0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Книжковий звіринець
Анна Третяк, БараБука
 
У спробах поговорити з дитиною про життя в усіх його аспектах подекуди бракує слів. Наївні питання малечі бувають настільки несподівані та влучні, що розгублені батьки опиняються перед необхідністю залучати ще якийсь досвід, окрім власного. Частково цю потребу покриває дитяча література, адже обсяг порушених у ній тем майже безмежний. Попри складну ситуацію в Україні, у 2014 році наші дитячі видавництва потішили читачів чималою кількістю яскравих, чудово ілюстрованих, добрих книжок. Традиційно чи не найбільший відсоток припадає на видання про тварин. Погляньмо ж разом на декілька книжок із торішнього «вилову», а також спробуймо розібратися, чому автори так часто звертаються до світу звірят і як використовують цих персонажів у творах.
 
Видавництво «Веселка» торік перевипустило кілька текстів, що вперше побачили світ у 70-х роках минулого століття. Приміром, у серії «Веселка» – малятам» вийшли знані видання: народні пісеньки та виграшки «Сімсот солов’ят», скоромовки «Перепеличка мала-невеличка», лічилки «Джибанець-воронець», казка «Солом’яний бичок». Для сучасних батьків ці книжечки – теплий привіт із їхнього дитинства, яким хочеться поділитися з власними дітьми. Названі видання можна проглядати й з наймолодшими, адже видавництво подбало про твердий, міцний картон та округлені кутики. У народних лічилках, виграшках та скоромовках роль звірят доволі умовна – відповідати звуковому ряду, вимова якого тренується («Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят», «Не клюй, курко, крупку, не кури, котку, люльку»). Трохи інакше в казках: там звірята можуть діяти або поряд із людьми – і тоді вони зображені як дорослі особини, що інтелектуально поступаються людям (як у «Солом’яному бичку»), – чи у власному світі, де одні тварини розумом або хитрощами перевершують інших (згадаймо хоча б «Про котика та півника»). Деколи за основу казки береться одна риса, яку традиційно вважають притаманною певному виду: цапова впертість, лисиччина хитрість, зайчиків страх тощо. Інколи ці риси просочуються й у літературні казки про звірят. Це ми можемо помітити в одній із трьох частин «Нових історій Чарівного Лісу», де цап намагається досягти всього впертістю. Три симпатичні казки про перевиховання поганих рис використовують образи звірят для зображення типових людських проблем – заздрощів, недоброї поведінки, пихи – і доводять, що навіть істота, яка завдає збитків іншим, не безнадійна.
 
На противагу фольклорному, «дорослому», постає літературне трактування звірят. Тваринки з авторських казок наближаються до юного читача насамперед віком: героями стають маленькі звірята, які прагнуть відкрити для себе світ. Чи не улюбленою твариною діток є звичайнісінька хатня киця. А ще краще, коли киця не одна, а з друзями, і кожне з них різне, але таке ж миле! Хорошою книжечкою про улюблених пухнастиків потішила дошкільнят Тетяна Щербаченко. «Біла, Синя та інші» – добрі історії про малих котенят, кожне з яких по-своєму намагається взаємодіяти зі світом. Часом пустотливі, здивовані та неодмінно допитливі кицюні нагадують наших дітей, яким теж кортить дізнатися – «Чому я не літаю?».
 
Богдана Матіяш у «Казках Різдва» також підкреслює по-дитячому наївне світосприйняття звіряток. Авторка використовує тваринних персонажів для переспіву біблійних мотивів. Наприклад, із точки зору юного віслючка подано історію про подорож Марії та Йосифа в Єрусалим і про народження Ісуса, а малий песик прямує за зіркою, щоб привітати появу Сина Божого. У цих казках тварини зачудовано дивляться на світ навколо них та бачать за всією красою Творця.
 
Ще одним малюком, який вивчає простір довкола себе, є персонаж книжок Надійки Гербіш – маленьке Мишенятко, спрагле нових вражень. Ця допитливість виводить його серед зими з теплої нірки та притягує різноманітні пригоди. Поряд із Мишеням діють інші особи – Руда Дівчинка, яка добре знається на рослинах, та мудра Матуся-Миша, яка розказує Мишеняті про Всевишнього. У текстах Надійки Гербіш звірятко також уособлює дитячу безпосередність і допитливість, при цьому авторка не використовує особливостей саме цього виду для творення історії, тому на місці Мишеняти рівноцінно могло б опинитися білченя, зайченя чи будь-яка інша мала тваринка.
 
Натомість деякі письменники повноцінно використовують цю можливість, будуючи сюжет на особливостях тваринного сприйняття, хай навіть і наближеного до людського. Частково це зумовлено формою твору: якщо в коротких жанрах на кшталт оповідання персонажу достатньо однієї чи кількох визначальних рис, то більші форми вимагають глибшого занурення в психологію героїв, особливо коли ці герої – тваринки. Хорошою ілюстрацією гармонійного поєднання в персонажі людських і тваринних рис є улюбленець Британії – ведмежатко Падінґтон, з яким українці цього року матимуть змогу познайомитися ближче: видавництво «Ранок» подбало про те, щоб діти могли читати веселі оповідання рідною мовою.
 
Варто сказати кілька слів про це пухнасте звірятко, перш ніж наші співвітчизники побачать повнометражний фільм, прем’єра якого відбудеться наприкінці січня (хочеться, щоб малеча склала враження про Падінґтона не лише зі стрічки, яка суттєво відрізняється від творів Бонда, судчи з трейлера). Прототипом чемного пустуна стала м’яка іграшка, яка самотньо стояла на полиці універмагу напередодні Різдва. Майкл Бонд пожалів ведмедика, придбав його на подарунок дружині та назвав на честь вокзалу, поблизу якого й відбулося це знайомство. Пухнастик надихнув письменника створити кілька оповідань про ведмедика Падінґтона, що нелегально перебрався з Дрімучого Перу в Лондон. Книжка «Ведмежа на ім’я Падінґтон» побачила світ у 1958 році. За понад п’ятдесят років існування цей герой підкорив малечу не лише рідної Британії, а й інших країн, а історії про непосиду стали класикою дитячої літератури на рівні з пригодами Вінні-Пуха. Майкл Бонд при створенні образу Падінґтона навмисне уникнув повної тотожності між звірячим та людським світосприйняттям. Сюжет оповідань ґрунтується на незнанні ведмедиком особливостей поведінки у великому місті, а також на тому, що з тих самих фактів ведмеді й люди можуть зробити різні висновки. При цьому слід зазначити, що Падінґтон – малюк вихований і завжди намагається вчиняти якнайкраще. Цим він нагадує дітей, які так само легко можуть із найкращих міркувань зчинити рейвах на рівному місці. Може, саме тому персонаж і припав до душі тисячам дітлахів із різних країн.
 
Коротка казкова повість – іще один відносно великий жанр, який дозволяє повною мірою використати особливості різних видів тварин та їх подібність/відмінність щодо світу людей. Торік, зокрема, побачила світ цікава повість Івана Андрусяка «Третій сніг», у якій автор по-своєму обіграв тему тваринного/людського. Попри загальний антропоморфізм (людиноподібність), звірята в цій книжці залишаються собою. І їжачок, що його діти знають за розтиражованими зображеннями з яблучком, насправді є хижаком, якому в межах шкільних занять доводиться бути в одному товаристві з потенційним кормом. Завдяки тому, що автор не просто взяв собі тваринок за персонажів і залишив притаманні їм риси, а й додав кільком із них людського мислення та схильності до рефлексії, у тексті постають глибокі моральні дилеми. Зокрема, питання про життя у світі, де одна особина є запорукою виживання іншої, а також про те, чи варто допомагати в час облави іншим хижакам, які тебе самого можуть з’їсти. Однак якщо справжні тваринки навряд чи переймаються вирішенням таких глибоко філософських питань, звірята Андрусяка все ж є проекціями на людей і тому мають робити вибір на користь однієї чи другої грані власного єства.
 
Як бачимо, книжок про тварин торік вийшло багато й на різний смак. Здавалося б, чого може бракувати в цьому розмаїтті? Власне, одного все ж не вистачає: на мою думку, не завадило б освіжити ринок перекладами якісної літератури, де звірі є самобутніми, а не уособлюють людей. Зокрема, йдеться про книжки Ернеста Сетон-Томпсона і Джеральда Даррела, які привертають увагу дітей до загадкового й подекуди направду чарівного світу тварин. Як і пригоди Падінґтона, ці твори вже давно якнайкраще зарекомендували себе у світі й лише чекають слушної миті, щоб у хорошому перекладі потрапити в руки юних українців.
Вам може бути цікаво
Привид, який не міг заснути
Чорна Наталія
Рахують усі
Рушіфте Крістін
20 кадрів «Жизні». Цитати із книги Олега Сенцова
Інспектор Дил поспішає на допомогу: як навчити дитину розпізнавати та контролювати емоції
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати