продумане, не миттєве. Звісно, нам ще потрібна дистанція, щоб з'явились зовсім глибокі та опуклі речі, але те, що ми мали на третьому конкурсі – це значно вищий рівень, ніж ми мали на першому конкурсі. Важливо, що з'являються тексти, які аналізують травму анексії в тяглості.

Анастасія Левкова: Мене дуже вразила широта часових пластів. З цих текстів справді можна багато дізнатись про історію Криму: про громадських політичних діячів, поетів, художників, чиє життя відоме, але обставини смерті не завжди відомі. Є твори про 1970-ті роки, про спроби повернення кримських татар ще до масової репатріації. У нас вдруге фіналісткою став твір кримської татарки, написаний українською мовою: «Хроніка наївності» – це спогади про депортацію, репатріацію.

Майє Абдулганієва: Разом із сучасною літературною кримськотатарською мовою використовуються і стилізована мова під певний період: мова є різна, вона відповідає тому часу, про який йдеться у творі. Це дуже цікавий експеримент. Також у цій збірці є одна казка про те, як двоє дітей виводять з психологічної травми жінку, що втратила сина. Цей твій цікавий тим, що написаний діалектною мовою. Ці всі твори показують різноманітність кримськотатарської мови, а це локально дуже невелика територія, дуже різні діалекти тут збереглися – при всіх умовах та історичних катаклізмах.



Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage