Кость Москалець: «"Поезія Келії” – це чиста поезія, наскільки вона може бути такою в нашому не дуже чистому світі»
Днями у київській Книгарні «Є» відбувся творчий вечір легендарного поета Костя Москальця. Послухати вірші автора, а також дізнатися більше про його нову збірку «Поезія Келії» й чим же для нього є поезія, зібралося чимало шанувальників. Вела розмову із автором журналістка Тетяна Терен.
Кость Москалець розповів, які вірші увійшли до «Поезії Келії» й чому збірка отримала саме таку назву: «Спершу книжка мала називатися “Вибране”. Тут усі вірші за 40 років моєї творчості (писати я почав у 15-річному віці). Але коли збірка була готова, моя дружина Богдана Матіяш запропонувала іншу назву – “Поезія Келії”. І вона мені дуже сподобалася. Цей зворот насправді я сам колись використав в одній із перших рецензій на збірку Ігоря Калинця, яка вийшла після довгих років заборон. “Поезія Келії” – це вірші не заанґажовані ні політично, ні соціально. Це чиста поезія, наскільки вона може бути такою в нашому не дуже чистому світі». Автор поділився, що більшість із віршів написані у Келії Чайної Троянди у селі Матіївці біля Батурина, де він прожив 20 років. А також зауважив, що, укладаючи збірку, насамперед хотів, щоби ця поезія утворювала логічну оповідь, від початку і до кінця складала смислову єдність.
Поетична частина вечора розпочалася із вірша «Тирада 22». «Цей вірш був одним із перших, який я віддав панові Ігореві Калинцю для друку в часописі “Катедра”», – пояснив свій вибір Кость Москалець:
в білому лоні
зорі Марії
час не існує
кожна година
місця не знайде собі
сама над іменем своїм
всміхається сама
цнотливо прикрива коліна
сніжної ночі стукають негнучкими пальцями в двері
холодне червоне вонне вино гріє пригаслі очі — Маріє
ми повернулися дивно чужі вірні і вірим:
золотоптиці мудро клюють злотозерно
золотолеви майструють друкарські верстати
вулицями бігають діти
пізнаними таїнами діляться —
а Іуда з опалих за ніч яблук
викладає хреста
Кость розказав, що в якийсь момент зрозумів, що просто мусить писати й «витлумачувати себе». А ще – що довго йшов до укладання доброї книжки. «Поет має усе життя закохуватися, подорожувати, збирати досвід, щоб врешті скласти досконалу збірку віршів», – розповів Кость.
«Сьогодні існує проблема сприйняття поезії, ми дуже фрагментарно сприймаємо інформацію, – говорила Тетяна Терен. – Ми більше ворожимо на текстах, аніж читаємо їх. Відкриваємо навмання певний вірш і читаємо. Сьогодні – один текст, завтра – інший. І відчуття цілісності не виникає». Тож модераторку зацікавило, який сенс та ідею хотілося озвучити в цій книжці Костю Москальцю.
«За останні роки, з поширення ґаджетів та соцмереж, утворилася небезпечна кліпового мислення та сприйняття. Коли важко зупинитися і зрозуміти, що читаєш. Усе сприймається поверхнево й одновимірно. І дуже прикро, що зараз ніхто не замислюється над поезією, ніхто не заглиблюється в неї, – говорив поет. – У цій же збірці мені хотілося показати, що людина може сама себе сформувати. Якщо зміни не відбуваються у 20, 30, 40 років – це ще півбіди, але якщо людина, якою прийшла на цей світ, такою і відійшла, – це дуже погано. Я не кажу, що кожен з нас має писати вірші, щоб сформувати себе. Хтось може гарно малювати, організовувати презентації або фотографувати. Людина не повинна лишати себе напризволяще і робити все, що завгодно. Вона має докладати сил, аби створити гідну особистість».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно