0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Костянтин Грубич – про мандрівку західними містами «Смачної країни»
«Кулінарний тур» Костянтина Грубича Західною Україною добіг кінця. У Тернополі, Ужгороді, Львові, Івано-Франківську та Чернівцях телеведучий презентував свою нову кулінарну книгу «Смачна країна», що вийшла у ВСЛ, та провів серію майстер-класів з приготування різних смаколиків. Про зустріч із львівськими читачами Стрий Лев уже писав, а от про презентації в інших містах Костя Грубич розповів сам, і зробив це дуже цікаво та дотепно, не пропустивши жодної «родзинки». Читаймо!
 
ПЕЧЕНЯ НАНИЗАНА – ТЕРНОПОЛЯНАМ 
 
Вир Всеукраїнського туру з презентації нашої з ВСЛ «Смачної країни» поглинає і залучає до кола шанувальників української кухні все нових людей. Цього разу насолоджувався спілкуванням із читачами у Тернополі.
 
У тернопільському модному закладі «Бункермуз» на майстер-класі готував страву із книжки Ольги Франко «Перша українська кухня» 1929 року випуску. Цей раритет мені подарувала саме у Тернополі майже 10 років тому телеглядачка Ірина Юрчишин. Щодо приготування «Печені нанизаною», то це вийшла одна з найскладніших кулінарних процедур серед усіх дотеперішніх презентацій, бо потрібних печі або багаття з казаном у залі не було, лише електроплитка з каструлею, але разом із кухарями «Бункермузу» ми все ж таки «побороли» шмат зразівки (ніжного м’яса задньої частини яловичини), і учасники зустрічі не залишилися голодними. 
Усі ж симпатики книжки могли змогу придбати її з автографом автора. Серед публіки були помічені герої розділу «Тернопільщина», відомі у місті особи перукар Юрій Грубич (можливо, мій далекий родич, бо має полтавське коріння) та ресторатор Ігор Парій, який філігранно доповнив розмову своїми враженнями про галицьку кухню. 
 
Особливо приємно було побачити серед гостей презентації маленьких діточок, які не вередували, а досить зацікавлено слухали і мене, і своїх мам-тат. Цікавим було знайомство з ще однією поціновувачкою кухні, швидше філософської, письменницею Іриною Мацко, яка на останньому «Львівському Форумі видавців» представляла свою чарівну книжку «Шпинат для мізків». Окрема подяка Антуанетті Степанівні Сенякіній – славетній тернополянці, лікарю-легенді, знаній в усьому медичному світі, котра багато років була головним дитячим офтальмологом України, а зараз, попри свої поважні роки залишається діючим хірургом, що виправляє косоокість і дітям, і дорослим. Послухавши презентацію, Антуанетта Степанівна сказала, що тепер знає, кому подарувати «сталінську кулінарну книгу», яка є у її домашній бібліотеці. Від такого презенту я відмовлятися не стану.
ЦАРИЧАНСЬКІ ТОВЧЕНИКИ ДОДАЛИ ЗАКАРПАТЦЯМ СЕКСУАЛЬНОСТІ
 
Презентувати «Смачну країну» в ужгородській корчмі «Деца у нотаря», знаменитій на всю Україну своїми дотепами та щирим, часто-густо сороміцьким гумором, у своєму задумі вже виклик. Аби бути гідним таланту господаря та натхненника закладу поета й філолога Павла Чучки, одного з героїв «закарпатського» розділу нашого з «ВСЛ» творіння, я обрав для майстер-класу цікавий рецепт – «Царичанські товченики». 
 
Його колись мені подарував ще один чудовий товариш у Дніпропетровську – відомий там лікар-сексопатолог, колишній затятий гравець КВК Віктор Єлисаветський. Мою журналістську цікавість ця непересічна людина викликала своїм рідкісним хобі – захопленням еротичною кулінарією. Пан Віктор вже не один десяток років збирає рецепти страв, що спонукають до сексуального розквіту, і афродизіаки для нього цілком заслуговують на наукове дослідження та повсякденну лікарську практику. 
У рідному Дніпропетровську В. Єлисаветський навіть кулінарну програму на відповідну тему готував – «Вечеря з Купідоном». Майже 10 років тому на одній із дніпропетровських кухонь лікар В. Єлисаветський навчив мене готувати царичанські товченики. До речі, страва ця місцева, адже Царичанка – відоме козацьке селище, а нині – райцентр у Дніпропетровській області. Віктор Якович стверджує, що неабиякий терапевтичний ефект для профілактики сексуальних розладів має суміш сухих трав, що входять до соусу, – майоран, петрушка, розмарин, базилік, кріп, чебрець та імбир. Усе, що я тоді побачив у Дніпропетровську, продемонстрував ужгородцям.
 
Мій виступ доповнила розповідь відомого закарпатського краєзнавця та дослідника регіональної кухні Федора Шандара, який теж представлений у «Смачній країні» жабами по-туререметівськи. Федір ознайомив публіку із рецептом 17-го століття - весільним супом Ракоці (Бетяр-левеш), а гостинний Павло Чучка усіх присутніх почастував старовинною стравою. Доки гості угорський суп сьорбали, царичанські товченики підійшли. Усі залишилися ситими і з книжками, «приправленими» персональними побажаннями від автора.
МІСТО-ГАСТРОНОМІЧНИЙ МІФ «СМАЧНУ КРАЇНУ» ВПОДОБАЛО
 
Хай там як Софія Андрухович не виправдовується, що Станіслав у її тріумфальному романі «Фелікс Австрія» вигадане місто і мало в’яжеться з реальністю, та й взагалі її книжка буцімто не про їжу, як дехто закидає талановитій доньці талановитого батька, але після ознайомлення з цим твором для мене виник свій казковий образ теперішнього Івано-Франківська. Місто, де бував десятки разів, після прочитання «Фелікс Австрія» наситилося у моїй уяві букетом запаморочливих пахощів пляцок та зуп, всього того, чим так переймалася на кухні чудернацького станіславського будинку-палацу працелюбна, але нещасна Стефа. Тому їхати на презентацію «Смачної країни» до такого гурманського осередку було злегка лячно. 
 
Та з перших кроків у модерному громадському ресторані «Urban Space 100», де мала відбуватися зустріч із читачами Івано-Франківська, відчув приязне ставлення господарів. Від цього надумана фобія «кулінарних снобів», якими могли би виявитися івано-франківці, розвіялася як туман, і в учасниках розмови я почав пізнавати простих і душевних прикарпатців, які майже десяток років тому навчали виїзну команду «Смачної країни» готувати різноманітні галицькі страви: пупки, банош, журек, шарпанину…
Підтримку у залі ресторану я відчував від су-шефа «Urban Space 100» Каті, яка делікатно не критикувала мій спосіб нарізки цибулі (страву на майстер-класі я представляв чернігівську – цибуляники), а потім навіть допомагала смажити цибулеві оладки. Також порадувала присутність давніх друзів – Васі Гультайчука, з яким жовторотими пацанами жили в одній кімнаті у гуртожитку на 1 курсі, та славетного чемпіона Романа Вірастюка, з яким заприятелювали в далекій Аргентині на зйомках екстремального проекту «БУМ». 
 
Читачі цибуляники поїли, на запитання почули відповіді, книжки придбали з бонусними автографами. Запрошували ще. 
 
Цікавою подією стали зйомки з молодими місцевими ведучими Богданом Гнатівим та Сергієм Лиховидою «Зіркового інтерв’ю» для ранкової телепрограми, де під час приготування тих же цибуляників (це я перед презентацією «тренувався») говорили про різне, і, звичайно ж, про книжку від «Видавництва Старого Лева».
 
Врешті, ввечері насиченого на події дня кухню івано-франківську з дружиною та дочкою покуштували. Не зіпсувалася. Навіть навпаки!
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ САЛОН «СМАЧНОЇ КРАЇНИ»
 
Інакше як салонною зустріч із читачами нашого спільного із «Видавництвом Старого Лева» кулінарного путівника Україною назвати не можу. Цьому сприяло все: невловима, лише на рівні чуттів «інтелектуальна» атмосфера осінніх Чернівців, камерність невеличкої, але напрочуд інтелігентської «Найкращої кав’ярні на розі Університетської та Сковороди», де немає телевізора і жодної пляшчини алкоголю, натомість усі стіни обліплені книжковими полицями, авторськими виставковими світлинами та автографами відвідувачів. Словом, богемність закладу і самого міста, яке у моєму сприйнятті цього разу стало таким собі вітчизняним аналогом паризького Монмартру, не покидала ні на мить. Чи то осінь начаклувала таких приємностей? Чи то після кількагодинного переїзду з Франківська у холодному вагоні поїзда Одеса-Чернівці гаряча кава та приязність господарів навіяли чудові асоціації? Незалежно від причин, наслідки чернівецької презентації «Смачної країни» принаймні для мене та для моєї групи підтримки – дружини Світлани та старшої дочки Владислави – залишилися приємні.
 
Кілька аргументів на захист останньої тези.
Перше: публіка. У маленькому приміщенні «Кращої кав’ярні на розі» суботнього вечора зібралися люди різного віку, на лобі кожного з яких я читав – «інтелігент». Тобто, доброзичливі, лагідні, виховані, ерудовані студенти, викладачі, журналісти, страхові агенти (були і такі!), просто домогосподині. Я переконався у цьому через запитання, які чув, через терпимість до не до кінця пропеченого тіста демонстрованої страви (сам винен, бо мало розкачав коржа), через енергетику добра, яка пронизувала атмосферу закладу, що на якусь годинку перетворився на справжній салон із дев’ятнадцятого століття…
 
Друге: господарі. Власник закладу, чернівецький видавець Василь Дроняк, хоча має власне видавництво «Книги XXI», шляхетно і далекоглядно пішов на співпрацю із начебто конкурентами із «ВСЛ». Від цього виграли всі: у кав’ярні побільшало відвідувачів, книжки купувалися незалежно від їхніх виробників, а найголовніше – зав’язалися нові контакти і , можливо, з’явилися ідеї майбутніх проектів. Ще така дрібничка на користь Василевої «кав’ярні» - там усе дуже смачно!
 
Третє: вдалий майстер-клас. Я вгадав зі стравою – долинськими «пупками», бо в умовах бару кухня має обмежені можливості. Проте для прикарпатських пупків було достатньо духової шафи, а вона там є. Начинку приготували лагідні співробітники «Кав’ярні» заздалегідь. Тож мені залишилося замісити прісне тісто, розкачати коржі та змайструвати «кошики»-пупки. Усе вийшло розкішно, окрім вже зазначеного вище – не дуже ретельно розкачав коржа, тому деякі «пупки» не пропеклися до кінця. Але негативний досвід теж врешті працює на покращення: глядачі зрозуміли, що вони на своїх кухнях зроблять все правильно.
Четверте: продажі. Хоча «стадіон» ми не зібрали, зате майже кожен член нашої дружньої «команди» чернівчан придбав на пам’ять примірник «Смачної країни». Що означає – вечір минув із користю для всіх!
 
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на книжку тижня: «Never stop»
Феномен Ульфа Старка
«Розарій» Анни Малігон. Вервечка битого скла
Тиждень Ульфа Старка
Топ-5 від Богдана Коломійчука: книжки, музика, кіно
Проза, таки проза: роман Василя Махна «Вічний календар»
stary_lev Стежити
дописів читачів