«Книжки насправді ніколи не закінчуються»: 31 письменницька порада від Гаррі Квеберта
Детектив, мабуть, залишиться популярним літературним жанром доти, доки люди не перестануть читати книги. Правда, щиро надіємося, що це ніколи не станеться. А як вам ідея детективу про письменника, що пише книгу про письменника? Та й не просто ідея детективної історії, а історії про письменницькі виклики і видавничі перипетії. Та ще й приправлена порадами у написанні власного шедевру. Саме таким є роман швейцарського письменника Жоеля Діккера «Правда про справу Гаррі Квеберта».
Леся Мельник, DIGΞST
По сюжету молодий, але вже прославлений першою книгою американський письменник Маркус Ґольдман стикається із «кризою чистого аркуша» та звертається за моральною підтримкою до свого старшого наставника та найкращого друга — Гаррі Квеберта. Та це лише початок пригоди. Маркус раптово дізнається, що його вчитель у далекому 1975 році мав любовний зв’язок із п’ятнадцятирічною дівчиною, яка цього ж року зникла безвісти. А незабаром після візиту Маркуса до Гаррі у садку останнього правоохоронці знаходять труп дівчинки. Маркуса затягує у життя та спогади жителів маленького провінційного містечка. Він вирішує провести власне розслідування, аби очистити ім’я друга та висвітлити правду про події 33-річної давності у своїй новій книзі.
Кожен із 31 розділу «Правди про справу Гаррі Квеберта» починається порадами для письменника «і взагалі для людини», які дає Маркусу Гаррі Квеберт. При чому, у зворотньому порядку.
Чому 31? Пояснення знаходимо у кінці роману:
Бо тридцять один рік — важливий вік. У десять років ви формуєтеся як дитина. У двадцять — як доросла людина. У тридцять ви стаєте чоловіком або й не стаєте. Тридцять один рік означає, що ви переступили межу.
Чи вдалося Маркусу проїхати усі несподівані круті повороти у розслідуванні справи Гаррі Квеберта, дізнаєтеся з роману. Ми ж хочемо поділитися порадами Гаррі, якими Маркус не знехтував при написанні своєї книги, та які можуть стати у пригоді в повсякденному житті не лише письменнику.
31. Перший розділ — найважливіший. Якщо він не сподобається, ніхто далі не читатиме.
30. Другий розділ має бути гострий, як удар в боксі: перший удар приголомшує вашого супротивника, а другий — валить його додолу.
29. Написати книжку — дрібниця: писати вміють усі, та не кожен — письменник. Ніхто не знає, чи він письменник. Йому повинні сказати про це інші.
28. Життя — це тривале падіння. І дуже важливо вміти падати.
27. Якщо вам бракує хоробрості пробігтися під дощем, то і написати книжку не вистачить сміливості. Якщо однієї гожої днини ви засумніваєтеся в тому, що робите, то починайте бігати. І бігайте, поки ноги тримають: тоді відчуєте, як у вас прокидається шалена воля до перемоги.
26. Письменники такі вразливі тому, що можуть зазнавати двох видів любовних мук, тобто вдвічі більше, ніж усі нормальні люди, — мук від кохання й мук від книжки. Писати книжку — все одно що когось кохати: це може завдавати неабиякого болю.
25. Як, по суті, стати письменником? Треба ніколи не відступати. Свобода, прагнення свободи, — це війна з самим собою. Ми живемо в суспільстві сумирних офісних овець, і щоб витягти себе з цього болота, треба боротися із собою, і з усім світом.
Свобода — це боротьба щохвилини, якої ми майже не усвідомлюємо.
24. Писання дуже схоже на бокс. Стаєш у бойову стійку, зважуєшся почати двобій, зводиш кулаки і кидаєшся на супротивника. З книжкою все відбувається так само. Книжка — це бій.
23. З кого писати своїх героїв? Та з кого завгодно. З друга, з покоївки, з банківського клерка. Але важливо ось що: джерело натхнення — це не самі ці люди, а їхні вчинки. Їхні дії наводять вас на думки про те, як міг би поводитися котрийсь із героїв вашого роману. Коли письменники кажуть, що ніколи не змальовують реальних людей, вони брешуть, але вони таки чинять мудро: це дозволяє їм уникнути неабияких прикрощів. У письменників є перевага, що вони можуть зводити рахунки з такими, як самі, завдяки книжці. Єдине правило — не називати їхніх прізвищ. Ніяких імен: це прямісінький шлях до судових позовів та іншої халепи.
Пишіть лише вигадані історії. Все інше завдасть вам тільки прикрощів.
22. Письменницька недуга — це не тоді, коли вже не можеш писати, а коли більше не хочеш, але зупинитися вже не годен.
21. Єдиний спосіб збагнути, як сильно ви кохаєте людину, — втратити її.
20. Перемога у вас самому. Вам залишається тільки впустити її.
19. Письменники, які пишуть уночі, дудлячи при цьому каву і курячи самокрутки, — це міф. Вам потрібна дисципліна, точнісінько як під час боксерських тренувань. Треба дотримуватися розкладу і повторювати вправи.
Головне — не збиватися з ритму, бути впертим і мати бездоганний лад у справах.
Ось три голови Цербера, що захистять вас від найлютішого ворога письменників — терміну угоди, що його визначив видавець. Він для вас і дружина, і пан: без нього ви ніхто, та все одно ви його ненавидите. Головне — дотримуйтеся термінів. Та якщо можете дозволити собі таку розкіш, порушуйте їх. Це набагато захопливіше.
18. У нашому суспільстві понад усе цінують людей, які будують мости, хмарочоси або імперії. Та насправді найдужче варті захвату ті, кому щастить побудувати кохання. Бо немає в світі більшого і важчого завдання.
17. Ви повинні готуватися до ваших текстів, як до боксерського двобою: декілька днів треба тренуватися відсотків на сімдесят від максимуму, щоб у вас зануртувала і заяріла лють, яку вихлюпнете лише увечері, під час бою. Тобто,
як спадає щось на думку, не варто тієї ж миті перетворювати це на одне з нечитабельних оповідань, а зберігати глибоко в собі, щоб воно визріло.
Ви повинні не давати йому виходу, дозволити розростатись усередині вас, аж поки відчуєте, що настала пора.
16. Скільки треба часу, щоб написати книжку? Ну, це залежить… від усього.
15. Слово — це просто слово, і всі слова належать усім. Досить розгорнути словник і обрати котресь зі слів. І тоді розпочинається найцікавіше: чи здатні ви надати цьому слову особливого змісту? Оберіть слово і повторюйте у своїй книжці з будь-якого приводу. І незабаром воно асоціюватиметься у людей з вами. І тільки тоді ви збагнете, що пишете щось вартісне.
Слова належать усім доти, доки ви не доведете, що здатні присвоїти їх.
Це і визначає письменника. Дехто буде вас запевняти, начебто книжка — це стосунки зі словами. Неправда: насправді це стосунки з людьми.
14. Наше суспільство так улаштоване, що весь час доводиться обирати між розумом і пристрастю. Розум іще ніколи нікому не зрадив, а пристрасть часто згубна.
13. Книги небезпечні тим, що ви можете втратити контроль над ними. Видати книжку означає, що написане на самоті раптом вислизає у вас із рук і розчиняється в публічному просторі. Це дуже небезпечна мить: ви весь час маєте пантрувати. Не допильнувавши власної книжки, матимете катастрофу.
12. Навчіться любити свої поразки, адже саме вони зроблять із вас бійця. Тільки поразки дадуть вам змогу повною мірою відчути смак перемоги.
11. Ви повинні боксувати, як ви пишете, і писати так, як боксуєте, ви повинні цілком викладатися, тому що кожен матч і кожна книжка можуть виявитися останніми.
10. Як змалювати почуття, яких ти сам не зазнав? У цьому й полягає письменницька праця. Ви пишете, отже, можете відчувати дужче за інших і здатні передавати ті почуття.
Писати — це дати змогу читачам побачити те, що вони не завжди можуть побачити самі.
Якби історії про сиріт писали тільки сироти, це було б казна-що. Тоді б ви не могли писати ні про матір, ні про батька, ні про пса, ні про льотчика, ні про російську революцію, бо ви не мати, не батько, не пес, не пілот і не бачили російської революції. Якби кожен письменник мусив писати тільки про себе, література була б страшенно вбога і втратила сенс. Ми маємо право писати про все, що нас хвилює. І ніхто не може нас за це судити. Ми письменники, бо здатні зробити по-іншому те, що роблять усі — писати. У цьому вся хитрість.
9. Слова — це чудово. Тільки пишіть не для того, щоб вас прочитали, пишіть, щоб вас почули.
8. Виграє той, хто ризикує. Щоразу, як перед вами постає нелегкий вибір, згадуйте це правило. Хто не ризикує, той не виграє.
7. Бережіть кохання. Нехай воно буде найбільшою вашою перемогою, єдиною метою. Коли вмирають одні люди, після них приходять інші люди. Після книжок будуть інші книжки. Після слави настане інша слава. Після грошей припливуть іще гроші. Та після кохання, після нього залишиться тільки сіль висохлих сліз.
6. Слова — це чудово, та часом вони марні, самих слів замало. Трапляються такі миті, коли дехто не хоче вас чути. Згребіть їх за барки і тисніть ліктем на горло. Якомога дужче. Щоб задушити. Коли слова безсилі, бийте кулаком.
5. Нова книжка — це початок нового життя. І це пора щонайбільшого альтруїзму: ви даруєте частку себе кожному, хто попросить. Хтось буде в захваті, хтось почне плюватися. Для когось ви станете великим, для когось — вартим зневаги. Хтось заздритиме, комусь буде цікаво. Ви пишете не для них.
Ви пишете для тих, хто завдяки вам вдало згає час, забуде про сіре повсякдення. Ви скажете, що цього мало, але й це вже непогано. Є письменники, які хочуть змінити світ. Але хто може змінити його?
4. Наприкінці книжки приготуйте для читача якийсь несподіваний поворот, причому останньої миті. Бо читача треба тримати в напрузі до самісінької розв’язки. Це як у картах: завжди треба мати козиря про запас.
3. У вас на віку часом відбуватимуться визначні події. Згадуйте їх у книжках. Бо якщо з’ясується, що книжки погані, вони принаймні матимуть одну перевагу — там закарбується декілька сторінок Історії.
2. Деколи вас охоплюватиме відчай. Це нормально. Я вам казав, що писати — це як боксувати, але ще це — наче бігати. Якщо у вас вистачає душевної снаги витримувати тривалий біг — під дощем і в холоднечу, якщо у вас вистачає снаги йти до кінця, викладатися цілком, щосили, всім серцем, і сягати мети, то ви зможете писати. Ніколи не дозволяйте втомі та страху перемогти вас. Навпаки, користуйтеся ними, щоб рухатися вперед.
1. Останній розділ завжди має бути найкращий у книжці.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно