Краса та філософія книги від Творчої майстерні «Аґрафка»
У вівторок, 20 лютого, у київській Книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) художники Романа Романишин та Андрій Лесів (Творча майстерні «Аґрафка») презентували свій унікальний диптих «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу», який вийшов у «Видавництві Старого Лева». Розпитувала про поняття бачення та краси, філософію та мету обох видань поетеса та радіоведуча Олена Гусейнова.
Обидві книжки нещодавно отримали найпрестижнішу премію у сфері дитячої літератури – «Bologna Ragazzi Award». Перша частина диптиху вийшла трохи менше року тому, друга – нещодавно, проте разом вони вже мають 10 перекладів іноземними мовами. Книжка «Голосно, тихо, пошепки» у Бразилії потрапила до шкільної програми із занять музикою.
«Це видання про реальність, про те, як ілюстрація виходить за власні межі, – розпочала розмову Оленка Гусейнова. – Поділюся досвідом: я мала поетичну книгу, потім вона потрапила до «Аґрафок» і набула зовсім іншого значення. Відбулася трансформація. У цих проектах все інакше – текст і малюнки народжуються одночасно. Як це відбувається?».
«В авторських книжках текстова частина народжується абсолютно паралельно з візуальною, і вони калібрують одна одну, – відповідала Романа Романишин. – Іноді текст прогинається під вагою ілюстрації, іноді навпаки треба промовчати з ілюстрацією, щоб більше прозвучало тексту. Стосовно ідеї – для “Я так бачу” поштовхом стало українське кіно “Плем’я”. Нас зацікавили унікальні методи комунікацій, які є у людей незрячих та у людей з вадами слуху». «Тут важливий момент істини, спалах ідеї, – продовжив Андрій Лесів. – Обов’язково цю іскру зловити, не загубити і зафіксувати. З неї все починається. Ці ідеї, як лампочки, які засвічуються, і це наше щастя».
Як розповіли художники, перед початком створення ілюстрацій була проведена колосальна робота по збору інформації. Цікаво також і те, що велику кількість цікавих фактів автори у своїх книгах переплели із філософією: «Ми намагалися зробити ці книжки сплавом нон-фікшину із філософією. Слухання – це не лише фізична властивість нашого організму, а й душа, наше прислухання до світу. Зір і бачення – це фізика і філософія водночас, і це для нас найважливіші речі. Багато радилися із фахівцями – офтальмологами, лорами, лікарями, які працюють з дітьми з вадами слуху, а також із сучасними музикантами, електронщиками, з діджеями. Хотілося показати не лише класичні інструменти, а певний часовий зріз музики».
Символізм пронизує не тільки кожну ілюстрацію, а й увесь диптих загалом: «Обидві книжки починаються із Великого вибуху. Ми свідомо починаємо із сакральних алюзій, з того, що спочатку було слово, спочатку було тихо, потім стало голосно; спочатку було темно, потім стало світло. Ми свідомо розмиваємо межу між фізичним явищем Великого вибуху та біблійним створенням світу».
Художники стверджують, що у своїй роботі не орієнтувалися лише на юного читача: «Ми намагаємося розмити межу між дитячою та дорослою книжкою. У нас книжки для родинного читання, у них цікаве для себе знайти може як дитина, так і дорослий. У дитинстві я любила найбільше роздивлятися атласи птахів та тварин, а не дитячі книжки. У нас зазвичай сприймають книжку з картинками як видання лише для дітей. Наш наступний проект – це ілюстрована книжка для дорослих».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно